WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Системні чинники самовідновлення близькосхідного конфлікту - Реферат

Системні чинники самовідновлення близькосхідного конфлікту - Реферат


Реферат на тему:
Системні чинники самовідновлення близькосхідного конфлікту
З припиненням існування біполярної геополітичної системи вагомим аспектом сучасних міжнародних відносин стала зміна структури конфліктогенних чинників світового розвитку: чимало тривалих міжнародних конфліктів, які раніше підживлювалися протистоянням СРСР і США, тепер підтвердили або й розширили, радикалізували свої позаідеологічні складові. До числа таких конфліктів належить і близькосхідний, який і досі зберігає статус найбільшої загрози для світової політичної та економічної стабільності.
Сталі актори і коспонсори близькосхідного мирного процесу (безпосередні сторони конфлікту, США, ЄС, Росія) попри прагнення стабілізувати стратегічно важливий регіон, за наявності різних важелів тиску на учасників конфлікту та навіть за безпосередньої військової присутності США в регіоні, часом не здатні, а інколи й не схильні змінити комплекс системних чинників, що надає конфліктові самовідновлюваного характеру. Якщо раніше можна було вважати цей конфлікт структурою з центром (ізраїльсько-палестинське протистояння) та периферією (конфлікти-сателіти, на кшталт ліванського), то сьогодні все частіше висловлюється думка про його трансформацію, вихід на вищий системний рівень - перетворення на цивілізаційне зіткнення "Захід - Іслам".
Стан наукового дослідження проблеми
Спроба верифікувати усталене системне, "глобальне" бачення близькосхідного регіонального конфлікту є однією з популярних тем сучасних досліджень. До числа найвідоміших праць можна віднести геополітичні розробки Г. Кіссінджера, С. Гантінгтона, З. Бжезинського, чимало праць російських дослідників (зокрема - О. Панаріна), старі й нові цивілізаційні теорії, глобалізаційні та світосистемні підходи. Задекларований західними філософами і суспільствознавцями "кінець ідеологій" і криза західноцентричного "проекту Просвітництва" обумовили в останнє десятиріччя енергійне відновлення культурно-цивілізаційної парадигми, яка вступає в конфлікт з популярним глобалізаційним баченням світового розвитку. Останнє ж стає усе більш фрагментарно спеціалізованим - у політології, культурології, економіці, поділяючись на теорії апологетів і скептиків, викликаючи різні тлумачення, що розмивають саме поняття "глобалізація", ускладнюючи визначення характеру і структури її впливів на регіональні конфлікти. Інший напрям, який корегує "консерваторів"-цивілізаційників та "лібералів"-глобалістів - це світосистемний аналіз, який продовжує неомарксистську традицію (можна бачити, що усе ж "кінець ідеологій" не є доконаним).
На перетині цих альтернативних бачень глобальних процесів автор і спробує проаналізувати чинники, які підживлюють близькосхідну кризу.
Мета розвідки: визначити і охарактеризувати природу конфліктогенних факторів, котрі мають сталий характер і системно впливають на конфлікт з тенденцією до постійного самовідновлення. Спробуємо зробити це, виходячи з таких тез:
· процес глобалізації (зростання ступеня інтегрованості різних спільнот та економічних систем) має об'єктивний характер; в його основі - закономірності функціонування капіталістичної економіки, а невід'ємною складовою є глобальна уніфікація інституціональної структури і культурних моделей, стилю життя і споживання;
· соціокультурна реакція (запозичення, пристосування або опір) на конкретні форми втілення глобалізаційних процесів також є об'єктивним і неминучим явищем, спроби контролювати яке ще не дали універсальних рецептів розв'язання ціннісного та онтологічного конфлікту;
· реальних конструктивних альтернатив глобалізації поки що не існує;
· у контексті цієї теми тлумачимо близькосхідний міжнародно-політичний конфлікт як конфлікт не лише між державами, але й між великими соціальними спільнотами, що взаємодіють у системі владних відносин на світовій арені. Такий підхід враховує цивілізаційний вимір проблеми.
Конфліктну сутність близькосхідної кризи становить конфлікт двох несумісних соціальних реальностей, стрижнем якої є боротьба за існування на одній території ізраїльської та палестинської спільнот, що породило систему самовідновлюваного протистояння в умовах нездійсненності програми-максимум обох контрагентів. Тому в типології міжнародних конфліктів характер близькосхідного коливається протягом останніх 50 років між "зіткненням" та "іграми". Перший варіант передбачає збройну боротьбу до знищення сил противника і остаточної перемоги. За другого варіанта сторони виборюють несумісні цілі, але у своїй борні обмежені певними правилами та інституціональними рамками [1].
Відправною точкою міркувань, пов'язаних зі спробою проаналізувати окреслену проблему, для більшості дослідників стали положення концепції С. Гантінгтона, викладені в його праці "Зіткнення цивілізацій". На думку вченого, конфронтація між Заходом та ісламськими країнами, що ототожнюється з протистоянням багатої Півночі і бідного Півдня, стане чи не найважливішим фактором, що визначатиме міжнародні відносини [2]. Але підхід С. Гантінгтона, попри певну очевидність, не дає відповіді на запитання, завдяки діяльності яких саме інститутів може відбуватися цей конфлікт, бо цивілізація як суб'єкт військово-політичного конфлікту поняття надто розпливчасте. На нашу думку, сьогодні не можна серйозно говорити про глобальне протистояння двох цивілізацій на рівні держав. Держава є основним суб'єктом міжнародних відносин і, на відміну від цивілізації, має можливості організовано й цілеспрямовано реалізовувати свої прагнення. Для того, щоб ісламська цивілізація виступила як єдина сила, потрібен високий ступінь ідеологічної, політичної та економічної інтеграції держав, які її складають. Вона має наповнитися інтеграційними структурами (прикладом максимального на сьогодні інтегративного здобутку на цивілізаційному ґрунті є ЄС). Втім, можемо спостерігати, що інтегративний потенціал ісламських країн низький, якщо порівнювати його з іншими регіональними конгломератами.
Система глобального контролю і менеджменту
Говорячи про "зіткнення", варто мати на увазі таке. По-перше, Захід у своїй сукупності, будучи найбільшим виробником і постачальником зброї на світовий ринок, забезпечує нею низку провідних країн ісламського Сходу. Зміцнення військового потенціалу Туреччини, Єгипту і Саудівської Аравії досягається завдяки розвитку відповідних зв'язків з США, Великою Британією, Францією, Німеччиною та Італією [3]. По-друге, ісламський світ не прилучений до того, чим безроздільно володіє Захід - до системи контролю й управління глобальними політичними і економічними процесами.
Розглянемо це докладніше. США разом із
Loading...

 
 

Цікаве