WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Соціокультурна детермінація політичної дії - Реферат

Соціокультурна детермінація політичної дії - Реферат


Реферат на тему:
Соціокультурна детермінація політичної дії
Формування збалансованої політики та проблеми її імплементації вимагають всебічного вивчення трансформаційних процесів у суспільстві, розгляду їх іманентних закономірностей і особливостей з одночасним зверненням до рушійних інтересів основних суб'єктів правових та економічних дій, що ініціюються ними в суспільстві. Слід враховувати, що політичні процеси в нашій країні відбуваються на тлі доволі високого рівня конфліктності, обумовленого суперечливістю декларованих різними силами політичних ідей і програм, зіткненням інтересів, непоєднуваністю цінностей. В таких умовах вироблення оптимальних та неконфліктних механізмів прийняття рішень вимагає ідентифікації їхнього контексту, під яким слід розуміти сукупність реальностей (історико-культурних, психологічних, ціннісних), які не підлягають однозначній операціоналізації.
Врахування соціокультурних детермінант при здійсненні соціально-політичного аналізу переносить розгляд процесів ухвалення рішень у площину опосередкованих, так би мовити, "мовчазних" реалій, а вони, суттєво впливаючи як на суб'єктів ухвалення рішень, так і на застосовувані ними схеми і механізми їх впровадження, залишаються на другому плані, зберігаючи свою латентність. Отже, контекст ухвалення політичних рішень, якщо не брати до уваги case study, як правило, можна реконструювати лише як загальну агреговану величину, що створює відповідний фон діяльності суб'єктів політики.
Наголос на контекстуальних обставинах обумовлюється складністю застосування концептів політичної культури, викладених у теоріях Г. Алмонда, С. Верби, Дж. Пауелла, У. Розенбаума та ін. [1]. Типології політичної культури, запропоновані цими авторами, є спробою побудувати універсальні моделі, які віддзеркалювали б загальний характер та етапи еволюції політичної культури. Однак звернення до соціокультурних детермінант дозволяє відмовитися від обмежуючої тези щодо культурної узгодженості як передумови руху політичної культури до загальної задоволеності демократичною політичною системою. Такий ідеал суспільного устрою вважається обов'язковим.
Тим часом, українське суспільство з відомих причин не має історичного, громадянського та культурного досвіду щодо того, яким має бути наповнення макрополітичних понять у кожному конкретному випадку прийняття політичних рішень. Акцентуація уваги на соціокультурній детермінації не є одночасною відмовою від концепту політичної культури, який в подальшому може розглядатися як одна із складових соціокультурного контексту. Для вивчення українських реалій, на нашу думку, більшу пізнавальну цінність має концепція політичної культури, запропонована Є. Головахою. Вона ґрунтується на показниках розвитку політичної культури, які безпосередньо відображають послідовність включення громадян у сферу політичного життя суспільства. А саме:
· інтерес до політики,
· залученість до організованої суспільно-політичної діяльності,
· політична ефективність (оцінка суб'єктом своєї спроможності впливати на політичні події та рішення),
· політичні орієнтації (підтримка певного політичного напрямку і відповідних політичних організацій),
· ставлення до держави та перспектив її розвитку у внутрішньополітичному та міжнародному аспектах тощо [2, c. 95 - 97].
Такий підхід дозволяє розглядати вплив соціокультурних детермінант через соціальну активність, соціальну інтеграцію, саморегуляцію, активацію і дієвість соціальних суб'єктів, а також вимірювати інтенсивність прояву соціокультурних орієнтацій через рівень залученості громадян до прийняття рішень, активацію засобів впливу громадськості на рішення влади. Однак такий підхід зорієнтований на активну участь усіх агентів соціальної взаємодії - як держави, носіїв владних повноважень, з одного боку, так і рядових громадян - з іншого. Поза увагою залишаються аспекти соціокультурного середовища, які не мають вияву у громадянській активності.
Аналізуючи специфіку соціальних відносин в українському суспільстві, необхідно зазначити, що взаємовідносини "влада - громадянин" сьогодні значно детерміновані соціально-історичним і соціально-психологічним досвідом, нагромадженим усіма учасниками цього процесу. Тим більше, що такі відносини реалізуються не тільки і не стільки на рівні інституціональних структур. Соціальний досвід нашого суспільства впливає на реалізацію нових соціальних відносин, обумовлюючи можливості й особливості подальшого їх розвитку.
В суспільній свідомості громадян пострадянських країн утримується стійке уявлення, що тільки держава і влада є реальним активним суб'єктом, що продукує, ініціює і санкціонує прийняття рішень на всіх рівнях. У зв'язку з цим з П. Слотердайк у праці "Критика цинічного розуму" зазначає, що проблема двобічного цинізму - влади відносно народу та народу відносно влади - має глибокі історичні корені. Виходячи з того, що традиції панування підготували підґрунтя для політико-символічних позицій величі влади (створили значні дистанції у соціокультурному полі), цинізм влади провокується знизу як "...виклик неперевершеній владі з боку нахабної рабської позиції" [3, c. 232], а він, через суперечності між можновладцями та гнобленими, втілюється у дві контрпозиції: "...тут "славетна" влада з пишним фасадом, там - безпосередній досвід раба щодо насильницької суті влади і фасадного характеру пишноти. Середній пункт між ними утворюється завдяки політико-правовим діям влади, з яких вона виводить свою легітимність. У цій серединності - досягнення права і держави - можуть зійтися свідомості панів і рабів" [3, c. 235].
З одного боку, сучасні умови дають підстави говорити про збільшення кількості соціальних суб'єктів, здатних активно функціонувати в українському суспільстві, про формальні умови для підвищення залученості громадян до прийняття рішень на місцевому рівні, розширення засобів впливу громадськості на рішення влади. Але чи готові українські громадяни до нових відносин? Який ступінь їх залученості до прийняття рішень на місцевому рівні? Наскільки дієві засоби впливу громадськості на рішення влади? Проаналізуємо результати проведеного всеукраїнського соціологічного опитування (таблиця 1).
Аналіз відповідей засвідчує загальний рівень усвідомлення респондентами можливостей впливу громадськості на процеси прийняття рішень, а також обмежений вибір засобів такого впливу. Респонденти найпоширенішими засобами свого впливу вважають, у першу чергу, вибори, референдуми, які ініціюються "згори" та мають переважно "анонімний" (безособистісний) для громадянина характер. При цьому громадяни вказують на те, що місцеві вибори (54 %) виступають дієвішим засобом впливу на процеси прийняття рішень на місцевому рівні порівняно з національними виборами (39 %) та референдумами з конкретних питань (30 %).
Результати опитування засвідчують, що засоби впливу на прийняття рішень, які є невід'ємними складовими функціонування повноцінного громадянського суспільства, сьогодні практичноне розглядаються громадянами України як форми й знаряддя їхньої особистої участі у прийнятті рішень на місцевому рівні (області, населеного пункту).
Таблиця 1
Розподіл відповідей респондентів на запитання:
"На вашу думку, як краще вплинути на процес прийняття рішень на місцевому рівні (області, вашого населеного пункту)?" , %
Засоби впливу
Брати участь у місцевих виборах 54
Брати участь у національних виборах 39
Брати участь у референдумах з конкретних
Loading...

 
 

Цікаве