WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Становлення єдиної національної ідентичності в Україні - Реферат

Становлення єдиної національної ідентичності в Україні - Реферат

себе з Росією чи СРСР; по-третє, підвищена регіональна ідентифікація, що компенсує роль повністю або частково втраченої "радянської" ідентифікації [5]. Натомість для груп західних, центральних регіонів характерні: виразніша і стабільніша українська етнічна ідентичність, застосування української мови та схвалення її статусу як державної, приналежність до українських конфесій, активніша позиція щодо зміцнення державності і становлення нації. Зрештою,центральні регіони за своїми особливостями наближені до західних регіонів і загалом мають показники підтримки набору українських ознак вищі, ніж Україна в цілому. Відтак, центральні регіони виконують своєрідну пом'якшувальну функцію, врівноважуючи значні розбіжності поміж західними та східними й південними регіонами України.
Виявлення найбільш помітних тенденцій через співставлення соціологічних даних по регіонах дозволяє простежити кореляцію стану етнічної і національної ідентичності з етнічним складом населення регіонів.
Високий відсоток українського етнічного компоненту серед населення низки областей створює сприятливий ґрунт для становлення української національної ідентичності та, через зміцнення державності, нації, мови тощо, розширення на представників етнічних груп. Населення областей, де український етнічний компонент менший, за рахунок, передусім, російського етнічного компоненту, помітніше тяжіє до "радянської ідентичності", російських мовно-культурних, конфесійних, геополітичних орієнтирів. Крім того, специфічний вплив на становлення національної ідентичності справляють інші етнічні групи, що мають компактне і, як правило, прикордонне розселення, - румуни, молдовани, угорці, кримські татари, поляки та інші. Представники низки етнічних спільнот схильні орієнтуватися на держави свого походження. Відповідно, їм властиві й зразки іншої національної ідентичності, що ускладнює поширення на ці етноси української національної ідентичності.
Різниця в ідентифікації представників різних регіонів обумовлена силою і тривалістю впливу різних державних центрів на населення різних українських територій. Посилення ідентифікації з Росією чи/та СРСР громадян України у регіонах із "заходу на схід" та, натомість, збільшення показників української національної ідентичності у зворотному напрямку зумовлене, насамперед, тим, що західні регіони України об'єдналися з рештою регіонів у радянський період. Політико-ідеологічні впливи Росії та СРСР на населення західних регіонів були менш тривалими, а тому не відбулося глибинної ліквідації системи ідентичностей у порівнянні з низкою східних, південних та почасти центральних областей України. Проте повної "уніфікації" етнічних, культурних, мовних, конфесійних, ідеологічних та інших особливостей між західними і східними регіонами, їх населенням у радянській період не відбулося.
Зруйнованість етнокультурних та національних ідентифікаційних пластів свідомості українського суспільства призвело до штучного утворення у значної групи населення варіанту системи соціальних ідентичностей, у якій превалюють цінності й настановлення політико-ідеологічного та соціально-економічного порядку. Те, що Україна не мала власної держави, ускладнило формування сталих національних ідентифікаційних чинників українського суспільства, гранично обмежило природний розвиток міжетнічних і міждержавних відносин та їх вплив на творення нації. На амбівалентність в етнічній і національній ідентичностях як на прояв "розколотої свідомості", "подвійної ідентичності" поміж українською та російською (або російсько-радянською) вказують як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники [6].
Варто враховувати, що попередня історична епоха залишає відбиток у національній свідомості через те, що спричиняє інерційне відтворення стійких ідеологічних настановлень та орієнтацій, а також консервування специфіки соціальних відносин і неефективності державних та громадянських інституцій, соціально-економічних диспропорцій.
Відтак, процеси переідентифікації на набуття нових типів ідентичності розвиваються повільно. У "радянській ідентичності", що поширена насамперед у східних і південних регіонах, переважають соціально-економічні та соціально-професійні мотивації, тому цей прояв ідентичності компенсує низький рівень української ідентичності (етнічної, мовно-культурної та національної). Основа такого вибору часто є ситуаційною і може бути змінена з часом під впливом різноспрямованих процесів: трансформації існуючих ідентифікаційних ознак та, навпаки, їх консервування.
Боротьба цих впливів позначається на ідентифікації представників молодших поколінь. Так, зберігається тяжіння до східнослов'янського варіанту ідентифікації та орієнтація на російський мовно-культурний простір. Водночас для молодшого і середнього поколінь властиві високі показники української етнічної ідентифікації, підтримки незалежності України, сприйняття себе як громадянина України, готовності захищати Україну у випадку війни, поважливе ставлення до державних символів; підтримки демократії, підтримки ринкової економіки, поглиблення процесу інтеграції в європейському напрямку [7].
Варто враховувати, що молодші покоління почасти наслідують ідентифікаційні настанови, властиві старшим поколінням, адаптують їх, але здебільш виробляють чи сприймають нові. Отже, для системи соціальних ідентичностей українських громадян молодшого і середнього поколінь, причому різних регіонів, більш властивими є ознаки української національної ідентичності. Це пояснюється тим, що формування їх системи ідентичностей припадає на період після здобуття Україною незалежності.
В цілому тенденція дезорієнтованості, але й, водночас, полярності на рівні суспільства щодо розуміння напрямків державно-політичного, соціально-економічного розвитку України та її зовнішньополітичних стратегій зберігається.
На сьогодні брак громадянського консенсусу щодо зовнішньополітичного курсу країни, суверенних позицій української держави, культурної самобутності, вироблення спільних цінностей, поглядів на минуле і майбутнє ускладнює формулювання національних інтересів і здійснення ефективної внутрішньої та зовнішньої політики. Розбіжності у специфіці ідентифікацій свідчать про значну амплітуду розходження позицій громадян з різних регіонів щодо низки питань "загальнонаціонального характеру, насамперед стосовно державної мови, вибору суспільно-політичної моделі, геополітичного вектора, розколу православ'я та інших" [8]. Водночас перешкоди становленню ідентичності та політичної нації в Україні створює не стільки різниця
Loading...

 
 

Цікаве