WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасні теоретичні підходи до вивчення політичної ментальності - Реферат

Сучасні теоретичні підходи до вивчення політичної ментальності - Реферат


Реферат на тему:
Сучасні теоретичні підходи до вивчення політичної ментальності
Психологічне тло суспільства - один з найважливіших чинників впливу зовнішнього середовища на інституційно-процесуальний вимір політичної системи. Воно детермінує політику в аспектах політичної участі, поведінки як пересічних громадян, так і владних груп, рекрутування еліт і прийняття управлінських рішень макросоціального значення. Психологічний світ у фокусі політологічного аналізу розподіляється на такі компоненти, як ціннісна система, суспільна свідомість, громадські настрої тощо. Кожна з цих категорій потребує уточнення відповідно до контексту її використання. Особливо це стосується категорії "політична ментальність", адже вона має безліч дисциплінарних інтерпретацій.
Українська, зокрема, політична ментальність є класичним прикладом наукової проблеми: вона характеризується наявністю протиріччя між явищем, що об'єктивно існує, та рівнем вірогідного знання про нього. Психологічні дослідження зафіксували достатню кількість домінантних рис ментальності українського народу, ретроспективний аналіз виявив зв'язок між подіями історичного розвитку України і ментальними характеристиками її населення. Проте політичний (політико-орієнтований) зріз української ментальності досі лишається невивченим, оскільки ми ще не маємо відповіді на низку дуже важливих питань. По-перше, у який спосіб окремі риси ментальності та її структура в цілому відбиваються на політичних процесах в сучасній Україні? По-друге, яким чином політичне життя впливає на розвиток і функціонування ментальності? По-третє, чи доцільно взагалі вести мову про специфічно політичну ментальність і чи не можна обмежитися поняттям політичного сегмента загальної ментальності?
Вирішення цих проблем відкриє можливість теоретичної ідентифікації ролі та місця української політичної ментальності серед чинників впливу зовнішнього середовища на функціонування політичної системи. Це також сприятиме поглибленню знань про психологічну обумовленість етнополітичного розвитку України.
Важливим практичним завданням, пов'язаним з вирішенням означеної проблеми (співвідношення української політичної ментальності та інституційно-процесуального виміру політичної системи) є формування вихідних даних для прийняття стратегічних політичних рішень органами державної влади і місцевого самоврядування.
Серед останніх досліджень, присвячених розв'язанню цієї проблеми і на які спирається автор, необхідно назвати праці В. Дем'яненка [5], І. Патлах [9], Н. Каліної [6]. В них розглядаються проблеми ментальних характеристик і політичної свідомості українського народу [5], здійснюється аналіз національної ментальності як предмета етнополітичного дослідження [9] та висувається надзвичайно евристична, як на нашу думку, гіпотеза щодо аструктурної будови ментальності як політичного явища [6]. Заслуговують на увагу і праці П. Дашковського [4], Т. Бесєдіної [1], А. Рубана [11], в яких подається розгорнутий аналіз тлумачень понять "ментальність" і "менталітет" у різних дослідницьких традиціях. Та, незважаючи на комплексність і всебічність сучасного наукового вивчення проблем української ментальності, нинішнім дослідженням бракує політологічного погляду на проблематику, тобто аналізу ментальності з точки зору потреб і вимог політичної сфери.
Невирішеною раніше частиною загальної проблеми, якій присвячена ця стаття, є розкриття змісту підходів до вивчення політичної площини української етнічної ментальності, які існують в сучасному вітчизняному і зарубіжному соціально-гуманітарному знанні. З огляду на це, метою статті є виклад теоретичних напрямів дослідження з означеної проблематики. Наше завдання: 1) відобразити зміст семіотично-дискурсивного бачення української політичної ментальності; 2) встановити основні концептуальні складові соціо-психологічного напряму дослідження політико-релевантних ментальних структур; 3) вивчити досягнення та положення етнопсихологічного підходу у дослідженні політичної ментальності; 4) встановити сутність соціологічного підходу.
Тенденція до застосування результатів досліджень філософії мови на дослідницькому полі сучасної української політичної ментальності проявилась у розгляді політичного дискурсу як чинника відображення змісту ментальних структур у межах дискурсивно-семіотичного підходу. Використання мови у світі політики, на думку дослідників, є тим емпіричним матеріалом, що дає змогу виробити вірогідні постулати щодо специфічних рис української ментальності. Поняття дискурсу вже перетворилося на "ключовий концепт сучасної методології гуманітарних наук, а загальне вчення про дискурси стало джерелом плідних інтуїцій, експілікація яких привела до появи нового трансдисциплінарного концептуального апарату дискурс-аналітичних досліджень" [9, с. 54]. Тобто, дискурс, що розуміється, з одного боку, як тематично орієнтований полілог всіх без винятку дійових осіб у певній сфері суспільної життєдіяльності, а з іншого - як уся сукупність висловлювань, спрямованих на тлумачення змісту певного предмета безвідносно до суб'єкта мовлення, є джерелом об'єктивної, або, принаймні, придатної для аналізу інформації. Водночас специфіка сучасного політичного дискурсу України відзначається динамізмом внаслідок інтенсивного реформування державно-владних структур. Ці процеси обумовлюють плинність та змінюваність понять і смислів політичного дискурсу у тій його частині, що звернена на характеризування національного менталітету. Тому саме сутнісні аспекти функціонування політичної системи потребують уваги дослідника. Як зазначає І. Патлах, "в контексті демократичного політичного дискурсу дослідження національного менталітету в Україні головну увагу слід приділити саме еволюційному виміру української політичної системи, адже генеза національної держави триває" [9, с. 58]. Одночасно визначення ментальності як перспективного об'єкта політологічного дослідження викликається і парадигмальними зсувами у самій політичній науці. При цьому концепт дискурсу виступає чинником поєднання позитивістського погляду на істинність та екзистенціалістського антропоцентризму. "Подолавши розрив між сцієнтизмом та гуманізмом, сучасне політологічне знання формує новий образ мислення - звернення до ментальних структур народу", - вважає І. Патлах [9, с. 61].
Окрім тематичної орієнтації дискурсу політики на опис динаміки політичних перетворень, політична ментальність, як вважають представники дискурсивно-семіотичного підходу, детермінується етнокультурними особливостями, що виражаються у національній мові. Національна мова надає специфічного значення всім політико-орієнтованим актам мовлення, оскільки в ній існує унікальна семіотична система, що є першоосновою "галузевих" смислоутворень. Мовні звичаї кожного народу визначають і практику застосування політико-орієнтованих значень, включно із застосуванням екстралінгвістичних засобів. "Політична ментальність як система семіотичних втілень світу політики в межах конкретної лінгво-культурноїспільноти прагматично функціонує як дискурс, певний текст, екстралінгвістичні (соціокультурні, етнічні) характеристики, якими вона визначається," - стверджує Н. Каліна [6, с. 43].
Бачення політичної ментальності у вигляді дискурсу фіксує її особливе положення щодо політичного метадискурсу як самодостатньої частини. Останнє дозволяє вивчати сутнісні особливості феномена. Зокрема, таку істотну ознаку політичної ментальності, як її майже цілковита ірреальність, тобто нестійкий зв'язок між реальними об'єктами політики та їх відображеннями у ментальності. "Дискурс політичної ментальності ототожнює властивості описів з характеристиками самих об'єктів, діалектика означуваного та того, що означає у текстах про політику, така, що практично
Loading...

 
 

Цікаве