WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Технологія та результати досліджень громадської думки - Реферат

Технологія та результати досліджень громадської думки - Реферат


Реферат на тему:
Технологія та результати досліджень громадської думки
Розвиток демократичних інституцій в Україні та масових політичних, маркетингових, соціальних прикладних опитувань населення порушили низку методологічних та методичних проблем щодо специфіки соціологічних досліджень громадської думки на відміну від інших галузей соціальних досліджень, статусу та методології дослідження громадської думки як надіндивідуального феномена, методики науково-теоретичних і прикладних її досліджень. Як засвідчує практика, науковці-соціологи на основі фахових полінгів можуть зробити чимало важливих теоретико-методологічних узагальнень щодо функціонування механізму "політика - ЗМІ - громадська думка - масова свідомість громадян".
У вітчизняній соціологічній науці проблему дослідження громадської думки концептуально поставив В.Оссовський. У книзі "Громадська думка: спроба соціологічної інтерпретації" та в наукових статтях він, спираючись на роботи П.Бурд'є, П.Шалтання, Дж.Геллапа, сформулював методологічні принципи таких досліджень: "Ми виходимо з твердження: з соціологічної точки зору полстери не мають справи з реальними суб'єктами громадської думки. Дані полінгів - це певна сума індивідуальних думок, серед яких містяться, а може й ні, суб'єкти громадської думки... Громадська думка - це не просто механічна сума індивідуальних думок"1. Ідентифікація громадської думки на основі індивідуальних думок відбувається за допомогою спеціальних запитань-фільтрів - впевненості, інформованості, компетентності тощо.
Разом з тим, зробивши важливі для розвитку соціології громадської думки теоретичні та методологічні узагальнення, В.Оссовський непослідовно проводить їх у своїх роботах. Він вважає, що "між методологічним арсеналом полстера і соціолога існує й відмінність, зумовлена неоднаковими концепціями громадської опінії та стилями її дослідження. Тоді як для полстера відповіді респондента є складниками й елементами громадської опінії, для соціолога - лише проявами та симптомами, будівельним матеріалом для реконструкції громадської опінії"2. Але, відзначаючи різницю між агрегатним баченням громадської думки (опінії) у полстерів та структурним - у соціологів, В.Оссовський фактично визнає право на існування двох видів громадської думки та двох підходів до її дослідження (з позицій політичного ринку або ринку товарів та послуг "арифметична опініометрія", мабуть, доцільна). Тобто, і соціологи, і полстери досліджують громадську думку (опінії) - тільки з різних методологічних позицій. А з цим погодитись неможливо.
По-перше, тому що в масових соціологічних теоретичних та прикладних (полстерських) дослідженнях основна частина запитань взагалі стосується не індивідуальних опіній, а зовсім інших видів інформації.
Як відзначали фахівці з методології політичних досліджень Д.Мангейм та Р.Річ, "опитування надає дослідникові інформацію п'яти типів: факти, знання (percepcions), думки (opinions), ставлення, установки (attitudes) і звіти про поведінку (behavioral reports) респондентів... До розряду думок входять судження респондента про його погляди на певні предмети і події. На виявлення думок націлені, наприклад, такі запитання, як: "Ви за чи проти легалізації торгівлі наркотиками?", "Кого би ви хотіли бачити переможцем на наступних місцевих виборах?". До ставлення можна віднести порівняно стійкі настрої респондентів і їх оцінки певних явищ та ідей"3.
Тобто, виявлення індивідуальних опіній (думок) є тільки одним із елементів як соціологічного, так і полстерського дослідження. У вивченні ж фактів, звітів про поведінку чи установок-преференцій методологічний полстерський та соціологічні підходи не відрізняються. Але полстери і соціологи повинні відрізняти індивідуальне ставлення (установки, "attitudes") до певних акторів, явищ та процесів та індивідуальні і громадські опінії ("мнения", opinion).
По-друге, громадську думку (громадські опінії), на відміну від індивідуальних опіній та ставлень, опитувати взагалі неможливо. Опитувань громадської думки не існує і не може існувати. Можна опитувати громадян, виборців, споживачів, глядачів тощо, а громадську думку можна тільки досліджувати, як вивчають живі та неживі об'єкти, реальні та віртуальні.
Громадська думка - це складне надіндивідуальне утворення, а не сума думок ("мнений") окремих осіб, опитати яку неможливо, бо вона не відповідає. Її можна тільки досліджувати, відфільтрувавши "порожні відповіді" тих, хто не цікавиться певною проблемою взагалі, не має визначеної позиції ("мнения") з цих питань, а головне - відсіявши за допомогою запитань-фільтрів та тестових запитань все, як кажуть американці, що "несуттєво, некомпетентно і не стосується справи".
Всі громадяни України мають своє ставлення ("установки", "аттитюди") до політичних, соціально-економічних, культурних і т.д. подій та процесів, що відбуваються в суспільстві. Навіть люди, які не цікавиться політикою, неінформовані і некомпетентні в політиці, культурі чи економіці, мають якесь ставлення до них. Не обов'язково позитивне чи негативне. Це ставлення може бути і нейтральним, і невизначеним і, дуже часто, навіть байдужим. Невизначеної ж чи байдужої думки ("мнения") не буває. Це - відсутність індивідуальної думки. Індивідуальні думки зі складних політичних, економічних та культурних проблем суспільства мають далеко не всі громадяни, а хто має - не завжди її висловлює, особливо незнайомим людям (інтерв'юєрам опитувань). А особи, які висловлюють власну думку, мають далеко не однакову вагу в формуванні громадської думки, бо, по-перше, далеко не однаково переконливі і впевнені в своїй позиції (пасивна чи агресивна модальність); по-друге, мають далеко не однаковий авторитет у суспільстві та своєму оточенні; по-третє, у них далеко не однакові комунікаційні можливості (і безпосередні, і опосередковані через ЗМІ). А тому для виявлення власне громадської думки на основі висловлювань окремих громадян в соціологічних опитуваннях з певних проблем потрібно відфільтрувати відповіді тих, хто не має думки з певної проблеми, неінформований, незацікавлений та некомпетентний, а, можливо, і провести соціологічне "зважування" відповідей тих, хто залишився. Інакше ми, в кращому випадку, при репрезентативній вибірці отримаємо ставлення пересічних громадян до певної проблеми, а в гіршому - "громадську думку" щодо гавайської та карибської кухні серед українців на основі запитання: "Якій кухні ви віддаєте перевагу - гавайській чи карибській?". Певна частина респондентів відповідь дасть, хоча 99% українців не куштували страв ні тієї, ні іншої. Інформативна цінність таких опитувань дуже сумнівна.
По-третє, не можна погодитися з позицією В.Оссовського, що протиставляє соціологію і полінги як сфери діяльності: "Соціологія є наукою і як така орієнтована на пошук істини, пізнання соціальної діяльності.
В "інформаційній індустрії" полінгів проведення зондажу відбувається на грунті нагальних потреб різних груп та інституцій, наприклад, медіа,партій, державних і громадських інституцій і організацій".4
Від такого розрізнення втрачає, в першу чергу, соціологія, яка стає таким собі "мистецтвом для мистецтва", суто відстороненим пошуком істини, позбавленим прикладної ролі. Хоча в будь якому підручнику соціології можна знайти розрізнення на теоретичну (фундаментальну) і прикладну соціологію. Якщо вивести прикладні дослідження і розробки, і не тільки полінгові, але і тестові та фокус-групові за межі соціологічної науки, то соціологія як наука стає просто теоретизуванням і втрачає важливе джерело для свого розвитку - приватні замовлення бізнес-структур, політичних суб'єктів, медіа, реклами тощо. Та й пошук істини, відірваний від практичних потреб суспільства, перетворює саму соціологію на схоластику. Треба прикладні соціологічні полінги виводити на рівень фахових досліджень взагалі і громадської думки зокрема, а не відносити соціологічні прикладні полінги до іншої сфери діяльності, яка не має стосунку до соціології.
По-четверте, якщо "арифметично-агрегатний" підхід у прикладних полінах вважати легітимним способом дослідження громадської думки (опінії), то йдеться не про слова, термінологічну суперечку - тут можуть
Loading...

 
 

Цікаве