WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сталий розвиток: політологічний аспект - Реферат

Сталий розвиток: політологічний аспект - Реферат

до сталого розвитку О. Глушенкова вважає зміну моделі політичної участі, запровадження практики громадянської участі на місцях. Члени громади можуть пропонувати громадянський контроль за прийняттям рішень і виконанням певного рішення, пряме делегування місцевій громаді владних повноважень з конкретних питань, регулярні консультації між владою і населенням [10].
Ідеологія комунітаризму поширилась в країнах Заходу в 1990-х роках. Її виникнення пов'язують з появою в США руху інтелектуалів на чолі з А. Етціоні. Цей рух було названо "комунітарною мережею". Тоді ж почав виходити в світ журнал "Відповідальна ком'юніті: права і обов'язки". Комунітаристи вивчають проблеми збереження порядку і стабільності. На їхню думку, комунітарний порядок не можна встановити шляхом примусу чи економічного стимулювання, а лише на основі базових моральних цінностей, які поділяються членами суспільства. Проте комунітаристи не заперечують існування різних цінностей інорм. Вони визнають їх легітимність.
Комунітаристи вважають, що удосконалення особи є умовою вдосконалення суспільства. Але підкреслюють, що самовдосконалення може забезпечити поліпшення суспільства лише за умови дії індивіда через посередництво соціальних груп. Згідно з комунітарною парадигмою, хорошим можна вважати суспільство, в якому процвітають як суспільна доброчесність, так і права особистості. Хорошому суспільству необхідна рівновага між порядком та індивідуальною автономією, а не перевага однієї з цих цінностей. Розвиток горизонтальних зв'язків сприяє формуванню демократичного суспільства.
Важливі форми залучення громадян до участі в прийнятті рішень - місцеві референдуми, територіальне громадське самоврядування. І. Демін, зокрема, вважає, що мінімальна соціальна дистанція між керівниками й керованими є однією з найважливіших переваг місцевого самоврядування [11].
Однак не завжди такі форми залучення громадян до політичного процесу сприяють вирішенню проблем в інтересах усіх громадян, що проживають на певній території. Це пояснюється тим, що багато людей не знає своїх прав і не вміє їх захищати. Тому представники влади намагаються використовувати самоврядування для легітимізації свого політичного курсу. В країнах, де тільки зароджується демократія, рішення, ухвалені більшістю на референдумах, можуть і не відповідати інтересам цієї більшості. Тому інститут прямої демократії сьогодні (як і раніше) оцінюється неоднозначно.
Ще давньогрецькі філософи Сократ і Платон називали демократію неправильною формою правління, бо народ, на їхню думку, не має необхідних для управління державою знань. Деякі сучасні вчені також вважають некомпетентність громадян серйозною завадою для широкого використання такої форми прямої демократії, як референдум.
Проблема прямої демократії набула особливої актуальності в Україні у зв'язку з політичною реформою. У нас, як і в багатьох інших країнах, проведення референдумів передбачається Конституцією. Із усіх референдумів, які сьогодні проводяться в різних країнах, лише референдум з поточної політики не вимагає глибоких знань з права. Інші (конституційний, законодавчий) потребують спеціальних знань.
Незважаючи на певні недоліки, референдуми є одним із способів реалізації народовладдя. Цікавою формою референдуму, яка використовується, наприклад, у Швейцарії, є народне вето. Згідно з цією процедурою, якщо у визначений конституцією термін певна кількість виборців в офіційній формі заявить про свою незгоду з ухваленим парламентом законом, то останній обов'язково виноситься на референдум. За результатом народного волевиявлення він або скасовується, або набирає чинності. Конституційна процедура народного вето на рівні федерації ґрунтується на передачі законів і парламентських постанов на референдум за вимогою 50 тисяч виборців або восьми кантонів [12].
Референдум на місцевому рівні, який проводиться після збирання необхідної кількості підписів, є найпридатнішим для вирішення питань місцевого самоврядування. І. Демін пише, що стосовно питань місцевого рівня існує велика ймовірність того, що громадяни виявляться, по-перше, компетентними, по-друге, зацікавленими, по-третє, належно інформованими. З іншого боку, референдум і на цьому рівні може бути досить маніпулятивним інструментом в руках сил, що контролюють органи виконавчої влади. Формально незалежні об'єднання, що виступають ініціаторами референдуму, можуть скеровуватися зовнішніми політичними силами. І. Демін вважає, що влада схильна створювати маріонеткові організації для ініціювання референдуму, який має легітимізувати її політичний курс. Маніпуляції можливі також за допомогою набору запитань та їх формулювання. Вчений зауважує, що референдум не завжди дає позитивні політичні наслідки в довгостроковій перспективі, оскільки формулювання запитання часто не відображає всіх варіантів вирішення проблеми [13].
Існують й інші форми прояву громадянської активності, які доцільно підтримувати і розвивати. О. Глушенкова відзначає, що плюралістична концепція політики передбачає участь у її формуванні організованих представників громадянського суспільства. На думку О. Глушенкової, в процесі переходу до сталого розвитку комуналістична громадянська участь в політиці і традиційна мажоритарна модель демократії, яка дозволяє населенню лише обирати правлячу еліту, є "сусідами", але поступово перша починає витісняти другу [14].
В сучасній Україні поступово формується громадянське суспільство. 1995 року в країні було 646 всеукраїнських громадських організацій, 1997 року - 697, 1999 року - 954, 2002 року - 1192 [15]. Але, як і раніше, лише незначна частина населення бере участь у їх роботі. Та, попри стартові труднощі, у нас вже є цінний досвід участі громадських організацій у вирішенні регіональних проблем. Наприклад, херсонська асоціація громадських організацій "Партнерство за прозоре суспільство" створила центр громадського правозахисту, громадські приймальні, які контролюють дії влади, залучають громадян до участі в політичному процесі. Реформа демократії, як пише О. Глушенкова, торує шлях для перетворення нашої держави в державу національних громадянських спільнот.
Перехід до сталого розвитку вимагає зміни ролі держави в політичній системі - серйозніші позиції повинно посісти громадянське суспільство. Парадигма сталого розвитку передбачає підвищення організованості, упорядкованості життя за рахунок самоорганізації, а не за рахунок зростання централізації - згідно з логікою старого ліберального лозунгу: "Більше управління без
Loading...

 
 

Цікаве