WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сутність легітимації політики - Реферат

Сутність легітимації політики - Реферат

гарантована можливість проведення певного політичного курсу. Чим більше можливостей, тим більший потенціал реалізації має політика. Протеполітична легітимність не означає тільки фактично соціально визнані можливості, але й ті, що з успіхом можуть претендувати на визнання (потенційні). Передумовою розширення сфери потенційного визнання політики, її легітимності виступає дійсне визнання політики шляхом забезпечення необхідних ресурсів для її реалізації з боку суб'єктів визнання.
Якщо легітимність - це властивість, якість політики, що визначає можливості її реалізації, то процес набуття такої властивості, якості є її легітимацією. Іншими словами, легітимація політики - це процес створення, віднайдення можливостей для політичної реалізації, відкриття шляхів і перспектив для бажаної певному суб'єктові політики.
Суб'єкти легітимації на підставі характеру участі у здійсненні політики діляться на суб'єктів обгрунтування і виправдання політики, з одного боку, і суб'єктів визнання (правильності) та підтримки політики - з іншого. Процес легітимації здійснюється як взаємодія суб'єктів обгрунтування і суб'єктів визнання стосовно узгодження перспектив реалізації взаємних інтересів для розширення владних (домінантних) можливостей політики, що проводиться, та її творців.
Досить умовно легітимацію можна поділити на два види: істинну і симулятивно-маніпулятивну. Перша здійснюється шляхом віднайдення об'єктивних можливостей реалізації певної політики. Симулятивно-маніпулятивна будується на створенні, конструюванні можливостей для успішного її здійснення. В реальності "чистих" типів легітимації не існує. В основному маємо справу зі змішаними типами, що включають у різних пропорціях "чисті" типи.
Істинна легітимація будується на відповідності політики абсолютному, трансцендентному принципу. Для віруючих такий принцип уособлює, або втілює, Бог. В даосизмі цим принципом є Дао.
Симулятивно-маніпулятивна легітимація будується на неістинному обгрунтуванні, на виправданні через апеляцію до "здорового глузду", що обумовлює неадекватну оцінку, або на зверненні до почуттів, явно нерелевантним реальному станові речей, на симуляції бажаних очікувань, масової підтримки, режисируванні соціального визнання. У певних випадках симулятивно-маніпулятивну легітимацію називають самолегітимацією. Але поняття симулятивно-маніпулятивної легітимації ширше за обсягом, ніж самолегітимація, оскільки включає фактор несвідомих очікуваних реакцій.
Як показали у праці "Соціальне конструювання реальності" П. Бергер і Т. Лукман, політика як соціальна діяльність, до якої так чи інакше залучені всі члени суспільства, неможлива без легітимації. Легітимація в їх розумінні - це способи пояснення і виправдання суспільних і політичних інститутів, їх когнітивна та нормативна інтерпретація. Будучи свого роду регулятором суспільних відносин, легітимація як пояснення й оцінювання соціально-політичної реальності є основою здійснення ефективних перетворень політичними силами, а також стабільності в суспільстві. Оскільки, як зазначають П. Бергер та Т. Лукман, "легітимація говорить індивіду не тільки чому він повинен виконувати ту чи іншу дію, але й те, чому речі є такими, якими вони є" [2, с. 153].
Отже, легітимація як пояснення і виправдання дозволяє, по-перше, вишукувати ефективні шляхи вирішення насущних проблем, оптимальних перетворень небажаних соціальних проявів і тенденцій, знаходити виходи зі складних політичних конфліктів; по-друге, оцінювати прийняті рішення, діючі інститути, здійснювану політику як оптимальну, кращу за даних умов, що, тим самим, означає стабільність політичної системи; по-третє, мобілізувати соціальні сили на підтримку політичного курсу, що проводиться, забезпечуючи розширення легітимації політики як її можливостей, потенціалу дії.
Структура легітимації політики - стійка єдність елементів, їхніх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим. Вона включає три взаємозалежні елементи: суб'єкт, об'єкти та засоби легітимації. Суб'єкти легітимації політики, залежно від форми участі в її здійсненні, підрозділяються на суб'єктів обгрунтування і виправдання політики та суб'єктів визнання (правильності) і підтримки політики.
Процес легітимації здійснюється як взаємодія суб'єктів обгрунтування і суб'єктів визнання щодо узгодження перспектив реалізації взаємних інтересів з метою розширення владних (домінантних) можливостей політики, що проводиться, та її творців. Суб'єкти обгрунтування і виправдання фактично є суб'єктами легітимаційної політики. При цьому суб'єкти визнання (правильності) і підтримки виступають, по суті, об'єктами такої політики. Суб'єктами ж можуть бути політичні діячі, партії, держави, міжнародні організації, транснаціональні корпорації. Об'єкти легітимаційної політики - це різні групи суспільства, їх впливові представники, громадські організації, громадська думка, партії, держави, міжнародні організації.
Легітимаційна політика є системою засобів легітимації політики, її необхідним компонентом. Об'єктами легітимації виступають різні напрямки політики, політичні дії, акції, рішення, виступи, висловлювання, практичні заходи суб'єктів політики.
Взаємодія суб'єктів легітимації політики - це легітимаційний процес, що відбувається в певних часових і просторових рамках. В його ході здійснюється взаємне визнання суб'єктів і об'єктів легітимаційної політики, встановлюються легітимаційні зв'язки та орієнтації між ними, формуються системи переваг і легітимаційні ієрархії суб'єктів легітимації.
Основним джерелом (початком, що породжує і об'єднує) легітимації політики виступає віра. Значення віри для легітимації відзначалося ще в працях М. Вебера. Він, зокрема, вважав, що характер об'єкта віри визначає тип легітимності порядку, панування і, відповідно, політики. Так, джерелом традиційного типу легітимності М. Вебер визначав віру в святість традиції; джерелом раціонально-легального типу - віру в законність (легальність) структур, нормативних правил, на основі яких здійснюється політика [14, р. 131, 328]; джерелом харизматичного типу - віру в Божествений дар суб'єкта політики і, як її різновид, довіру до особистості вождя, володаря.
У цьому зв'язку цікаво зазначити, що С. Аверинцев, визначаючи віру як світоглядну позицію і психологічну настанову, до змісту поняття віри включає особисту довіру до Бога як упорядника, облаштовувача життя віруючого, його наставника, помічника і рятівника у всіх конкретних ситуаціях [1, с. 412]. Як відомо, в епоху "смерті богів", раціоналізації світу на роль упорядників, облаштовувачів життя, наставників і рятівників нації, держави чи й планети в цілому досить успішно претендують політичні діячі з демагогічними, "пророчими", вождистськими задатками. Легітимність їх політики якраз і породжується переважно вірою в їх особливу особистісну обдарованість, в
Loading...

 
 

Цікаве