WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Стратегічне управління політичними партіями - Реферат

Стратегічне управління політичними партіями - Реферат

розширення, компенсації негативного образу, відпрацювання негативних образів конкурентів тощо. Враховуючи ці завдання, сформований позитивний образ являє собою досить об'ємну конструкцію, яка містить цілий набір якостей. Проте такий образ завжди має певне ядро - основну якість, навколо якої нашаровується решта рис позитивного образу (так звана оболонка образу). Останні аспекти вирішуються на функціональному рівні стратегічного дизайну ІППП.
Саме ядро образу має "зачепитися" за відповідний домінуючий (у цільовому сегменті виборців) стереотип (див. [20, с. 97 - 103]).
Вплив виборців на формування ядра позитивного образу проявляється через конфігурацію (розстановку сил) партійно-політичного спектру. Конфігурація визначається за допомогою прояснення таких параметрів:
· перелік номінацій позитивного образу на минулих виборах;
· кількість і якість виборців, потенційно готових проголосувати за позитивний образ партії та її кандидатів (базовий електорат партії);
· кількість і якість виборців, потенційно готових проголосувати за позитивний образ конкурентів (базовий електорат конкурентів);
· відсоток гнучкого електорату (виборців, готових голосувати, але які ще не визначилися);
· частка виборців, яка за жодних умов не проголосує за позитивний образ партії (обмеження за антиобразом).
Як правило, будь-який переконливий і яскравий позитивний образ завжди знаходить прихильників серед виборців. Питання тільки в тому, чи багато їх.
Якщо за ядро позитивного образу партії готові проголосувати на парламентських виборах в Україні не менш 4 - 6 % виборців (а в умовах нового виборчого законодавства достатньо 3 - 5 %), то проект має всі шанси стати успішним. Якщо обсяг базового електорату становить менше 4 % (в нових умовах - 3 %), то проект не має успіху, позитивний образ партії не цікавий виборцям, отже партія та її кандидати не мають достатнього плацдарму для розгортання змістовної виборчої кампанії.
Детермінована частина генерального стратегічного дизайну ІППП передбачає комплекс необхідних стратегічних дій, послідовність їх реалізації і очікувані результати. У цій частині мають визначатися такі основні напрямки дій:
· розвиток сильних сторін партії (блоку партій). Сильні сторони - це ті особливості організації, що становять основу для її розвитку;
· використання існуючих можливостей та створення нових. Можливості - це сприятливі умови для розвитку організації, які актуально не існують, але можуть виникнути, створитися або бути створені в майбутньому;
· врахування слабких сторін, їх нейтралізація, проведення роботи щодо їх переведення в сильні сторони. Слабкі сторони - це ті особливості організації, що ускладнюють її розвиток;
· подолання загроз. Загрози - це несприятливі або небезпечні умови, які актуально не існують, але можуть виникнути, створитися або бути створені в майбутньому.
Основу детермінованої частини генерального стратегічного дизайну ІППП становить унікальна політична пропозиція (далі - УПП). Термін УПП сконструйовано за аналогією з поняттям "унікальна торгова пропозиція" (Р. Рівз). Ідея УПП грунтується на єдиному факті, встановленому досвідом: з рекламного звернення люди запам'ятовують звичайно лише один сильний довід або одну сильну думку. Якщо рекламі вдалося досягти такої концентрації, то вона є вдалою.
УПП має трьохкомпонентну структуру:
· чітке і зрозуміле позначення товару або послуги. Тут виборцю пояснюється, що буде, якщо він зробить те, до чого його закликають;
· унікальність самої пропозиції;
· її "сила" і зиск, який є наслідком реалізації даної пропозиції. Тут формується привабливість пропозиції, що безпосередньо спонукає виборця зробити те, до чого його закликають.
УПП за своєю формою і змістом відповідає таким вимогам:
· символічний характер з обов'язковою відповідністю традиціям і типу політичної культури;
· концептуальність - тобто наявність певної ідеї, яка відповідає потребам та інтересам населення;
· персональність - властивість бути пов'язаним з якостями лідера, який забезпечує його впізнаваність;
· ексклюзивність - уособленість (навіть до протиставлення) від реклами інших політиків (партій);
· поширеність - широта впливу на виборців;
· простота і доступність - унікальна політична пропозиція має бути зрозумілою виборцям і мати для них значення [21, с. 205].
Для конкретизації генерального стратегічного дизайну ІППП здійснюється його функціональна декомпозиція, яка описується як змістова частина мультипроектів, кожен з яких розрахований на один електоральний цикл.
Функціональний стратегічний дизайн ІППП передбачає декомпозицію місії (генеральної стратегічної мети) на конкретний електоральний цикл, деталізує систему стратегічних цільових пріоритетів партійно-політичного суб'єкта. Функціональний стратегічний дизайн ІППП орієнтований на формування і подальше нарощування символічного партійного капіталу в межах зони стратегічної відповідальності (базових елементів цілісного партійного бренду).
Зона стратегічної відповідальності - це локалізована у часі та/або просторі сфера цільової діяльності організації щодо задоволення певного комплексу однорідних потреб її розвитку. Як правило, зона стратегічної відповідальності ІППП обмежується парламентським електоральним циклом.
Отже, в сучасних умовах ефективність діяльності політичних партій визначається через встановлення довгострокових стратегічних цілей, інкорпорування методик стратегічного управління. Найуспішніше завдання стратегічного управління політичні партії вирішують в рамках інвестиційного партійно-політичного проекту як довгострокової програми діяльності суб'єктів партійної політики.
Література:
1. Сун-Цзы, У-Цзы. Трактаты о военном искусстве. - М., 2002.
2. Фронтин С. Ю. Стратагемы. Военные хитрости. - М., 2003.
3. Макиавелли Н. О военном искусстве. - М., 1996.
4. О'Шонесси Дж. Принципы организации управления фирмой. - М., 1979.
5. Ансофф И. Стратегическое управление. - М., 1989.
6. Боумен К. Основы стратегического менеджмента. - М., 1997.
7.О'Шонесси Дж. Принципы организации управления фирмой. - М., 1979.
8. Ансофф И. Стратегическое управление. - М., 1989.
9. Портер М. Конкуренция. - СПб.; М.; К., 2002.
10. Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое планирование и хозяйственная политика. - М., 1982.
11. Виханский О. С. Стратегическое управление. - М., 1998.
12. Chandler A. Strategy and Structure. - Cambridge, MIT Press, Mass., 1962.
13. Мейтус В. В., Мейтус В. Ю. Политическая партия: стратегия и управление. - К., 2004.
14. Ansoff H. I. Business Strategy. - Penguin Books, Harmondsworth, 1969.
15. Andrews K. R. The Concept of Corporate Strategy. - Homewood, Irwin, 1971.
16. Schendel D. E., Hatten K. J. Business Policy or Strategic Management: a Broader View for an Emerging Discipline. - Academy of Management Proceedings. - August. - 1972.
17. Ansoff H. I. Implanting Strategic Management. - Prentice Hall International, 1969.
18. Фаер С. Приемы стратегии и тактики предвыборной борьбы. - К., 2001.
19. Мазур И. И., Шапиро В. Д. Управление проектами: Справочное пособие. - М., 2001.
20. Малкин Е., Сучков Е. Основы избирательных технологий и партийного строительства. - 4-е изд., расш. и доп. - М., 2003.
21. Ольшанский Д. Политический PR. - СПб., 2003.
22. www.politik.org.uaт
Loading...

 
 

Цікаве