WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Складова духовної культури та запорука стабільності політичного режиму Марокко - Реферат

Складова духовної культури та запорука стабільності політичного режиму Марокко - Реферат

піонерів ісламської правової реформи [докладніше про це див.: 3, с. 40 - 41], діє й сьогодні, підтверджуючи історичну легітимність королівської влади релігійною. Марокканський політолог А. Газі цитує тлумачення принципу "аль бейя" Фе Хассаном II: "Я зв'язаний своїми зобов'язаннями зі своїми підданими. Я їхній підданий і король одночасно" [4, с. 57]. Недарма девізом королівства є тріада: "Аллах, Вітчизна, Король" (ст. 6) [1], яскраво ілюструючи духовно-політичну єдність народу з королем, спільним об'єктом піклування яких є вітчизна, захищати яку - почесний обов'язок кожного марокканця.
Іслам - інтегруюча серцевина нації, марокканської самобутності. Наголошуємо, що така - інтеграційна - функція релігії має місце лише у незахідних монархіях, бо роль релігії у мусульманськихсуспільствах набагато вища, ніж у західних, саме завдяки її всеосяжному характеру, який робить межу між світським і духовним майже непомітною. Проте ми погоджуємося з думкою тих дослідників (наприклад, Л. Сюкіяйнена), котрі стверджують, що релігія і політика в ісламі - відносно самостійні царини [див. 5, с. 9].
Парадоксальною цивілізаційно-культурною рисою ісламу (яка багато в чому пояснює стабілізуючу та інтеграційну роль його для політичного режиму Марокко в період трансформації) є поєднання міцної асимілятивної здатності й водночас сил відторгнення, готовність до сприйняття і засвоєння нових знань, елементів інших культур і водночас суворий відбір їх заради збереження власної ідентичності і, що найважливіше, соціально-релігійної цілісності (на відміну від європейської християнської культурної традиції, котра чітко визначає суто духовний зміст і місце релігії в державі й суспільстві). Стрижнем цієї цілісності є ідея посередництва між Небом і Землею, людиною і людиною, культурою і культурою та принцип таухіда, нерозривно пов'язаний із священним архетипом громади Мухаммеда.
Мусульманська покірність волі Аллаха не передбачає однакового тлумачення цієї волі у всіх без винятку. За право тлумачити цю волю і транслювати її серед правовірних змагаються різні політичні сили та релігійні школи. Отже, можна констатувати, що роль релігії у сучасному марокканському суспільстві двояка: з одного боку, іслам сприяє зміцненню позицій режиму, системи органів державної влади та духовних засад суспільства (разом із тенденцією монополізувати світську і духовну владу в одних - королівських - руках), а з іншого - певною мірою протистоїть їм.
Проте про який іслам йдеться? Про такий, що через комплекс самодостатності, інертності під гаслом "збереження первісної чистоти" не тільки виправдовує консервативну позицію, а й здатний зруйнувати суспільно-політичну рівновагу? Чи помірний, з високими адаптивними властивостями, здатний гнучко сприймати все нове й корисне для суспільства і самої релігії?
Відповідь не це дав ще перший король незалежного Марокко Фе Мохаммед V, який виділив два головні принципи побудови в країні демократії: поміркований іслам і конституційна монархія [6, с. 28]. Отже, постійним завданням лідера нації, керівника держави, короля-імама є дотримання і гарантування сповідання помірного ісламу, аби оберігати мирне життя своїх підданих, розв'язувати важливі соціально-політичні проблеми за допомогою свідомої підтримки й активної участі громадян і, в кінцевому підсумку, прискорити динаміку еволюції стабільного політичного режиму в напрямку його демократизації.
Як відомо, іслам не є єдиним. Крім основних течій (суннізм і шиїзм) існує безліч шкіл, сект, угруповань, а відтак і вся ісламська цивілізація неоднорідна, яку, однак, весь час, як слушно зауважує російський дослідник Є. Рашковський, "намагаються уніфікувати". Те ж головне, що насправді може бути уніфікованим, є "наріжним каменем" культурного світу ісламу: священна аравійська земля, спільність священного (арабського) шрифту, мова і зміст коранічного тексту [див.: 7, с. 149, 150].
Рамки журнальної статті не дозволяють докладно викласти головні типи ісламістських течій (традиціоналістські, реформаторські, відроджувальні, фундаменталістські, модерністські тощо). Зауважимо лише, що всі аони з'явилися у відповідь на виклики модернізації як вестернізації та її руйнівних якостей для традиційних засад духовної культури. Лідери їх ведуть своїх прибічників у різні (часто протилежні) сторони, прагнучи при цьому докорінно (навіть із застосуванням насильницьких методів) змінити політичний устрій у країнах, де вестернізація, на їхню думку, зайшла надто далеко і загрожує існуванню ісламської цивілізації. Або навпаки - відмовитися від релігійних засад суспільства. Або на підставі іджтіхаду, який, з погляду одного з мусульманських реформаторів І. Рагаба, дозволяє "пошук керівництва до дій у нових ситуаціях" [цит. за 8, с. 9], пристосуватися до нових політичних реалій. Проте при цьому, як підкреслює дослідник А. Алікберов (і ми поділяємо цю думку), модернізації підлягає не сама релігія, а її використання у суспільстві, що модернізується [див. 7, с. 153], тобто йдеться про еволюцію релігійної практики.
Саме тому одним із наріжних каменів шаріату виступає іджтіхад. Вищезазначена відносна самостійність релігії та політики посилюється під час політичної модернізації. Втім, зауважимо, поєднання релігійного та духовного в цілому притаманна трактуванню ісламу як способу життя. У товщі народного буття, в його буденній свідомості, шлюбно-сімейних відносинах, ставленні до влади тощо постійно відтворюється авторитет традиційно-релігійних настанов, які мають безперечний і обов'язковий характер. І тут, на наш погляд, існує і невичерпний політичний ресурс легітимації для правлячого режиму, і небезпека формування організованого опору з боку соціально-політичних сил, які використовують релігійні догмати як ідейну зброю (а ми вже не раз ставали свідками того, що соціальне невдоволення, озброєне релігійними гаслами, стає потужною деструктивною силою).
В тому, що конкретна форма ісламізму, його місце і роль у суспільній свідомості та духовному житті широких верств населення певною мірою залежить від політичної орієнтації правлячого режиму (а часто-густо - від однієї особи, державно-політичного лідера), приховується небезпека узурпації кимось такого вибору. Однак, на
Loading...

 
 

Цікаве