WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Становлення державного етнополітичного менеджменту в Україні - Реферат

Становлення державного етнополітичного менеджменту в Україні - Реферат

також контрольну функцію: на Держкомнацміграції та місцеві органи влади покладено обов'язок аналізувати тенденції етнонаціонального й етнокультурного розвитку та міграційних процесів. Контрольну функцію державні органи реалізують і через моніторинг дотримання в країні законодавства щодо прав осіб, які належать до національних меншин, репатріантів з-поміж депортованих у минулому за національною ознакою осіб, мігрантів.
Свою етнополітичну суб'єктність держава також реалізує як посередник і координатор відносин інших акторів етнонаціональної сфери. Так, на 1 січня 2002 року загальна кількість організацій тільки національно-культурного спрямування досягла 785, у тому числі зі всеукраїнським статусом - 32. Найбільше таких об'єднань було у Донецькій (89), Одеській (70), Дніпропетровській (40) областях та в Києві (57) [16]. 2002 року зареєстровано Всеукраїнську ромську організацію "Конгрес ромів України". А вже восени 2003 року в країні нараховувалося 1076 національно-культурних товариств. До кінця 2004 року, за прогнозом голови Державного Комітету України у справах національностей та міграції, їх кількість може сягти 2500 [17].
Високі темпи збільшення кількості національно-культурних об'єднань свідчать про зростання плюралістичності суспільства і, водночас, про внутрішню диференціацію етнічних меншин України. Остання обставина стимулювала активістів деяких з них до утворення єдиних органів самоорганізації, що далеко не завжди знаходить масову підтримку в етногрупах. Багатьма такі проекти сприймаються як претензії окремих лідерів і очолюваних ними об'єднань на монопольне представництво інтересів всього етносу перед українською та іншими державами й міжнародними інституціями.
Порівняно з іншими спільнотами, найменшою мірою таке сприйняття спостерігається серед кримських татар. Хоча в їхньому середовищі існує чимало об'єднань, котрі конкурують між собою за вплив на співвітчизників та право висловлювати їхні інтереси, вони виробили й розвивають такі форми представництва, як Курултай і Меджліс. Однак досі питання про офіційне визнання цих інституцій не вирішене - попри те, що доручення Мінюстові та Міннацміграції виробити стосовно цього пропозиції було дано ще 11 серпня 1995 року постановою Кабінету Міністрів "Про заходи щодо розв'язання політико-правових, соціально-економічних та етнічних проблем в АР Крим". Офіційним представницьким органом кримських татар в Україні нині є Рада представників кримськотатарського народу при Президентові України. До її складу входять члени Меджлісу, діє вона на підставі президентських указів від 18 травня 1999 року та 7 квітня 2000 року. За певних умов, правова легітимація Курултаю та Меджлісу могла б відбутися через включення до схваленого парламентом у липні 2004 року Закону "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" [18] такого тексту: "Громадяни України кримськотатарської, болгарської, вірменської, грецької, німецької національностей з числа депортованих за національною ознакою, а також їхні нащадки мають право на утворення виборних інституцій, уповноважених представляти їхні інтереси перед органами державної влади і місцевого самоврядування України".
Спробу організаційної консолідації на етнічній основі зроблено також І з'їздом німців України, який у листопаді 1996 року вирішив утворити вищий представницький орган меншини - Фольксрат. Він на першому засіданні в лютому 1997 року постановив, що "основним елементом на всіх рівнях громадянської самоорганізації німців" буде товариство "Відергебурт" [19]. Однак, оскільки до товариства тоді входило лише 6 тисяч із майже 40 тисяч німців України, це означало претензію на протиправне прагнення лідерів меншої частини громади визначати долю більшості. Домагання особливого, "вищого" статусу Фольксрату та "Відергебурту" в житті німецької меншини із прерогативами щодо визначення напрямів розвитку всієї спільноти означало не тільки акцентування пріоритетності етногрупових прав порівняно з громадянськими правами особи, а й засвідчувало прагнення підпорядкувати індивідуальні права громадян України німецької національності волі навіть не всієї громади, а лише її активної меншості. Через невідповідність ряду положень про Фольксрат чинному законодавству цей орган не був зареєстрований Міністерством юстиції України.
І все ж прикметною ознакою етнополітики української держави є її зосередження не стільки на інших суб'єктах етнічних відносин, скільки на проблемних питаннях розвитку самих цих відносин, невирішеність яких, як правило, спричиняє випадки загострення суспільної ситуації. Подальше посилення проблемної спрямованості при визначенні цілей і завдань етнонаціональної політики орієнтує на перехід від галузевого принципу формування та реалізації цієї політики до переважно функціонального принципу [20]. Домінування відповідної моделі етнополітичного менеджменту сприятиме досягненню динамічної рівноваги між спільними для всіх громадян інтересами соціально-економічного і політичного розвитку та індивідуальними і груповими потребами етнонаціонального відродження. Поки що властива державному етнополітичному менеджменту орієнтація на окремі програми і заходи з вирішення проблем конкретних спільнот поступається орієнтації на розроблення програм зміцнення й підтримки полікультурності, поглиблення обізнаності етнічних спільнот про культури одна одної - як тих, що вже історично облаштувалися в Україні, так і тих (зокрема, груп біженців та інших іммігрантів), які збираються це зробити [21]. Найпослідовніше прагнуть долати описану обмеженість державного етнополітичного менеджменту Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, управління освіти деяких обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, при яких, на виконання доручення Міністерства освіти України, у 1998 - 1999 роках було створено науково-методичні групи з розробки питань полікультурної освіти, виховання взаємної поваги між представниками різних етносів, запобігання виникненню та розв'язанню конфліктних ситуацій, що виникають на національному і релігійному ґрунті [22].
Функціональність у регламентуванні діяльності структур державного етнополітичного менеджменту сприяє його інституційному вдосконаленню. Надані Держкомнацміграції і місцевим органам влади повноваження стосовно залучення до їхньої діяльності різного профілю спеціалістів та установ, утворення різних комісій, експертних рад і робочих груп, скликання нарад за тематикою, віднесеною до компетенції органів, відповідальних за етнополітичну сферу, дає змогузосереджувати владно-управлінські, політичні, культурні, наукові, інформаційні та інші можливості для оптимізації етнополітичних відносин в країні: використовуються важелі "вертикальної" підпорядкованості та "горизонтальної" децентралізації структур виконавчої влади; забезпечується вжиття ефективних заходів щодо недопущення фактів ущемлення прав громадян за етнічною, релігійною чи мовною ознаками; утверджується принцип невідворотності адміністративної відповідальності органів виконавчої влади і посадових осіб за неналежне виконання та невиконання рішень у сфері міжетнічних відносин; упроваджуються демократичні
Loading...

 
 

Цікаве