WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Структурування інтересів економіко-політичних еліт у процесі ринкових перетворень в Україні - Реферат

Структурування інтересів економіко-політичних еліт у процесі ринкових перетворень в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Структурування інтересів економіко-політичних еліт у процесі ринкових перетворень в Україні
У статті висвітлюються проблеми: а) зв'язок особливостей структурування інтересів економіко-політичних еліт в Україні та ринкових перетворень; б) роль аль'янсу з політичною владою у зміцненні мережі економічних еліт; в) як можуть змінитись орієнтації України на зближення з Євросоюзом після президентських виборів 2004 року. Висловлюється думка, що зміцнення мереж економіко-політичних еліт до початку 2000-х років ускладнювалося особливостями ринкових реформ, процесу приватизації, украй низьким припливом іноземних інвестицій. Автор обґрунтовує висновок про поляризацію в 2004 році політичних і економічних макроінтересів у суспільстві та мереж еліт, які їх підтримують, а також про нагромадження домінуючими елітними мережами "критичної маси" європейського вибору, який має посилюватися незалежно від перемоги будь-якої мережі у президентській виборчій кампанії.
Ринкові реформи відкрили шлюзи для трансформаційних процесів, плюралізації відносин власності і влади, первинному нагромадженню капіталів і формуванню на цій основі ринкових відносин, нових економічних класів та еліт.
Суспільства державного соціалізму починали рух до ринково-капіталістичної економіки і демократії на межі 1980 - 1990-х років у складних умовах. Через колапс попередньої системи їм бракувало сильної держави, громадянського суспільства, розвинених ринків, первинних капіталів, необхідних правил гри та специфічних гравців. За образним висловом І. Селені і його співавторів, це було будівництво "капіталізму без капіталістів" [1] і (продовжимо цю думку) демократії без розвиненого громадянського суспільства.
В результаті системних трансформацій до початку 2000-х років країни Центральної, Східної Європи і колишнього СРСР, яких у минулому так чи інакше поєднувала система державного соціалізму, прийшли з різними результатами. Розбіжності посилювалися геополітичними імпульсами, а з 2004 року, із входженням кількох колишніх країн державного соціалізму до ЄС та одержанням деякими іншими статусу кандидатів у члени ЄС, вони набули інституціональних форм, що закріпили на найближчі роки жорстке розмежування цих держав.
Попри те, що невдовзі після проголошення незалежності Україна заявила про бажання прямувати до Євросоюзу (і спочатку цей рух обіцяв позитивний результат), вона й донині не стала навіть кандидатом на другу хвилю входження. Проте головний виклик для України має ендогенний характер, на який повинна була відповісти протягом 1990-х - початку 2000-х років, передусім, еліта, як політична, так і економічна та інтелектуальна.
Не вдаючись у дискусію про сутність і специфічні риси еліт, продовжимо логіку визначення, даного Дж. Хіглі та його співавторами, і в цьому дослідженні під національними економічними елітами будемо розуміти тих, хто контролює найзначніші ресурси в суспільстві, утримує стратегічні позиції у великих економічних організаціях та має можливості цілеспрямовано, регулярно впливати на процес вироблення і прийняття державних рішень [5].
Отже, склад економічної еліти можна диференціювати за основними критеріями, які сукупно формують її складну матричну структуру: володіння іабо управління підприємствами (чи галузями), форма власності підприємств, масштаби і спрямованість економічної активності, способи впливу на державну владу (проникнення у владні структури, участь у впливових політичних організаціях і рухах, у переговорних механізмах із владою).
Фактором формування і зростання впливу таких груп стала інституціоналізація приватної власності і ринків, що забезпечило нагромадження і легітимацію капіталів. Однак вплив цих груп не обмежується ні капіталом, ні формальним процесом підготовки і прийняття рішень, ні офіційними позиціями в структурах політичної влади чи участю в переговорних механізмах. Велику роль відіграють неформальні канали відносин, соціальні мережі, за допомогою яких може відбуватися обмін економічного капіталу і можливостей ним розпоряджатися для політичної підтримки економічних прагнень представників групи. Інституціоналізація соціальних мереж (до яких залучаються "потрібні" і "свої" люди), що відбувається паралельно з інституціоналізацією ринкової економіки, дозволяє економічним елітам використовувати цей надійний засіб утримання наявних та одержання нових вигод. Саме тому особливості української економічної еліти і пропоную розглянути в контексті інституціоналізації приватної власності та ринків і вбудовування цих процесів в соціальні мережі, що існуюють, відтворюються і утворюються.
Процес нагромадження, легалізації первинного капіталу і "шліфування" специфічних ринкових і квазі-ринкових умінь в Україні розпочався задовго до офіційного проголошення політики приватизації. Основними гравцями в колах економічних еліт залишалися, насамперед, директори великих державних промислових підприємств ("директорський корпус") та вищі керівники економічних міністерств і відомств. Саме приватизація стала тим потужним стимулом, що обумовив швидку появу великих власників, підприємств, заснованих на приватній власності, входження цих груп до елітних кіл і зміцнення їх впливу. Особливості ж цього процесу, з одного боку, стали переважно продуктом устремлінь і умінь існуючих тоді й нині еліт; з іншого боку, особливості приватизації безпосередньо вплинули на специфіку теперішньої економічної еліти.
Приватизація малих і великих підприємств через відкриті тендери розпочалася з березня 1992 року, а в 1995 - 1999 роках розгорнувся процес масової ваучерної приватизації.
Однак перші зусилля з продажу акцій великих підприємств не були успішними через, насамперед, непрозорість процесу. Крім того, якщо приватизація великих підприємств і землі відразу зустріла істотний опір (як з боку масової свідомості, так і з боку значної частини еліт), то приватизація малих підприємств була відносно успішною. Згідно з оцінкою Європейського банку реконструкції і розвитку, середні значення стандартизованого індексу великомасштабної приватизації на 2000 рік склали -3, а індекс приватизації малих підприємств +3 з +4 можливих (таблиця 1).
За кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тисяч населення Україна істотно відстає від країн Центральної і Східної Європи: на жовтень 2003 року цей показник складав тільки 53 підприємства на 10 тисяч населення. І далі лишається дуже високою частка монопольного сектора економіки у ВВП: на кінець 2003 року вона перевищувала 40 %. Найбільш монополізованим є ринок платних послуг, які надає держава.
Досить активні процеси приватизації малих підприємств протягом 1990-х і на початку 2000-х років дозволили не тільки сформувати широке соціальне середовище дрібних і середніх підприємців, але й стати важливим джерелом нагромадження приватних капіталів. У цьому середовищі почали розвиватися громадські і політичні організації; деякі з них набули національних масштабів і стали спроможними певною мірою впливати напроцес прийняття державних рішень, що зачіпають їхні інтереси, - через
Loading...

 
 

Цікаве