WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Суспільно-політичні погляди Станіслава Оріховського - Реферат

Суспільно-політичні погляди Станіслава Оріховського - Реферат

служіння державі та суспільству. Цінність міркувань С. Оріховського щодо "ідеї спільного блага зосереджена в гаслі "До дії!" В добу зростання шляхетської могутності, коли шляхта, досягнувши вершин влади, прагнула спочинку на лаврах, турбуючись про суто особисті справи і витрачаючи зусилля тільки на те, щоб утримувати здобуте, заклик автора до чину (дії) задля спільного блага (pro bono publico) був актуальним задля піднесення вартості праці для загалу, упослідженої за часів Оріховського" [26, с. 261].
Справедливість - ця соціально-політична і морально-правова категорія дуже цікавить гуманістів. Вона "характеризує відповідність між практичною роллю індивідів або соціальних груп у житті суспільства та їх соціальним становищем, між їхніми правами й обов'язками, між вчинками і винагородами, заслугами людей та їх суспільним визначенням" [27, с. 277]. С. Оріховський звертається до короля, закликаючи його дбати про справедливість, "якщо хочеш у країні зажити слави найсправедливішого" [28, с. 44]. Справедливість бачиться мислителем як особиста риса людини. Також він виокремлює іншу справедливість, ту, що "тримається на законах… Цю другу частину справедливості ти мусиш цінувати у твоїй державі, яка є немов ліками для зцілювання ран", а "першою є справедливість, а не сила" [29, с. 373]. На думку С. Оріховського, справедливість - це душа держави, головна чеснота, на основі якої мають вирішуватися всі питання.
Суспільний ідеал свободи - це результат індивідуалістичних тенденцій Ренесансу. Він виявляється в акцентуванні уваги суспільно-політичних мислителів на правах особи, свободи її волі та незалежності. Ідея свободи важлива й для С. Оріховського. Її він називає найбільшим надбанням людини, завдяки їй особистість може зреалізувати свою сутність. Громадяни мають зрозуміти різницю між свободою і неволею. Його декларації про свободу перейняті незаперечним і сильним духом ренесансно-гуманістичної філософії. Справжню свободу породжує такий державний лад, коли всі підкоряються праву, тоді всі рівні. Запорука свободи - дотримання законів. С. Оріховський пише: "Як неволя думку в людині тлумить, нищить, гасить (що теж і на обличчі людському відобразитись мусить), так і вольність у людині думку множить, серце підносить, обличчя веселим, око сміливим, погляд і ходу жвавою в ній робить" [30, с. 370].
Важлива у концепції С. Оріховського проблема співвідношення світської (королівської) і церковної влади. Спочатку верховним суб'єктом влади вважав короля. Пізніше визнавав за церквою право брати участь в управлінні державою. Потім - зверхність церковної влади над світською. Побутує думка про поворот С. Оріховського до теократичних традицій. Але дослідники часто забувають про особистий фактор, котрий у добу Відродження мав колосальне значення. Протягом короткого часу померли дружина і п'ятеро дітей С. Оріховського. Мислитель сприйняв це як кару Божу за збиткування над папою римським. Тому написав серію так званих "покаянних" трактатів до папи. Себто, йдеться не про теократичні традиції, а про вплив особистісних чинників на вияв позицій мислителя.
Проблема війни і миру, справедливих та несправедливих воєн розглядається С. Оріховським у промовах "Проти турецької загрози". Одна - до польського короля, друга - до шляхти. Війни за свободу називає справедливими, загарбницькі - прокляті людьми. С. Оріховський порушує актуальну для того часу ідею єдності слов'янських народів у боротьбі проти турецької експансії. Він виступає за війну з Туреччиною, котра загрожує поневоленням усім європейським народам.
У добу Відродження в Україні починає формуватися національна свідомість. Вона виявлялася на рівні етнічної свідомості, конфесійної, політичної ідентифікації. Усвідомлення приналежності до Русі - конкретна її реалізація. На противагу твердженню про ренесансний космополітизм можна говорити про національну самоідентичність гуманістів. Багато з них, підписуючи свої твори, наголошували на походженні. С. Оріховський свою самоідентифікацію визначав так: він народу українського, держави польської - "gente Ruthenus, natione Polonus". Часто цей вислів перекладають як "племені руського, нації польської". В. Литвинов запропонував та обгрунтував саме таку версію перекладу [31, с. 347], котра, на нашу думку, є найбільш точною. С. Оріховський історію України-Русі подає як окрему від польської. Польща і Русь - дві нації та дві держави у його розумінні. У добу Відродження "весь комплекс моральної філософії громадянського гуманізму, який включав і соціально-політичні ідеї, був чітко орієнтований на виховання патріотизму та суспільної активності людей" [32, с. 312]. Важливим це було і для С. Оріховського.
Насамкінець слід наголосити, що ідеї громадянського гуманізму, котрі є домінуючими у творах українських гуманістів, сприяли формуванню національної самосвідомості, почуття патріотизму. Саме ці ідеї стали визначальними у спадщині С. Оріховського. Крім того, ці ідеї сприяли утвердженню цінності політичних свобод. Такі тенденції розвивалися в контексті західноєвропейської гуманістичної суспільно-політичної думки. Але водночас набували національного забарвлення. Твори українських політичних мислителів доби Відродження стали тією світоглядовою базою, котра сприяла гуртуванню українського народу у вирішальний період його національного становлення. Вони стали ідеологічною підготовкою майбутньої національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Безперечно, вирішальну роль у цьому процесі відіграв С. Оріховський.
Література:
1. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія у 2 частинах. - Частина 1. - К., 1995.
2. Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения. - М., 1978.
3. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія у 2 частинах. - Частина 1. - К., 1995.
4. Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії ХV - початку ХVІІ століття. - К., 2000.
5. Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. - К., 1997.
6. Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії ХV-початку ХVІІ століття. - К., 2000.
7. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія у 2 частинах. - Частина 1. - К., 1995.
8. Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії ХV - початку ХVІІ століття. - К., 2000.
9. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія у 2 частинах. - Частина 1. - К., 1995.
10. Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії ХV - початку ХVІІстоліття. - К., 2000.
11. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія у 2 частинах. - Частина 1. - К., 1995.
12. Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії ХV - початку ХVІІ століття. - К., 2000.
13. Нічик В. М. Реформаційні й гуманістичні ідеї в братських школах // Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVІ - початок ХVІІ ст.). - К., 1990.
14. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве