WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасні теоретичні підходи до вивчення політичної ментальності - Реферат

Сучасні теоретичні підходи до вивчення політичної ментальності - Реферат

виключає референцію до реальності" [6, с. 44].
Одним з ключових моментів у поясненні природи сучасної політичної ментальності є уявлення про її будову. Застосування дискурсивно-семіотичного підходу дало змогу побачити радикальну своєрідність причинно-наслідкових зв'язків між окремими елементами політичної ментальності. Центральність концепту дискурсу обумовила появу гіпотези щодо аструктурності політичної ментальності, оскільки властивістю дискурсу є невпорядкованість, багатовимірність, поліцентризм, несформованість змістового наповнення. Такій будові дискурсу у більшій мірі, на думку Н. Каліної, відповідає концепція ризоми: "Концепція ризоматичності політичної реальності і тексту, що її описує, відповідає синкретизму як основній властивості моделі політичної реальності, наголошуючи на невпорядкованості, множинності, хаотичності цієї моделі" [6, с. 47].
Попри інноваційність та міждисциплінарність дискурсивно-семіотичного підходу, ґрунтовнішу специфікацію політичної ментальності було все ж розроблено в межах соціо-психологічного підходу. Визначальними аспектами тут стали поняття "ментальності" і "менталітету", тлумачення яких в сучасному соціально-гуманітарному знанні не має інтегральної основи. Ця обставина змусила авторів фундаментального дослідження проблеми співвідношення ментальності і політики звернутися до попереднього психолого-орієнтованого визначення зазначених понять.
"Ментальність - базова характеристика системи психологічних механізмів репрезентації досвіду у свідомості людей історично визначеної лінгвокультурної спільноти, що фіксує функціонально-динамічні аспекти відповідності внутрішнього досвіду, тоді як менталітет - змістові сторони феномена," - стверджують Н. Каліна, Є. Чорний і А. Шоркін [7, с. 9]. Розрізнення ментальності і менталітету як соціо-психологічних феноменів утворює підґрунтя для їх специфікації у сфері політики. Зокрема, політичний менталітет пропонується розуміти як результат роботи ментальності як сукупності змістів, утворених ментальністю певної спільноти [7, с. 11]. У свою чергу, політична ментальність - це спосіб відображення та засвоєння політичної реальності [7, с. 11]. Отже, чітке окреслення функціональної ролі кожного з цих психологічних явищ дає змогу оперувати поняттями, що їх позначають, в інтересах поглиблення їх політичного значення. Перш за все, визначення змісту поняття "політична ментальність" відкриває можливість його демаркації стосовно інших "спеціалізованих" зрізів ментальності. Зокрема, вчені стверджують, що політична ментальність - явище, відокремлене від моральної, естетичної чи когнітивної ментальності. Вона, на їхню думку, "має зовсім іншу структуруючу чи організуючу функцію: політика є необхідним засобом здійснення всіх інших цінностей культури" [7, с. 50].
Отже, соціологічне навантаження кінцевого визначення понять політичної ментальності і політичного менталітету формується як цілісне співвідношення динамічних соціопсихологічних орієнтацій та фіксованих проявів політичного змісту.
"Політична ментальність, яку розуміють як неусвідомлену соціально-політичну ідентичність, одночасно і відображає, і утворює політичний менталітет - систему уявлень, цінностей, оцінок, настанов, стереотипів, упереджень, мотивів, символів, міфів, традицій, ритуалів тощо. Ця внутрішньо узгоджена та зовнішньо виражена на рівні семіотичних моделей єдність структурує політичну активність, визначаючи її форми та інтенсивність прояву" [7, с. 163].
Водночас, визначаючи політичну специфіку ментальності, представники соціо-психологічного підходу не можуть оминути увагою її підвалин в соціальному житті. Останні проявляються у вигляді смисложиттєвих орієнтацій культурної спільноти, що становлять базовий рівень формування реакцій її членів на політичну сферу. Що стосується смисложиттєвих орієнтацій, то політична ментальність виступає тут засобом визначення форми та психологічного інструментарію реалізації [див. 7, с. 50]. Проте соціологічні орієнтації смислу життя - не єдиний чинник, що формує політичну ментальність. Рівнозначним за впливом є політико-інституційний рівень, що визначає її конкретно-ситуаційний образ. "Виростаючи з смисложиттєвих орієнтацій, політична ментальність конституюється з двох сторін - "знизу" (соціологія, мораль, філософія) та "згори" - від політичних інститутів," - вважають автори дослідження "Обличчя ментальності та поле політики" [7, с. 51].
Особливий спосіб теоретичного осмислення проблеми політичної ментальності становить етнопсихологічний підхід. Його представники пов'язують найвиразніші тенденції історичного розвитку українського народу з певними особливостями його сучасного політичного буття. Основою таких узагальнень є уявлення щодо трансляції архетипового досвіду попередніх поколінь. При цьому поняттєво-категоріальний апарат, який був предметом інтенсивної розробки представниками попереднього підходу, не викликає у них значного зацікавлення. Автори обмежуються найзагальнішим тлумаченнями. Так, І. Поліщук вважає, що "категорія "менталітет" належить до числа глобальних психологічних універсалій, яка завжди вбирає у якості особливого компонента залишки досвіду попередніх генерацій певної нації" [10, с. 86].
На підставі цього визначення розгортається сюжетна лінія архетипових характеристик політичного менталітету, вписаного до системи координат українства. Остання є інтегральною основою ідентифікації апробованих минулим стратегій поведінки пересічних представників українського етносу. Історико-аналітична інтерпретація етнопсихологічного досвіду дозволяє І. Поліщукові виокремлювати важливі особливості самобутнього українського політичного менталітету. На його думку, існує "кілька базових взаємопов'язаних особливостей традиційного політичного менталітету українства, серед яких екзистенціальний індивідуалізм, егоцентризм, інтроверсивність, ескапізм, консерватизм, кордоцентричність, соціальний егалітаризм, громадоцентризм, провінційність, аполітичність, анархійність" [10, с. 86].
Стратегією обґрунтування реальності перелічених рис політичної ментальності є пошук ситуацій політичної практики, що їм відповідають. Зокрема, практика непотизму та просування земляків у вітчизняній політиці кореспондується з політико-ментальними рисамиіндивідуалізму і кордоцентричності. Згідно з І. Поліщуком, "маючи індивідуальні та кордоцентричні настанови, українство репродукує взірці родинних взаємин у галузі соціально-політичній через створення локальних громад, які функціонують на тотожних родинним засадах" [10, с. 88]. Окрім того, прояв ментальної риси громадоцентризму пояснює вельми повільні темпи державотворення в Україні [10, с. 89]. Водночас егалітаристська спрямованість політичного менталітету українства стала причиною безуспішності національно-визвольних прагнень [10, с. 89]. Набір типових ситуаційних відбитків політико-ментальної структури українства у реальній політиці завершується тезою про аполітичність представників українського етносу, обумовлену "свідомим чи несвідомим протестом проти влади поневолювачів" [10, с. 92].
Отже, згідно з уявленнями представників етнопсихологічного напряму, політична ментальність глибоко фундується етнічною історією певного соціуму та являє собою конгломерат найстійкіших колективних вражень-реакцій на політичну реальність.
Поряд з пошуком смислу ретроспективних політико-ментальних артефактів в межах етнопсихологічного напряму існує тенденція до розгляду політичної ментальності як емотивного явища, певного функціонального шару суспільної свідомості, що відповідає за динамічне продукування символів та ідей. Зокрема, В. Дем'яненко у праці "Ментальні характеристики політичної свідомості українців" стверджує, що "ментальність відбиває сутність колективної свідомості. Ідея
Loading...

 
 

Цікаве