WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Соціальне партнерство як виклик сьогодення - Реферат

Соціальне партнерство як виклик сьогодення - Реферат


Реферат на тему:
Соціальне партнерство як виклик сьогодення
Розглядаються актуальні проблеми ефективності соціального партнерства влади і громадянського суспільства. Аналізуючи умови, необхідні для активного і ефективного соціального діалогу між державою і громадянським суспільством, його функції і роль, автори висловлюють пропозиції, спрямовані на налагодження дієвого соціального партнерства.
Проблема налагодження ефективного соціального партнерства органів державної влади і громадянського суспільства набувають першорядного значення для успішного функціонування державного апарату в умовах модернізації.
Суспільний розвиток кінця ХХ - початку ХХІ століття характеризується усвідомленням, здавалося б, банальної аксіоми: "Людина, її потреби і здібності, поважання її інтересів і діяльності інших людей, визнання верховенства закону стають тією віссю, навколо якої формуються і обертаються усі відносини в суспільстві" [1]. Тобто відбувається переосмислення, трансформація відносин особистості і суспільства. (Таблиця 1) [2]:
Таблиця 1
Стан і тенденції розвитку відносин між суспільством і особистістю
Сучасний стан організації суспільних справ Тенденції, закономірності, принципи майбутнього
Суспільство - над природою. Збалансований розвиток природних та соціальних сил. Я - вінець природи.
Суспільство - над особистістю. Я - громадянин Батьківщини, громадянин світу.
Посередність - над талановитістю. Талановитість - надбання всіх.
Держава - над суспільством. Суспільство над державою
Економіка - над соціальністю, духовністю. Соціальність, духовність - над економікою.
Політика - над управлінням, регулюванням суспільних сил. Управління, регулювання суспільних сил - над політикою.
Суспільні інститути - над особистістю. Особистість - над суспільними інститутами.
Міщанство - над громадянськістю. Громадянськість - над міщанством.
Власність - над економічним життям. Економіка - над власністю.
Техніка - над гуманізмом. Гуманізм - над технікою.
Гроші, власність - над сенсом життя. Сенс життя - над грішми, власністю.
Страждання та насильницька смерть - норма для більшості громадян. Насильницька смерть і страждання особистості - аномалія для більшості громадян.
Самотність, індивідуалізм особистості. Колективність, соборність.
Закони - над духовністю і мораллю. Духовність і мораль - над законами.
Ідеологія - над культурою, духовністю. Духовність, культура - над ідеологією.
Технології - над культурою. Культура - над технологіями.
Це епохальне, на нашу думку, переосмислення сучасності збіглося в часі з появою такої ознаки, як відсторонення життя людей від державного офіціозу. Поки що цю ознаку підсвідомо (а, можливо, й свідомо?!) недостатньо афішують деякі теоретики й чільні представники громадянського суспільства. Але, як на нашу думку, важко переоцінити значення цієї обставини для розуміння громадянського суспільства в цілому і його ролі в демократичному осучасненні держави, оскільки, зокрема, "відмежованість, відокремленість від державної машини як апарату громадянського адміністрування становить сутність, головну ознаку громадянського суспільства, робить його дійсною підоймою соціальної демократизації" [3].
Очевидно, що ці нові реалії не враховувати неможливо, а тому діалог між державою і громадянським суспільством повинен ґрунтуватися на п'яти головних соціальних процесах [4]: об'єднання, визнання, комунікація, взаєморозуміння, довіра.
Що це саме так, свідчить ось такий красномовний приклад. Американський вчений-правник з Чиказького університету С. Холмс порівняв російське суспільство середини 1990-х років з пісковим годинником. Горішня частина годинника - державний апарат і стара-нова бюрократія, яка вирішує переважно власні проблеми і не дуже переймається реальними потребами громадян. Нижня частина - тільки ємкість, що включає в себе окремі, не пов'язані між собою, піщинки. "Талія" годинника, тобто горловина, яка, з'єднуючи горішню і нижню частини, є тонким каналом, завдяки якому здійснюється незначне поєднання "верхів" і "низів". Учений пише: "Російське суспільство можна порівняти з поламаним піковим годинником: верхи не експлуатують і не пригнічують низи, вони навіть не управляють ними - вони їх просто ігнорують" [5]. Можливо, що це порівняння надто різке, однак важко не погодитися з твердженням про слабкість комунікацій між суспільством і владою.
Зрозуміло, що будь-яке ефективне співробітництво, соціальне партнерство та конструктивний діалог передбачають встановлення між сторонами відносин довіри, наявність між ними своєрідної презумпції доброї волі та взаємного дотримання правил "чесної гри". Коли ж цього немає, то навіть існуючі контакти можна вважати поодинокими, випадковими актами - і марно чекати їх перетворення на стабільний соціальний інститут.
На думку багатьох вчених, в умовах посткомуністичних суспільств відносини влади і суспільства здебільш характеризуються суперечливістю і непередбачуваністю. У них поєднуються патерналістські очікуваня з яскраво вираженою недовірою до держави, відчуження від неї. Суттєво те, що ситуація трансформацій руйнує фундаментальний, усталений образ держави як гаранта "нормальності" життя людини.
В таких умовах механізми залучення громадян до процесу державного управління не можуть бути ні ефективними, ні стійкими. Причому, на думку вчених, ця деструкція є чи не найболючішою з-поміж численних суспільних змін. Це, до речі, підтверджують відповіді респондентів на запитання "Що з переліченого, на вашу думку, найвідчутніше змінилося в сучасному українському суспільстві і для вас особисто порівняно з радянськими часами?" [6] (таблиця 2).
Як бачимо, на першому місці - зміна ставлення держави до людини. Відтак можна стверджувати, що в центрі картини змін в уявленнях населення перебуває сама людина, яка відчуває порушення зв'язків із соціальним світом в цілому і у взаєминах людини і держави насамперед. З одного боку, людина завжди перебуває всередині суспільства, а з іншого - ніби спостерігає за суспільством ззовні, розглядаючи його як середовище власної життєдіяльності.
На думку О. Злобіної, дуже важливо, який саме образ суспільства склався у людей і як він скеровує їхню поведінкову активність, адже з погляду соціального порядку головним суб'єктом - носієм влади - виступає для людини держава. Ситуація соціальної трансформації творить умови, коли людина не лише власною діяльністю має компенсувати руйнування соціальних підвалин свого життєвого світу, а й усвідомлює нерозривний зв'язок із суспільством. Таке усвідомлення найчастіше відбувається в процесі перегляду ролі та значення двох суб'єктів взаємодії: особистості і держави.
Таблиця 2
Оцінки найвагоміших
Loading...

 
 

Цікаве