WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Становлення та розвиток мережевого підходу до вивчення політичних процесів - Реферат

Становлення та розвиток мережевого підходу до вивчення політичних процесів - Реферат

зв'язків, які відрізняються на мікро- та мезорівнях.
Більш прийнятною залишається класифікація, яка враховує напрями використання мережевих концептів. За вказаним критерієм прийнято виокремлювати школу посередництва інтересів, в межах якої мережевий підхід застосовується для аналізу зв'язків політичних акторів, а також управлінську школу, дослідження якої спрямовані на вивчення управлінських проблем [20]. Таку класифікацію Т. Бьорцель доповнює, виділяючи британську школу (або школу посередництва інтересів) та німецьку школу (або управлінську школу) [7, с. 265]. Підставою для цього можна вважати ідею геоядра школи: у першому випадку це Велика Британія, а в другому - Німеччина.
Загалом погоджуючись з розрізненням школи посередництва інтересів та управлінської школи, ми вважаємо недоречним обмежувати їх лише працями вчених окремих країн. На нашу думку, дослідження американських науковців також можуть бути віднесені до першої школи посередництва інтересів, як і здобутки данських та французьких авторів - до другої, управлінської.
Дослідження школи посередництва інтересів спираються на методологічні розробки корпоративістського-неокорпоративістського та плюралістичного підходів [20]. Самі поняття "політичні мережі" та "політичні спільноти" були введені у дискурс цієї школи Дж. Річардсоном і Г. Джорданом [22, с. 18] та використовувалися ними для позначення міцних зв'язків між державними службовцями і представниками груп інтересів. Їх праця "Управління під тиском: політичний процес у пост-парламентських демократіях" започаткувала відхід від традиційної державно-центричної парадигми, перехід від аналізу державних інституцій при дослідженні політичного процесу до вивчення мережевих конструктів. Дослідники емпірично доводили існування політичних спільнот у сфері освіти, транспорту і місцевого самоврядування. Проте вчені не зробили спробу концептуалізувати такі категорії, як "політична мережа", "політична спільнота", "проблемна мережа" у формальну типологію. Вони запропонували лише метафоричне використання вказаних понять для характеристики політичного процесу.
З часом Г. Джордан продемонстрував систематичніше уявлення про мережі та їх роль у політичному процесі. Він запропонував розрізняти різні моделі взаємодії учасників політичного процесу: залізні трикутники, проблемні мережі, корпоративізм. Попри визначення різниці між цими поняттями, він не вдався до наведення прикладів емпіричних досліджень з їх використанням [21, с. 1011].
М. Мілс, інший представник школи посередництва інтересів, пропонує докладнішу концепцію політичних мереж та алгоритм застосування мережевого підходу до їх вивчення. На його думку, використання мережевих конструктів вимагає аналізу трьох елементів [16]: визначення існуючих границь мережі, дослідження її спеціалізації, аналіз процесів інтеракції.
Спираючись на напрацювання згаданих дослідників, Р. Родес і Д. Марш обгрунтували ідею про те, що "існування політичної мережі або, скоріше, політичної спільноти визначає політичний порядок денний та впливає на політичні результати" [15, с. 49]. Мережевий концепт у працях цих авторів перестав бути метафорою та набув конкретних ознак. Так, Р. Родес вважає, що політична мережа характеризується [20]: взаємозалежністю між включеними організаціями; континуальною взаємодією між учасниками мереж на основі обміну ресурсами та узгодження цілей; кооперацією на основі певних визначених у мережі "правил гри", що забезпечує необхідний рівень довіри.
Згідно з висновками дослідника, в мережі не існує єдиної організаційної структури команд та контролю, вона функціонує на грунті домовленостей між учасниками, основа яких пояснюється теоріями раціонального вибору та обміну [20].
Так само, як і британські дослідники, американські науковці школи посередництва інтересів спочатку використовували мережевий концепт для аналізу зв'язків між політичними акторами. Об'єктом вивчення були відносини між членами Конгресу, виконавчими органами влади та промисловими групами [7, с. 268]. Проте в процесі розвитку та удосконалення теоретичної основи мережевого підходу певних змін зазнали і напрями досліджень вчених-мережевиків США. Так, постійний відсоток складають праці, присвячені розгляду лобістських стратегій [9; 21]. Порівняно новим є застосування мережевих конструктів для аналізу політичного оточення та відносин між старими й новими політичними акторами [7, с. 269]. Окремий напрям стосується вивчення змін у структурах мереж [10]. На сьогодні науковці знаходять все нові й нові проблеми для дослідження, наприклад, дифузії у політичних нововведеннях, аналіз урядової допомоги промисловості [11, с. 13]. При цьому, незалежно від обраної проблематики, все більше американських вчених звертається до кількісного застосування мережевого підходу, що пояснюється, серед іншого, й значною популярністю соціометричних досліджень у цій країні.
Слід зазначити, що при існуванні певних відмінностей між американськими та британськими представниками школи посередництва інтересів, вони мають багато спільних рис. Найголовніше - це прагнення дослідників використовувати мережевий підхід для аналізу політичних зв'язків та вивчення проблем взаємодії груп інтересів і органів державної влади.
Загалом, представники школи посередництва інтересів акцентують увагу на дослідженні кооперації автономних, проте ресурсно взаємозалежних акторів. У цьому випадку мережевий підхід дозволяє робити висновки про поведінку учасників, вивчати зв'язки між ними та аналізувати результати їх взаємодії. Але сам механізм координації в мережах залишається недосатньо дослідженим [7, 270].
Критики школи посередництва інтересів вказують на брак чітко розробленої мережевої теорії. Вони вважають, що переконливим поясненням можуть бути незалежні змінні, які, по суті, є особливостями не мереж, а лише їх компонентів. Вони пояснюють як сутність політичної мережі, так і зміст політичного процесу [16]. На таку критику представники школи посередництва інтересів Р. Родес і Д. Марш відповіли, що конструкти мережі є, скоріше, дослідницьким інструментом та підходом, ніж теорією [15, с. 210]. П. Кеніс та Дж. Рааб додають, що мережевий концепт є інструментом для опису та вимірювання певних конфігурацій і структурних характеристик мереж [13, с. 17].
Отже, школа посередництва інтересів, представлена переважно працями британських та американських вчених, застосовує мережевий концепт для аналізу зв'язків між політичними акторами. При цьому дослідницькі напрацювання не обмежуються лише емпіричними прикладами, а проявляються і в розробках теоретичних складових проблематики, зокрема у розвитку поняття політичної мережі.
Мережевий підхід до політики оформлюється не тільки вмежах згаданої вище школи. Пізніше відбувається становлення управлінської школи, яка використовує мережеві конструкти для аналізу публічної політики і державного управління [13, с. 22].
Застосування мережевого підходу при вивченні проблем управління найповніше втілюється у працях Ф. Шарпфа [23], П. Кеніса [12; 13], Л. О'Тула [17; 18] та інших. Вони виходять з того, що сучасні суспільства характеризуються функціональною диференціацією і частковою автономністю суспільних підсистем [13]. Приватні актори розпоряджаються важливими ресурсами, а
Loading...

 
 

Цікаве