WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Становлення та розвиток мережевого підходу до вивчення політичних процесів - Реферат

Становлення та розвиток мережевого підходу до вивчення політичних процесів - Реферат


Реферат на тему:
Становлення та розвиток мережевого підходу до вивчення політичних процесів
В умов сучасних всеохоплюючих змін у соціальній, політичній, економічній, науково-технічній сферах, спричинених розвитком глобалізаційних процесів, посиленням взаємозалежності світу, все більшого значення в житті державного організму набувають актори "третього сектора" - численні групи інтересів, які беруть участь у формуванні політичного порядку денного, впливають (іноді кардинально) на прийняття та реалізацію політичних рішень.
В означеній ситуації з усією гостротою постає проблема: використання існуючих концепцій та підходів до вивчення та аналізу взаємодії політичних акторів (наприклад, плюралістичного та корпоративістського або неокорпоративістського) в реаліях сьогодення не завжди забезпечує задовільні наукові результати. Новітні ж методи часто виявляються значно продуктивнішими при аналізі процесів політичної трансформації. До таких належить і мережевий підхід, що грунтується на понятті політичної мережі, яке використовується в якості наукового інструмента для дослідження взаємодії множини політичних акторів, об'єднаних загальним інтересом, взаємозалежністю, добровільним співробітництвом та рівноправністю [2].
Cлід зазначити, що мережі - реальний феномен сьогодення, їх види примножуються та набувають все нових характеристик. Дж. Арквіллі та Д. Ронфельд, зокрема, наголошують, що грунтовані на мережевому принципі конфлікт, злочинність та інші феномени стануть у наступні десятиліття поширеним явищем. На їхню думку, міжнародні терористичні групи, злочинні синдикати, фундаменталістські, етнонаціональні, а також соціальні рухи набувають ознак мереж [1; 13].
Таким чином, мережеві конструкти (в тому числі й у сфері політики) є чинником, який все більше актуалізується. Відтак, вивчення реально існуючих мереж за допомогою мережевого підходу як аналітичного інструментарію сприятиме адекватному витрактуванню сутності, перспектив політичного процесу, а, крім того, й оптимальному прийняттю політичних рішень, спрямованих на підтримку стабільності політикуму, забезпеченню його життєздатності.
Мережеві концепти активно досліджуються західними вченими, тоді як в країнах СНД політичними мережами тільки починають цікавитися окремі науковці (Л. Сморгунов). Засади вказаного напряму дослідження складають праці Дж. Річардсона, Г. Джордана, Р. Родеса, Д. Марша. Теоретичним розвитком мережевого підходу переймаються Т. Бьорцель, К. Даудінг, Л. О'Тул; емпіричний рівень представлений дослідженнями Л. Пала, Е. Кляйна та Дж. Коппеньяна.
Мережеві конструкти не позбавлені і своїх критиків. Дж. Петерсон доводить, що мережі є лише метафорою для осягнення процесів сучасності, а тому евристичний потенціал цього "підходу" мінімальний. Неодностайність вчених щодо можливостей мережевих концептів, з одного боку, пояснюється триваючим розвитком цього напряму досліджень, а з іншого - посилюється існуванням двох підходів до витрактування політичних мереж.
Все це приводить нас до необхідності постановки та вирішення у цій статті завдань, пов'язаних із: 1) вивченням умов виникнення мережевого конструкту; 2) визначенням теоретичних основ мереж; 3) аналізом двох шкіл мережевого підходу (посередництва інтересів та управлінської).
Розглядаючи умови виникнення мережевого підходу до політики, слід зазначити, що його поява була своєрідною відповіддю на зміни, що відбувалися у політичній сфері. П. Кеніс та В. Шнайдер підсумували характерні прояви трансформації політичної реальності наступним чином [12, с. 3]: виникнення суспільства, в основі якого перебувають організовані спільноти; зростання кількості учасників політичного процесу і, як наслідок, посилення тиску на державні органи влади з боку значної кількості політичних акторів; розмивання межі між публічним та приватним -органи державної влади все більше входять у зв'язки з громадянським суспільством для налагодження неформальних контактів; зростання важливості інформації, експертних оцінок; секторалізація політики, яка проявляється в тому, що політика, програми та інститути диференціюються за сферами. При цьому система прийняття політичних рішень характеризується діяльністю множини підсистем акторів, які мають обмежену відповідальність, розрізнені ресурси та виконують вузькі завдання в окремій політичній сфері [11]; транснаціоналізація внутрішньої політики - вплив глобалізації на внутрішні процеси в окремій державі.
У результаті названих трансформацій виникло нове співвідношення позицій між публічними та приватними акторами, за якого перші втратили свою ієрархічну вищість над другими й усвідомили існуючу залежність від ресурсів "третього сектора". У цьому контексті й почало розроблятися поняття політичної мережі, яке було покладено в основу мережевого підходу до політики. Слід зазначити, що становлення мережевих конструктів відбувалося з урахуванням існуючих теоретичних напрацювань у межах інших напрямів, підходів, теорій.
Теоретичні корені мережевих концепцій сягають теорії обміну [16, с. 350], яка наголошує на важливості обміну між учасниками з метою ефективного використання обмежених ресурсів. Мережевий підхід, аналізуючи процеси обміну, головну увагу фокусує на дослідженні зв'язків між акторами, заснованих, серед іншого, й на процесах обміну ресурсами.
Аналізуючи теоретичні засади мережевого концепту, вчені вказують і на відчутний вплив на нього підходу політичної інтеракції [14, с. 141]. У межах останнього політика розуміється як процес взаємодії множини акторів [14, с. 143]. Що ж до мережевих конструктів, то вони також розглядають проблеми кооперації учасників. Однак принципова різниця проявляється в тому, що мережевий підхід надає великого значення інституційному контексту, в якому відбувається взаємодія.
Важливу роль у становленні теоретичної основи мережевих досліджень відіграли й здобутки міжорганізаційної теорії, зокрема ідея про організаційне оточення, при якому виживання окремого актора залежить від ступеня використання ним ресурсів інших [14, с. 149]. Мережевий підхід має на увазі не стільки вузькі інтереси доступу до ресурсів, скільки взаємозалежність учасників мережі.
Теоретичні корені мережевого концепту не обмежуються вказаними теоріями чи підходами. Л. Сморгунов вважає, що важливими є й інші джерела: організаційна соціологія, академічна теорія бізнес-адміністрування, соціальний структурний аналіз, інституційний аналіз, теорія суспільного вибору, неоменеджеризм [2]. Указані теоретичні джерела забезпечили необхідне підгрунття для становлення мережевого підходу, який у своєму подальшому розвитку виробив власні методологічні засади, які, однак, не є спільними, а відрізняються в межах існуючих шкіл витрактування мереж.
Слід зазначити, що між дослідниками не існує згоди щодо критеріїв розрізнення мережевих шкіл. Основним фактором виокремлення є сфери використання мережевого підходу, в одному випадку для аналізу зв'язків між політичними акторами, в іншому - длядослідження проблем державного управління. Проте деякі автори вважають доречним розрізнення не лише за напрямами, але й за рівнями застосування мережевих конструктів. Останнє, зокрема, дозволяє Д. Маршу виокремлювати американську та англійську школи дослідження політичних
Loading...

 
 

Цікаве