WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Соціокультурна детермінація політичної дії - Реферат

Соціокультурна детермінація політичної дії - Реферат

постійно, заважаючи встановленню інституційної демократії, оскільки уряд не досягає успіхів у вирішенні економічних та соціальних кризових ситуацій.
За таких умов аналіз соціокультурної детермінації політичних рішень, заснований на ціннісно-культурних концептах, набуває особливого значення. Але необхідно зважати на те, що більшість ціннісних концептів (таких, як "демократія") в українському суспільстві не відповідає уявленням (еталонам), викладеним у теоріях політичної культури.
Відтак соціокультурне середовище і політична культура діючих в ньому суб'єктів набуває додаткового змісту, а саме - моделювання нових культурних сенсів, моделей та сукупностей поведінки, в рамках яких агенти намагаються діяти. Відповідно до цього, із досягненням певного рівня рефлексії діючі суб'єкти прагнуть свідомо керувати та контролювати (структурувати або моделювати) соціокультурну реальність навколо себе. Таким чином, можна розглядати будь-яку політичну дію, політичне рішення як її конкретний вияв, як таку, що містить в собі імпліцитне прагнення контролю над культурною моделлю суспільства. Специфічність здобуття можливості такого контролю-моделювання полягає в тому, що суспільство не створюватиме історичної культурної довгострокової пам'яті, бо її носії переслідують інтереси, що мають реалізовуватися у нинішньому часовому просторі й не зорієнтовані на майбутнє.
На думку американського дослідника А. Хеллера, громадянське суспільство як таке не має культурної пам'яті і, відповідно, не має власної ідентичності. Єдино можливе загальне визначення полягає в тому, що це сукупність інститутів та груп, які не є частиною державної машини: "Сучасне громадянське суспільство складається з мозаїчного набору груп, які мають ідентичність, та груп, що її не мають. Ряд сегментів та інститутів громадянського суспільства зберігають окремі елементи культурної пам'яті і навіть утворюють власну пам'ять" [6].
Брак культурної пам'яті характерний і для суспільних рухів, що концентруються навколо однієї проблеми. Найполітизованіші рухи громадянського суспільства можуть формувати культурну пам'ять доти, доки вона протистоїть офіційній. Але зрештою вони або гинуть, або перемагають. В останньому випадку контрпам'ять стає офіційною, завдання її культивації перебирає на себе держава, і вона вже не належить громадянському суспільству.
Відповідно до запропонованої точки зору, групи інтересів, на думку А. Хеллера, не можуть мати культурної пам'яті. Інтерес повинен реалізовуватися, а реалізація можлива у поточний момент або у майбутньому. Тому групі інтересів досить мати короткострокову пам'ять - довгострокова, а тим більше культурна, їй не притаманна. А. Хеллер відносить всі групи інтересів та тиску до ціле-раціональних, а не до ціннісно-раціональних.
За умов делегативної демократії саме соціокультурний контекст стає тлом, на якому через політичні рішення відбувається інтерналізація інтересів у політичні цінності, через які виявлені інтереси прагнуть бути представленні суспільству. Зрештою (що є кінцевою метою агентів, які ініціювали та надають протекції своїм інтересам) вироблений дизайн цінностей має стати елементами майбутньої політичної культури. Причому тимчасова мета, скоріш за все, не передбачає включення до політичної культури сьогодення нових цінностей. Скоріш належить говорити про нову схему поєднання іноді не поєднуваних політичних цінностей.
При ухваленні політичних рішень, тим більше - стратегічного характеру, ми змушені констатувати, що інституціональні лідери та представники груп інтересів розраховують на те, що поведінка інших груп інтересів (у першу чергу - опозиції як конфліктної групи) залишатиметься у вузькому діапазоні заздалегідь заданих можливостей. Інакше кажучи, спроба інтервенції нової схеми та порядку цінностей має, крім того, задати контекст, в якому антагоністичні групи мають розвивати конфлікт. Отже, певні агенти та представники груп інтересів, не зацікавлені в нав'язуванні такого контексту, можуть виступати проти звуження рамок.
За А. Туреном, всі діючі суб'єкти суспільства володіють культурними векторами, що визначають так звану "область історичності", та постійно оспорюють контроль над ними. За сучасних умов центральним конфліктом у суспільстві є конфлікт тих, хто є агентом та господарем цих культурних моделей, та тих, хто бере в них залежну участь та намагається визволити їх від впливу суспільної влади: "Не буває правлячого класу, який би не мав можливості мобілізувати для захисту власних інтересів та відтворення привілеїв політичні інститути, державний апарат і культурні організації. Його ідеологія не вступає безпосередньо у зіткнення з ідеологією народного класу: вона приховується за абстрактними принципами або так званими технічними вимогами" [7, c. 73].
Прикладом такої боротьби в Україні є, зокрема, впровадження конституційної реформи. Всі аспекти проблеми, на яких наголошує у своєму визначенні А. Турен, спостерігаються в цьому процесі. Комбінуючи ідею про те, що діючі агенти орієнтуються на цінності, та те, що суспільне життя базується на відносинах панування, ми отримуємо, за А. Туреном, суспільний рух - діючі агенти, протипоставлені один одному відносинами панування та конфлікту, мають одні й ті ж культурні орієнтації та борються між собою за суспільне управління цією культурою і обумовлені нею форми діяльності.
Конфліктуючі групи протистоять одна одній в центральному конфлікті - оволодіти "історичністю" (влада та істина, або мати владу називати, визначати істину), на яку вони зорієнтовані та яка є ставкою їх конфлікту. Таким чином, ставка конфлікту - влада, що стає, за Н. Луманом, своєрідним "генералізованим кодом". Всі групи діють в рамках однієї культурної автомоделі (мають ті ж культурні орієнтації, що можуть підтвердити дослідження програм політичних партій, контент-аналіз виступів політиків, які оперують одними й тими ж цінностями).
Отже, центральним соціальним механізмом стає прийняття та впровадженняполітичних рішень як конфлікт та одночасно точка біфуркації, в якій політичні суб'єкти намагаються водночас детермінувати та збалансувати поле історичності (культурну модель). Вироблена таким чином сукупність культурних моделей під час цього процесу трансформується в систему соціальних відносин, які завжди є відносинами нерівності та влади, відносинами до влади.
Література:
1. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: мировой обзор : Учеб. пособие. М.: Аспект Пресс, 2002. - 537 с.
2. Головаха Е. И. Трансформирующееся общество. - К., 1996. - С. 95-96.
3. Слотердайк П. Критика цинічного розуму. - К.: Тандем, 2002. - 544 с.
4. Валевський О. Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження : Монографія . К. -.: НІСД, 2001. - 242 с.
5. О'Доннелл Г. Делегативная демократия. Посилання на матеріал: http://www.russ.ru/antolog/predely/2-3/dem01.htm (2000-12-09).
6. Хеллер А. Культурная память, идентичность и гражданское общество. //Политическая наука. Современное состояние: тенденции и перспективы : Сб. науч. тр. / РАН. ИНИОН. Центр социал. науч.-информ. исслед. Отд. Политологии и правоведения, Ин-т сравнит. политологии, Рос. ассоц. полит. науки; Отв. ред. и сост. Верченов Л. Н. (Политология / Редкол. сер. Пивоваров Ю. С. (гл. ред.) и др.). - 2002. №1. - С. 169-173.
7. Турен Ален. Возвращение человека действующего. Очерк социологии. - М.: Научный мир, 1998. - 204 с.
8. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве