WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Стратегії політичних сил на парламентських виборах 2006 року - Реферат

Стратегії політичних сил на парламентських виборах 2006 року - Реферат

проблем. Щодо створення виборчих блоків із кількох партій, то це взагалі дуже складна проблема. Скажемо лише кілька слів з цього приводу (оскільки відповідна проблема не є основним предметом розгляду в статті).
По-перше, такі об'єднання у виборчі блоки потребують чіткого визначення основних програмових засад, декларованих партіями, що входять в об'єднання. Чи треба хоча б визначити ідеї, що їх об'єднують чи роз'єднують. Таке позиціонування може відбуватися за низкою критеріїв: "праві - ліві"; "соціалісти - капіталісти"; "патріоти - західники"; "державники - сепаратисти чи федералісти"; "консерватори - реформатори"; "інтереси суспільства - особиста свобода" тощо [4]. Можуть застосовуватися для цього й "дрібніші" критерії. Так, на останніх виборах до польського сейму чітко фіксувалася різниця між програмами партій з таких критеріїв, як ставлення до єдиного податку, повної приватизації, заміни злотого на євро, ліквідації районів у процесі адміністративної реформи, ліквідації депутатського імунітету, легалізації абортів, запровадження смертної кари та деяких інших.
По-друге, виборча практика різних країн свідчить, що позитивного ефекту при об'єднанні партій у блоки можна досягти лише тоді, коли вони є чіткими "сусідами" в політичному спектрі, сповідують близькі політичні, соціальні та економічні ідеї, принципи.
Ще одна важлива обставина, котру треба враховувати, коли йдеться про "іменні" блоки, це їх відмінність від так званих передвиборчих коаліцій. Точніше: між ними є дуже багато спільного, але все ж таки коаліції будуються, в першу чергу, для об'єднання зусиль різних політичних партій. У цьому випадку до коаліції найчастіше входять серйозні політичні "гравці", поєднання зусиль яких дозволяє вирішувати важливі завдання [5]. Щодо "іменних" блоків, то, як ми вже говорили, до них включають (крім кількох найсерйозніших об'єднань) партії, мало відомі населенню. Цікаво, що не виняток у цьому плані навіть блок В. Литвина.
Повернімося до розгляду ситуації, що склалася з "іменними" виборчими блоками на перших виборах в Україні, котрі проводяться за пропорційною системою. Справді, яку політичну, соціальну, економічну програму сповідує блок Ю. Тимошенко? Характерно, що на черговий з'їзд партії "Батьківщина" та її потенційних союзників у майбутньому блоці, що відбувся 26 листопада 2005 року, навіть не пустили представників ЗМІ. Отже, що обговорювалося? Які економічні чи соціальні цілі висувалися як головні? Очевидно, що йшлося не про те, що запропонувати українському народові у виборчій програмі, а про те, кого "взяти" до блоку і на яке місце у списку його поставити.
Пізніше, безпосередньо перед днем виборів, блок, про який йдеться, може й дасть якісь пояснення з цього приводу. Але справа в іншому: виборцям взагалі пропонується фігура харизматичного політичного лідера замість більш-менш чіткої програми наступних дій, коли ця політична сила прийде до влади, в парламент, а, можливо, й очолить уряд.
У випадку з Ю. Тимошенко маємо справу все ж із досить відомою політичною фігурою, соціальні, економічні, політичні погляди якої досить відомі населенню. А що, наприклад, запропонують українському виборцеві блоки П. Лазаренка чи Є. Марчука? Вже не кажемо про інші, дуже "дрібні" виборчі блоки. Отже, ще раз підкреслимо: ми вважаємо, що українська мода на "повальне" створення "іменних" виборчих блоків слугує насправді не розвитку реальної демократії, а, навпаки, стримує цей розвиток. Тут, по суті, відбувається гра в "царів" та "генсеків".
У цьому плані слід справді глибше розібратися ще й у тому, які саме політики і чому опинилися у лідерах "іменних" блоків. Ця проблема має два аспекти. Перший: що потрібно такому лідерові, аби привести блок до перемоги? Вже говорилося, що виборча практика свідчить про необхідність мати "першим" у списку блоку харизматичного лідера, але така харизма може мати будь-яке наповнення. Щодо Ю. Тимошенко, то її політичний імідж складався протягом багатьох років багато в чому як імідж опозиціонерки, послідовного борця з "антинародним режимом", а також доповнювався деякими іншими рисами, пов'язаними з економічною освітою, діяльністю в уряді тощо. Можна говорити, що ця харизма (може, комусь імідж Ю. Тимошенко і не подобається, може, когось дратує) несе все ж більш-менш позитивний зміст.
Інший вигляд мають іміджі (інколи досить харизматичні) деяких українських політиків, які теж очолили виборчі блоки. Зокрема, П. Лазаренка. Ще не будучи виправданим в американському суді, не вислухавши претензій, які П. Лазаренкові закидають на батьківщині, його прибічники "розкручують" імідж кришталево чесного, безвинно гнобленого "антинародним режимом" політика. Безумовно, знайдуться люди, які цьому й повірять. Та й взагалі П. Лазаренко викликає симпатії у деяких прошарків населення в окремих регіонах. Тому його постать на чолі виборчого списку зможе привабити деяких виборців (до речі, дуже цікаво буде за результатами виборів визначити, яка саме частка електорату підтримала цей блок). Але запитаємо себе і виборців: за що вони віддають голоси, обираючи на виборах блок П. Лазаренка?
Проблема політичної конкуренції на ринку влади в Україні вже досить давно викликала побоювання щодо визначення реальних критеріїв конкурентної боротьби. Справді, практично лише дві значні політичні сили (Компартія та Народний рух України) протягом 14 років незалежності виступали як ідеологічні конкуренти. Всі інші, навіть соціалісти, до складу виборчих списків яких входить значна кількість олігархів, являли собою дуже специфічний, практично незрозумілий для пересічного українця конгломерат олігархічних кланових та інших партій, політичних сил. Жодні зусилля запропонувати соціал-демократичні, ліберальні та інші критерії політичного позиціонування партій в Україні досі практично не мали успіху.
Тому дуже велика надія якраз і покладалась на те, що впровадження виборчоїсистеми, яка базується на пропорційному представництві в парламенті різних політичних сил, стане поштовхом для розбудови реального політичного простору, де б політичні партії поділялися за зрозумілими для населення критеріями. І от маєш... Замість кланово-олігархічної мозаїки здобули в бюлетенях "перелік" політичних постатей - "вождів", чиї політичні, економічні та інші уподобання населенню ще менш зрозумілі, ніж ідеї комуністів чи рухівців.
З огляду на це можна говорити, що початок "розбудови" пропорційної виборчої системи (в її сьогоднішньому вигляді) не сприяв політичному структуруванню українського суспільства на шляху розвитку демократії. Зрозуміло, що це можна сприймати як перші, може й не дуже вдалі кроки на шляху до реальної партійної демократії. Але все ж треба чітко розуміти процеси, які сьогодні відбуваються при організації виборчої кампанії, та наслідки, до яких таке "захоплення" створенням "іменних" виборчих блоків може призвести.
Література:
1. Малкин Е., Сучков Е. Основы избирательных технологий и партийного строительства. - М.: SPSL - "Русская панорама", 2003. - С. 66 - 83.
2. Полторак В. А., Петров О. В. Избирательные кампании: научный подход к организации. - К.: Знания Украины, 2004. - С. 75 - 79.
3. Політичні партії в демократичному суспільстві / Під ред. Й. Тезінга та В. Гофмайстера. - К., 1997. - С. 63.
4. Ильясов Ф. Н. Политический маркетинг. Искусство и наука побеждать на выборах. - М.: Изд-во ИМА-пресс, 2000. - С. 89 - 97.
5. Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. - К.: МАУП, 2001. - С. 107 - 108.
6. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве