WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Співдружність Незалежних Держав: механізми взаємовідносин політичних лідерів - Реферат

Співдружність Незалежних Держав: механізми взаємовідносин політичних лідерів - Реферат


Реферат на тему:
Співдружність Незалежних Держав: механізми взаємовідносин політичних лідерів
Політичні еліти та політичні лідери впливають на всі сфери діяльності не тільки всередині держави, але й на міждержавні відносини. У період трансформацій політичні лідери - глави держав, з огляду на їх посади і владні повноваження, відіграють особливу роль у розвитку держави, оскільки державні та політичні інститути на цьому етапі перебувають лише на стадії формування.
Політичне лідерство - складне і багатогранне явище. Поняття політичного лідерства тісно пов'язане з поняттям політичної еліти. Політичні еліти та лідери відіграють важливу роль у будь-якому суспільстві. Увага до вивчення цих проблем загострилась у зв'язку із загальною політизацією життя, посиленням політичної боротьби, активним розвитком міждержавних відносин.
Серед різних аспектів лідерства політичне лідерство посідає особливе місце, а характерною його ознакою є невід'ємний зв'язок з феноменом влади. Політичне лідерство є особливою формою влади і тому за своєю суттю воно набагато ширше, ніж будь-яка інша форма лідерства. Формалізована влада лідера закріплюється законом. Крім того, лідер повинен мати також соціальну, психологічну та емоційну опору в суспільстві.
На кожному етапі політичне життя суспільства потребує керівників нового типу. У перехідний період проблеми лідерства набувають особливого значення. Сучасна політична наука в Україні по-різному трактує феномен політичного лідерства в умовах перехідного періоду [1]. Загалом науковці виокремлюють три групи політичних лідерів сучасної України: до першої можна віднести політичних діячів, відомих в українському суспільстві, які обіймали чи обіймають високі державні посади; другу утворюють політичні лідери партій і рухів, профспілок, громадсько-політичних об'єднань; третю складають представники регіональних політичних угрупувань, а також представники українського бізнесу - "бізнес-еліти" [2].
Формування кожної із згаданих груп лідерів має свою специфіку і залежить від характеру внутрішньодержавних перетворень та політичного розвитку держави. При цьому, держава залишається ключовою ланкою сучасної політичної системи і вирішальною складовою в політичній сфері, оскільки завдяки монополії на владу тільки вона здатна розв'язувати численні політичні й соціально-економічні проблеми, а головними фігурантами у формуванні інститутів громадянського суспільства виступають, природно, представники правлячої еліти та політичні лідери [3].
Глави держав є легальними лідерами, які приходять до влади на основі дії правових механізмів, тобто обираються на ці посади відповідно до національного законодавства. Вони є верхньою ланкою управління в державі і впливають на всі сфери її розвитку. Ступінь їх впливу на будь-які процеси залежить від конкретних історичних обставин, ефективності державних змін, формування державних та політичних інститутів, активності політичної еліти.
Глава держави впливає також на формування зовнішньої політики та бере активну участь у її реалізації на міжнародному рівні. Умови міжнародного спілкування визначили те, що зовнішні відносини традиційно є сферою виконавчої влади. В силу свого офіційного становища глава держави репрезентує державу на міжнародному рівні без спеціальних повноважень [4]. Свої повноваження він здійснює на основі національного законодавства і норм міжнародного права. Повноваження глави держави у сфері міжнародних відносин визначаються внутрішнім правом і залежать від конституційної системи. Особливо значні повноваження глави держави у президентській республіці.
На сьогодні майже всі держави СНД є республіками з досить сильною президентською владою. (Незважаючи на те, що Молдова проголошена парламентською республікою, а в Україні розпочалась політична реформа, влада президентів у цих державах залишається досить сильною).
Оскільки держава є основним учасником міжнародних відносин, то механізми взаємодії політичних лідерів на рівні глав держав необхідно розглядати в контексті становлення і розвитку міждержавних відносин. Міждержавні відносини країн-учасниць СНД почали формуватися на початку 1990-х років у складних умовах політичних та економічних трансформацій. Правову основу взаємодії у межах Співдружності закладено Угодою про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року, Алма-Атинською декларацією і Протоколом до згаданої Угоди від 21 грудня 1991 року. 22 січня 1993 року підписано Статут Співдружності. Ці документи визначили принципи взаємовідносин між новими незалежними державами, сформували умови для вирішення широкого спектра непростих проблем, пов'язаних з розпадом СРСР.
На початковому етапі СНД розглядалась як інструмент "цивілізованого розлучення", що визначалося переважно історичними обставинами розпаду СРСР та утворенням нових суверенних держав. Характерною особливістю цього періоду було те, що внутрішньополітичні процеси і визначення зовнішньополітичних пріоритетів держав Співдружності відбувалося в умовах формування нової еліти і політичних лідерів. На початковому етапі цей процес в цілому носив символічний характер, оскільки на той час вони були переважно вихідцями з радянської номенклатури, які багато в чому успадкували традиції політичної практики попереднього режиму.
Разом з тим, спільною рисою для всіх держав було те, що перше покоління нової еліти та лідерів в державах СНД формувалося, з одного боку, в умовах зміцнення суверенітету нових незалежних держав, створення державних інститутів, визначення стратегії внутрішнього і зовнішнього розвитку, а з іншого - обумовлювалося необхідністю забезпечення сталого економічного розвитку в умовах руйнування існуючих господарських зв'язків.
Позиція України щодо СНД визначена застереженнями, зафіксованими при підписанні Угоди про Співдружність Незалежних Держав, Заявою Верховної Ради України стосовно укладення цієї Угоди та Постановою Верховної Ради України "Про Основні напрями зовнішньої політики України" від 2 липня 1993 року. Основна спрямованість цих документів полягає в тому, що Україна розглядає СНД як міжнародний правовий механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнює процес формування двосторонніх відносин між державами-учасницями і має на меті сприяти більш успішному вирішенню проблем, що виникли після розпаду СРСР. При цьому Україна уникає участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва в межах об'єднання, котрі можуть перетворити Співдружність в наддержавну структуру федеративного чи конфедеративного характеру; Україна не визнає СНД як міжнародну організацію.
Така позиція України стосовно Співдружності в тій чи іншій мірі співпала з позиціями деяких інших держав-учасниць СНД, зокрема, Азербайджану, Грузії, Молдови, Узбекистану.
Водночас інша група держав, зокрема, Білорусь, Росія, Казахстан, підтримали ідею поглибленої інтеграції в межах цього об'єднання. Такий підхід певною мірою поділяють і Вірменія, Киргизстан,Таджикистан.
Туркменістан має осібну позицію щодо СНД. Вона полягає в тому, що, відповідно до міжнародних зобов'язань, ця країна не бере участі у військових блоках і союзах, в міждержавних об'єднаннях з регламентуючими функціями, які передбачають колективну відповідальність учасників, а також не розміщує на своїй території бази іноземних держав. Така позиція базується на тому, що Туркменістан має статус постійного нейтралітету, визнаного і підтриманого в резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Постійний нейтралітет Туркменістану" від 12 грудня 1995 року.
З урахуванням різних підходів держав формувалися правові засади багатостороннього
Loading...

 
 

Цікаве