WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сутнісні засади соціал-демократії в політичних поглядах В. Левинського - Реферат

Сутнісні засади соціал-демократії в політичних поглядах В. Левинського - Реферат

пролетаризованої маси. Взаємини між ними, на переконання В. Левинського, неминуче вели до загострення класового протистояння та ідеологічної боротьби, адже "в міру зросту і розвитку капіталістичної продукції і акумуляції капіталу росте теж сила обох цих (робітників і капіталістів - Л. К.) антагоністичних кляс" [7, с. 13 - 14]. Наголошуючи, що таке протистояння як "об'єктивна історична тенденція капіталізму, яка проявляється в кожній країні капіталістичної цивілізації як історична конечність" мало закономірну основу, В. Левинський доходив висновку, що в "в лоні капіталізму живе його грабар" [7, с. 14].
Базовою умовою становлення соціалістичного ладу В. Левинський вважав усуспільнення власності на основні засоби виробництва, що, на його думку, дозволило б не тільки ліквідувати майнову і соціальну нерівність, але й забезпечити умови продуктивної праці: "Весь маєток має належати до одного і до всіх. Як се буде, тоді і праця буде приязна, бо кожний буде знати, що вона йде на користь його спільного добра" [11, с. 39]. Розглядаючи способи усуспільнення приватної власності на засоби виробництва, В. Левинський не вважав експропріацію або ж інші радикальні дії обов'язковими методами. "Вивласнення", на його думку, могло відбутися як на компенсаційній, так і на безоплатній основі і в значній мірі залежало "єдино від поведення самих фабрикантів і дідичів", тобто від позиції лояльності чи протидії колишніх власників засобів виробництва до нової політичної влади [9, с. 73].
Приділяючи увагу питанню суспільної власності, В. Левинський обмежувався загальним означенням цього поняття, не вдаючись до характеристики конкретних форм цієї власності, але й не асоціюючи її винятково з власністю державною. Суспільна власність на засоби виробництва і колективні форми господарювання він розглядав і як мету, і як спосіб запровадження соціалістичних відносин: "Колєктивізм, себто передача засобів продукції і праці, землі, фабрик, копалень і средств комунікації та транспорту, на власність всього суспільства, - се один із засадничих постулятів соціялістичної доктрини, се остаточна ціль пролєтаріяту" [9, с. 72].
Позиції В.Левинського явно перегукувалися з підходами лідерів австромарксизму О. Бауера і К. Каутського. Перший у праці "Шлях до соціалізму" теж наголошував, що "експропріація експропріаторів являється першою умовою соціалістичного ладу", хоч і вважав, що вона не повинна проводитися в формі насильницької конфіскації капіталістичної та земельної власності, бо це "могло загрожувати практичним винищенням засобів продукції" і неминуче відбилося б на матеріальному та соціальному становищі народних мас [1, с. 41 - 42]. Тому робився висновок про доцільність використання податкових форм як найоптимальнішого способу вирішення питання усуспільнення, із зведенням до мінімуму адміністративних чи примусових методів.
Підхід до дилеми "конфіскація чи викуп?" К. Каутського теж не давав однозначної відповіді, та все ж німецький соціал-демократ більше схилявся до варіанту відшкодування [4, с. 96]. На його переконання, "серед великих перемін, які викликає соціальна революція, експропріяція засобів продукції відносно проста справа" і основні труднощі, що чекають пролетарський режим, "лежать не в области власності, лиш в области продукції" [4, с. 100], тобто в системі соціалістичного виробництва та господарювання після завоювання пролетарськими масами політичної влади.
Отже, щодо перспектив становлення соціально-економічних підвалин соціалістичного суспільства погляди В. Левинського співвідносилися з підходами представників поміркованого марксизму. На тоді це був свідомий вибір європейського соціал-демократичного світогляду, хоча той же О. Бауер, наприклад, свою реформаційну концепцію соціалізації основних засобів виробництва почав детально розробляти тільки після подій 1917 року в Росії, тобто після більшовицької практики радикальної експропріації експропріаторів [12, с. 92 - 93].
Враховуючи специфіку стратифікації тодішнього галицького українського суспільства, В. Левинський зосереджував увагу і на проблемах вирішення українською соціал-демократією аграрного питання. На початку ХХ століття у Східній Галичині понад три четверті населення жило за рахунок сільського господарства. І В. Левинський усвідомлював, що аграрне питання є надзвичайно важливим і актуальним. Він підкреслював, що спектр можливого вибору між поступовим реформуванням аграрних відносин в умовах капіталістичного виробництва (еволюційним шляхом) та докорінними змінами форми власності на землю і характеру організації праці та виробничого процесу в сільському господарстві (революцією) досить широкий, а тому необхідно знайти правильну відповідь. В. Левинський виокремлював основні домінанти, які, на його думку, мали бути спільними (базовими) для соціалістів різних країн: захист класових інтересів безземельних та малоземельних селян, боротьба за розширення громадського землеволодіння як перехідної форми до колективізму, необхідність врахування своєрідності аграрних і суспільних відносин в кожній країні і, відповідно, застосування оптимальних для цієї країни методів вирішення проблеми [9, с. 42 - 43].
Акцент В.Левинського на спролетаризовану верству сільського населення - потенційну для соціал-демократії електоральну частину українського селянства, обумовлювався, до певної міри, вузькопартійним підходом, оскільки ідеї широкого усуспільнення землі в Україні, особливо в Галичині, популярними не були. Але позиція В. Левинського, з точки зору здійсненого ним певного теоретичного обгрунтування політики УСДП, не була позбавлена логіки. Адже соціальна диференціація українського суспільства і поява безземельного сільського пролетаря відображали об'єктивні тенденції суспільно-економічного розвитку, отже, й партійні програми українських соціалістичних партій мали "виставляти такі домагання, які змагають до поліпшення долі сього пролєтаріяту" [9, с. 30].
Проникнення в українське село соціалістичних ідей, в тому числі й гасел класової боротьби, повинні були знайти у селян належний відгомін і розуміння, адже "дрібний галицький хлоп (селянин - Л. К.) по своєму положеню пів-пролєтар, зглядно будучий пролєтар" [9, с. 24]. Отже, В. Левинський вбачав у верстві безземельних та малоземельних селян ту соціальну групу, чий економічний інтерес відрізнявся від інтересу заможногоселянства, а класовий інтерес перегукувався з інтересом міського пролетаря. Тому чисельність і соціальні запити цієї частини селянства, внаслідок поглиблення протиріч капіталістичного розвитку, повинні були невпинно зростати, а разом з ними зростала б і політична активність цих людей. Тож завдання української соціал-демократії полягало в проведенні послідовної роботи на селі з метою формування власного електорального поля.
У проблемі вибору між колективною і приватною власністю на землю В. Левинський, на підставі соціально-економічного аналізу розвитку буржуазного виробництва, намагався обгрунтувати доцільність колективних форм власності й господарювання. Він не ставив категорично питання про націоналізацію селянської землі, заявляючи, що "було б смішним, якби про се хотіла соціялдемократія хоч би думати", але вважав, що завдання соціал-демократії "лежить в тому, щоби показати дрібному селянинови всі користи спільної власности і спільного, товариського землеволодіння" [9, с. 74].
Основний аргумент В. Левинського: дрібнотоварне селянське господарство не зможе конкурувати з великим приватним аграрним господарством. Тому вихід вбачається в переході до колективних форм господарювання - "дрібноселянських кооперативів і кооперативних союзів", котрі за правильної організації праці та застосування передової
Loading...

 
 

Цікаве