WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Співпраця України та Європейського Союзу в галузі освіти і науки - Реферат

Співпраця України та Європейського Союзу в галузі освіти і науки - Реферат

своє майбутнє саме з євроінтеграцією. Офіційна Стратегія і Програма української інтеграції до Європи, цілі якої нещодавно підтвердив новий Президент України, передбачає наступну логіку дій нашої країни. Спершу - завершення переговорів з ЄС про набуття Україною статусу країни з ринковою економікою, потім - вступ до СОТ, по тому - створення зони вільної торгівлі з ЄС (передбаченої ще УПС), далі - набуття нами статусу асоційованого члена ЄС з укладанням відповідної Європейської Угоди і, нарешті, в міру виконання Копенгагенських критеріїв, початок переговорів з ЄС про вступ до нього [7].
Ідеологія Нового сусідства, розроблена ЄС, ґрунтується, навпаки, на тому, що такий документ приймається на 10 років, і на цей період про перспективи членства будь-якої з держав-сусідок, отже й України, не йдеться [8]. Щоправда, документ містить і обмовку: прийняття такої програми не закриває для окремих держав можливості набуття членства в ЄС, але це питання виноситься за рамки цього формату співпраці. Програма, в загальних рисах, зачіпає й проблему, що розглядається у нашій статті. Передбачається, зокрема, прилучення України до єдиного європейського дослідницького простору та інтенсифікація і розвиток науково-освітньої співпраці [9]. На жаль, якоїсь конкретики в документі не міститься.
За будь-яких обставин навіть не дуже надихаючий українську сторону формат відносин у рамках нового сусідства відкриває позитивні перспективи для української науки й освіти. Адже навіть те, що підписаний Україною і ЄС План дій стосовно виконання "Нового сусідства", розрахований на 2005 - 2007 роки, доповнювався новими ініціативами, говорить про часткове, але далеко не таке повне, як на це можна було б сподіватися, врахування євробюрократією пропозицій української сторони [10]. Наголос на гуманітарних аспектах, розширенні дії на Україну програм транскордонної співпраці, яка стосується країн-кандидатів на вступ до ЄС, також можуть бути додатковим каналом нового рівня співпраці [11].
Важливо також, що при цьому йдеться і про пошук засобів усунення штучних, але болісних перешкод, утворених новою "паперовою заслоною", "євробюрократичним муром" - шенґенськими правилами отримання віз для українців. Цілком поділяючи занепокоєність ЄС нелегальною міграцією і поширенням транснаціональної злочинності, що справді вимагає суворих заходів протидії, варто побачити й інші наслідки таких запобіжних заходів. Вони є однією з відчутних і принизливих перешкод розвитку людських контактів, гальмом співпраці науковців та освітян України і країн ЄС. Отримання віз для українських науковців і освітян, особливо ж тих, що живуть у регіонах, - це процес, який вартує не лише фінансових, але й часових та нервових витрат і втрат. Щонайменше двічі приїжджати до Києва - це висотування нервів, чого й так не бракує в українському повсякденні.
Для повноцінного розвитку гуманітарної сфери співпраці України не лише формально-технічні, фінансові та бюрократичні перешкоди стають серйозною проблемою. Для поступу всієї цієї сфери вкрай важлива підтверджена ЄС зацікавленість і готовність політичної та іншої підтримки саме європейської перспективи розвитку української держави і суспільства. Адже перспективи започаткованих внутрішньодержавних реформ надають українському суспільству не лише потужну мотивацію до узгодженої праці з вирішення своїх численних проблем, але й становлять важливий, далекий від суб'єктивізму оцінок, критерій успішності здійснення цих перемін. У зв'язку з цим більшість представників українських академічних та освітянських кіл очікує від західних колег, ЄС в цілому, більшого, ніж донині, розуміння, уважнішого ставлення до своїх проблем і запитів. Напевне, саме тому формат нашої майбутньої співпраці має враховувати ці потужні політичні та ідеологічні чинники не менше, аніж суто прагматичні розрахунки вигоди від співпраці у вирішенні наукових та інших гуманітарних питань.
Європейська ідея, втілена у національній меті (вступ до ЄС), все більше опановує українське суспільство. Вона прискорює, насамперед, розвиток громадянського суспільства. В окремих регіонах країни, передусім - у західних, громадська підтримка ідеї вступу України до ЄС сягає рівня, якому можуть позаздрити навіть наші сусіди, що вже стали членами євроспільноти. Так, за результатами соціологічних опитувань, проведених у 2000 та 2004 роках у Чернівецькій області кафедрою політології і соціології Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, рівень громадської підтримки курсу України на вступ до ЄС зріс за цей час із 56 % до 70 %. Навіть у східних областях вже на початку нового століття понад 50 % населення підтримувало євроінтеграційний курс держави [12].
Щоправда, те, що довго не було позитивних сигналів на ці щирі пориви українського суспільства, породило в ньому страх геополітичної ізоляції, фантом "непотрібності" України для Європи, що й використовувалося проросійським політичним лобі, щедро підтримуваним Кремлем. Ці зусилля, що не зустріли реальної протидії як з боку вітчизняного політикуму, так і ЄС, призвели в останні роки до того, що в українському суспільстві серед пересічних громадян дещо зменшилася частка тих, хто підтримує ідею вступу до ЄС, та зросла питома вага громадян з невизначеною позицією. Такі зміни сталися не за рахунок збільшення кількості "європесимістів" місцевого штибу,а за рахунок збільшення частки дезорієнтованих громадян - вони втратили визначені позиції з цього питання. Це сталося й внаслідок масованої антизахідної пропаганди, яка розгорталася під час парламентської 2002 року і, з особливою брутальністю, під час президентської виборчої кампанії 2004 року. Свою роль відіграла й відіграє інформаційна слабкість втілення в життя "стратегічного курсу держави".
Українські ЗМІ, підконтрольні тогочасним провладним політичним силам, намагалися донести до пересічного українця в гіпертрофованому вигляді труднощі, негативи євроінтеграційних процесів, залякуючи люд розповідями про страждання, яких зазнали наші сусіди - поляки, литовці чи інші народи, прилучившись до ЄС. Не жалілося грошей на оплату ефірів та площу пресових видань у всіх регіонах для "роз'яснень", які біди чигають на економіку України в разі її "швидкого" вступу до Євросоюзу. Арсенал засобів впливу нагадував практику пропагандистської машини СРСР часів Л. Брежнєва, а в інтенсивності та цинізмі використання сумнівних аргументів він перевершував ту епоху. Найгірше навіть не те, що висловити протилежну точку зору не було жодної можливості, а те, що така "інформаційна" діяльність анітрохи не викликала супротиву адміністрації Л. Кучми [13].
Наслідки усього цього вимагають від нового керівництва країни рішучих кроків для виправлення становища. Адже за останні роки загальний рівень підтримки євроінтеграційних прагнень Києва в цілому по країні знизився хоч і не набагато, але став меншим 50 % [14]. І, що головне, навіяні цієї пропагандою суспільні настрої найбільше проявилися у східних і південних областях, стимулюючи консервацію регіональних, власне радянських особливостей політичної свідомості громадян, які набули драматичного значення під час листопадово-грудневих подій 2004 року.
Зважаючи на те, що переважна частина української політичної та інтелектуальної еліти є "двигуном" реалізації євроінтеграційних прагнень України, важливою стає проблема інформаційної і просвітницької роботи з широкими верствами населення. Очевидно, що це завдання, передусім, української держави, її нового політичного керівництва. Але допомога з боку ЄС була б неоціненно важливою. Найкращим форматом такої співпраці може бути широке запровадження не лише в Києві, але й в усіх регіональних центрах, програм "Європейські студії" зі створенням у класичних університетах - регіональних центрах освіти та науки відповідних Центрів.
Спроба започаткувати таку
Loading...

 
 

Цікаве