WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Соціально-політичні наслідки інформаційної революції - Реферат

Соціально-політичні наслідки інформаційної революції - Реферат


Реферат на тему:
Соціально-політичні наслідки інформаційної революції
Актуальність теми обумовлюється тим, що дедалі очевиднішою стає перевага інформаційної складової діяльності людей у порівнянні з іншими її формами і компонентами. Розвиток і масове поширення інформаційно-комунікаційних систем у 1980-х роках стало результатом неухильного розвитку технології, який дозволив людині рішуче вторгнутися в цілий ряд незвичних раніше для неї сфер. У розвинутих країнах високі інформаційні технології стають основним джерелом економічного зростання, забезпечують багатогранну взаємодію між людьми, різними соціальними стратами й суспільними структурами, між громадянським суспільством і державною владою.
Інфокомунікаційні технології (ІКТ) стали потужним інструментом масштабних суспільних перемін, що радикально впливають на діяльність демократичних інститутів та їх лідерів. Водночас поки що не тільки не використано повністю можливостей соціального впливу ІКТ, але й не виявлено повною мірою усіх їх імовірних форм і особливостей. Тому, поряд з констатацією високих темпів розвитку ІКТ і масштабністю суспільних змін, що відбуваються в результаті цього, важливо звернути увагу на неоднозначний характер політичних наслідків їх розвитку. Багато в чому нез'ясованим лишається й характер змін, які, в результаті впровадження ІКТ у повсякденне життя, відбуваються у сфері соціальних зв'язків індивіда.
Стає все очевиднішим, що останні десятиріччя ХХ століття стали переломним рубежем у розвитку світової цивілізації. Глибока модернізація охопила основні сфери життєдіяльності суспільства і держави. Завершується індустріальний період еволюції цивілізації і розпочинається новий - інформаційний, специфічною особливістю якого є опосередкування діяльності людей в основних сферах громадського життя розвинутою інфраструктурою. Ця проблема стала предметом дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних учених.
Авторами найпомітніших праць, що створили методологічну основу досліджень інформаційного суспільства, є Д. Белл, П. Дракер, Н. Луман, М. Маклюен, М. Кастельс, Ю. Хаяші, Е. Тоффлер, А. Турен. Теорія інформаційного суспільства знайшла розвиток і в розвідках таких відомих вчених, як Р. Катц, Й. Масуда, М. Порат, Т. Стоуньєр.
Проблеми функціонування Інтернету як політичного інституту розглядаються зарубіжними вченими А. Абрамсоном, Ф. Артертоном, К. Орреном, українськими дослідниками С. Кашавцевою, В. Королько, Т. Рудницькою. Впливу Інтернету на політичний процес присвячені праці Е. Коррадо, Х. Рейнгольда, Ч. Фаєрстона. Інтернет як фактор суспільних трансформацій аналізується російськими вченими Г. Вайнштейном, А. Чугуновим. Політично активну роль інформаційних технологій у децентралізації і демократизації життя нинішнього покоління розкривають Дж. Гелбрейт і Ф. Фукуяма.
В науковій літературі політичний розвиток визначається як "наростання здатності політичної системи гнучко пристосуватись до соціальних умов, що змінюються (вимоги груп, нове співвідношенню сил і ресурсів влади), при збереженні і збільшенні можливостей для еліт і рядових громадян виконувати свої специфічні функції у справі управління суспільством і державою" [1]. Як свідчить практика, перехід до нової суспільно-політичної системи здійснюється шляхом поєднання елементів традиційної і сучасної організації влади. Тобто, політичному режиму в перехідний період властиве поєднання демократичних інститутів, норм і цінностей з авторитарними.
У зв'язку з цим можна виокремити два типи політичних змін. Один з них характеризується порушенням співвідношення елементів, що забезпечують рівновагу системи і не зачіпають основних структур суспільства і влади. Мається на увазі, що коли, наприклад, відбувається зміна лідерів, уряду, окремих інститутів, то це не означає зміни базових цінностей, норм і способів організації влади. Другий же тип, навпаки, пов'язаний з трансформацією основних елементів системи, базових інститутів, норм і комунікацій, в результаті чого система набуває якісно нового стану.
З наведеного визначення політичного розвитку видно, що основним його змістом є підвищення адаптованості політичної системи до нових соціальних вимог на основі раціоналізації її будови й організації, що можливо за умови зростаючої диференціації структур і функцій органів управління.
Як відомо, у громадян демократичного суспільства інтереси численні, різноманітні й диференційовані. Отже, політична система має бути спроможною задовольняти інтереси соціальних груп, становище яких може змінюватися через територіальні переміщення, у зв'язку із зростанням рівня освіти, поліпшенням професійної підготовки тощо. Відтак, політична система повинна створювати необхідні канали для артикулювання й агрегування соціальних потреб, тим самим розширюючи можливості діяльності груп інтересів, політичних партій і т. д. Політична система має також забезпечувати й технічні засоби артикулювання та агрегування інтересів суспільства, ефективно використовуючи можливості, що відкриваються завдяки бурхливому розвитку ІКТ. У зв'язку з цим підвищується значення компетентності політичних еліт, від здатності яких використовувати консенсусні, правові, інформаційні технології урядування залежить, без перебільшення, успіх демократичних реформ.
У порівнянні з іншими видами суспільної діяльності, політика особливо потребує засобів інформаційного обміну, встановлення і підтримання постійних зв'язків між її суб'єктами, оскільки її, політику, неможливо уявити без опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів зв'язку між різними носіями влади, а також між державою і суспільством.
З огляду на те, що політика є колективною, складно організованою, цілеспрямованою діяльністю, спеціалізованою формою спілкування людей для реалізації групових цілей та інтересів, що зачіпають усе суспільство, можна зробити висновок, що це припускає їх обов'язкове усвідомлення розділеними в просторі членами колективу (держави, нації, групи, партії тощо) і координацію діяльності людей та організацій. А цього можна досягти тільки при безпосередній контактній взаємодії громадян за допомогою спеціальних засобів передачі інформації, що забезпечують єдність волі, цілісність і єдину спрямованість дій безлічі людей.
Проблеми політичного розвитку країн у перехідних умовах знайшли відображення в теорії модернізації, що є, за В. Пугачовим і О. Соловйовим, сукупністю різних схем і моделей аналізу, які розкривають динаміку подолання відсталості традиційних держав. Відзначаючи безліч підходів до опису перехідних процесів, слід зауважити, що в них є і спільне: усі вони визнають нерівномірність суспільного розвитку, а також необхідність перетворення (модернізації) відсталих країн на країни індустріальні (постіндустріальні).
Як відомо, після Другої світової війни інтерес західних країн до країн бідних базувався на двох основних факторах: 1) прибутках, видобутку сировини і пошуку нових ринків; 2) впевненості в тому, що масована фінансова і технічнадопомога перетворить відсталі сільськогосподарські спільноти на сучасні індустріальні країни. Передбачалося, що
Loading...

 
 

Цікаве