WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Соціально-політичні конструктивні зміни як умова демократичного транзиту - Реферат

Соціально-політичні конструктивні зміни як умова демократичного транзиту - Реферат

владної регуляції суспільства. Політична зміна має загальні соціологічні характеристики будь-якої соціальної зміни, але ними, звісно ж, не обмежується.
По-друге, політичні зміни пов'язані з трансформацією усередині інституціональних структур або ж із їх якісною заміною, обумовленою перетвореннями соціального середовища. Таким чином, політична зміна - це трансформація політичних інститутів, пов'язана зі зсувами в балансі соціальних акторів, із зміною їх потенціалів і позиційної розстановки політичних сил, обумовлених економічними, духовними, культурними, міжнародними і позасоціальними чинниками.
П. Штомпка вважає, що соціальні зміни відбуваються на таких елементарних рівнях "соціокультурного поля": 1) ідей (ідеологій, теорій тощо); 2) норм і цінностей; 3) взаємодій і організаційних зв'язків і, нарешті, 4) інтересів і статусів [3].
Американський політолог Д. Аптер у книзі "Політична зміна" відзначає, що політична нестабільність у спеціальному змісті виробляє дух творчості та інновації.
Трансформація соціального порядку - процес невпинний, але повільний. Спостерігачеві, що вивчає невеличкий відтинок "спокійного" часу, може навіть здатися, що соціальна система не змінюється. В інших випадках переміни і реформи миготять, як у калейдоскопі, і особливо часто це відбувається в революційні епохи. Всі ці форми політичних змін політологи описують в рамках різних теорій: "транзитології" і "модернізації", "соціології революції" і "стійкого розвитку", "залежності" і "суброзвитку" тощо.
Проблеми переходів від одних якісних станів соціальної динаміки й інституційної системи до інших створили в політології блок методологічних підходів і теоретичних концептів, що поступово складається в особливу субдисципліну, названу "політичною транзитологією" (від англійського слова - "transition" - перехід). Під центральним поняттям "політичний перехід" у рамках цієї теорії звичайно розуміють соціальні й інституційні перетворення, пов'язані з просуванням від автократичних, тоталітарних і авторитарних режимів до демократичних засобів управління. Подібне бачення звужує поняття "переходу", оскільки в широкому сенсі останнє може включати всі історичні форми перехідних процесів: від революційних до еволюційних, від сучасних до традиційних тощо.
До числа досліджуваних транзитологією об'єктів потрапляють країни, що мають різні рівні соціально-економічного і політичного розвитку: від індустріально розвинутих до найвідсталіших. Різниця між державами, що проходять той чи інший перехідний період у своїй політичній динаміці, і країнами, що розвиваються в рамках так званої стійкої моделі, має насамперед аналітичний і темпоральний характер, оскільки практично всі держави, від Сомалі до Швейцарії, переживали у своїй історії ті або інші фази стійких і перехідних станів. Різниця лише в тому, що спрямованість, часовий інтервал, якісний характер і результат перехідних змін у них істотно відрізняються.
Що ж стосується політологічних концепцій переходу до "сучасного суспільства", які розроблялися на Заході, то вони розділилися на такі основні напрямки, як теорії: 1) "модернізації"; 2) "розвитку"; 3) "відсталості" (або "суброзвитку") і 4) "залежності".
Однією з перших спроб побудови теоретичних конструкцій, що описують процеси політичних змін у третьому світі, стала розробка концепції політичної модернізації. Поняття "модернізація" використовується звичайно в трьох основних значеннях: по-перше, у найзагальнішому значенні як напрям прогресивних змін; по-друге, як модель соціальних трансформацій, що відбувалися на Заході з XVII до XIX століття і, по-третє, у вузькому сенсі - як засіб еволюції відсталих країн, що переходять від "периферійного" до "магістрального" типу суспільства.
Політична модернізація здійснюється прогресивною елітою, яка за підтримки "знизу" і "ззовні" ліквідує старі, традиційні інститути влади, створюючи при цьому їх сучаснішу заміну.
Минуло майже тринадцять років від початку ліберальних реформ у нашій країні. Світовий досвід визначає цей термін як цілком достатній для того, щоб одержати перші економічні та соціальні результати прийнятих політичних рішень, перевірити коректність стратегічного задуму. Набагато менше часу треба було для того, щоб зрозуміти утопічність політики військового комунізму в Росії і культурної революції в Китаї, результативність індустріалізації і відновлення народного господарства в СРСР. Десять років "нового курсу" Ф. Рузвельта, плану Маршалла в Європі, повоєнних реформ у Японії, ринкових перетворень у Китаї покінчили з розрухою в цих країнах та істотно поліпшили матеріальне становище переважної більшості населення.
Інша ситуація складається в Україні. Тринадцять років радикальних реформ вилилися в колосальні матеріальні і духовні втрати, але так і не вивели країну на стійку траєкторію розвитку.
Україна має ряд особливостей, що виділяють її серед великої кількості "однотипних" політичних систем, які трансформуються. По-перше, це характерна для неї слабкість політичних партій, їх більш ніж скромна залученість до процесу консолідації, а головне - неспроможність самих партій до консолідації, що виявляється в зростанні їх загального числа і після проведення основних виборів. Відносна стабільність (на поверхні) системи, яка може легко трансформуватися на нестабільність через поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, у тому числі й усередині державного механізму, а також між різними регіонами. По-друге, це відносна слабкість процесу мобілізації структур громадянського суспільства - тим більш дивна, бо Україна серед інших пострадянських держав відзначалася (за станом на початок переходу) високими рівнем організаційних навичок, порівняно великою кількістю різного роду колишніх громадських організацій. Громадянський умонастрій виявляється в спроможності людини до вільної і відповідальної організації повсякденного життя. Він набувається в процесі диференціації й відокремлення публічної і приватної сфер життя, породжений людською потребою в самостійно організованому середовищі повсякдення. Це своєрідне мікросередовище утворене індивідом із ним же встановлених і підтримуваних добровільно зв'язків спілкування, що сприяють збереженню його особистісної ідентичності (самості).
У демократичному суспільстві індивід має можливість взяти на себе певні обов'язки, продиктовані його публічними ролями, в обмін на захист з боку соціально-політичних інститутів його громадянських прав (на власність, приватну ініціативу тощо). Рівність громадян у правах не виключає пов'язаних з їхнім
Loading...

 
 

Цікаве