WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Системні недоліки розвитку Збройних Сил України на сучасному етапі - Реферат

Системні недоліки розвитку Збройних Сил України на сучасному етапі - Реферат

контррозвідувального забезпечення діяльності військових компонентів ВОД. Його, відповідно до чинного законодавства, здійснює СБУ, тоді як в багатьох цивілізованих країнах ця прерогатива належить Міноборони. Та й наявність розвідувальних органів в ДПС та СБУ також є нонсенсом: в країнах розвинутої демократії такі структури до складу аналогічних відомств не входять. Служба зовнішньої розвідки, створена на базі Департаменту розвідки СБУ, де-факто виведена зі складу зазначеного відомства, але насправді йому підконтрольна [11, с. 2]. Виходячи з цього, доцільно переглянути реальну кон'юнктуру розвідувальних органів силових відомств, систематизувати їх діяльність, чітко розмежувати повноваження.
Ще одним важливим напрямом розвитку ВОД є демілітаризація її складових частин. Як справедливо зазначає Г. Крючков, "демілітаризація повинна охоплювати силові структури не тільки Міністерства оборони й визначатись тільки їх скороченням, цей процес об'ємний та багатогранний" [12, с. 23]. Хоча у вирішенні цього питання спостерігається певний прогрес (з прийняттям пакета відповідних законодавчих актів було започатковано процедуру перетворення окремих структур МВС, ДПС та МНС з військових на невійськові), кількість проблем не зменшується.
Зокрема, якщо ДПС, ВВ МВС та Сили Цивільноїоборони України в перспективі мають стати невійськовими формуваннями та службами, це зовсім не означає, що відпаде потреба у виконанні ними завдань воєнного характеру. Відповідно, ці функції мають бути передані іншій структурі, скоріш за все ЗСУ. Об'єктивно це вимагатиме корекції параметрів згаданих організацій та додаткових витрат - і не тільки фінансових. При реальному виконанні таких намірів реорганізаційні труднощі обумовлюватимуться різною якістю згаданих структур, несистемними характеристиками їх утворення, функціонування, значною віддаленістю від ЗСУ при формальному членстві з ними в єдиній ВОД. Крім того, законодавство передбачає взаємодію ЗСУ з військовими формуваннями, які в недалекому майбутньому перестануть бути такими, а це потребує серйозної корекції чинного законодавства.
Виходячи з цього, автор вважає, що однією з основних проблем розвитку ЗСУ (у тому числі набуття ними додаткових функцій) є структурно-функціональна незавершеність ВОД. Інтеграція силових відомств в єдине утворення - ВОД та централізація керівництва ними дозволять оптимізувати їх загальну структуру, ліквідувати дублюючі елементи, мінімізувати вади механізму взаємодії, скоротити бюджетні витрати і чисельність особового складу, що, зрештою, підвищить ефективність функціонування Воєнної організації України та її складових, зокрема ЗСУ.
Іншою важливою особливістю сучасного етапу розвитку ЗСУ є проведення масштабних трансформаційних заходів, визначених керівними документами як процес їх реформування [2].
Як свідчить досвід, проведення аналогічних змін в будь-якій сфері передбачає, насамперед, з'ясування змісту цієї процедури та визначення її понятійного апарату. Це тим більш важливо, якщо такі зміни відбуваються на державному рівні й безпосередньо впливають на стан національної безпеки країни - як в нашому випадку. Невизначеність у цій сфері може призвести до появи серйозних ускладнень у плануванні і практичній реалізації реформаційних заходів.
Як аргумент на користь такої тези, розглянемо ситуацію початкового етапу трансформації ЗС США у 1996 - 2001 роках. Через те, що не існувало єдиного визначення терміну "трансформація", між вищим військовим і цивільним керівництвом держави виникли серйозні протиріччя щодо мети, часових показників та механізмів здійснення процесу. Навіть на відомчому рівні (в міністерстві оборони США) не було узгодженості з цього питання. Це могло звести перетворення до "міжвідомчої риторики" або обмежених та "урізаних" заходів, які може собі дозволити країна на даний момент. Тому, в якості підсумкового документа з усіх питань реформування американських збройних сил (понятійний апарат, розподіл повноважень, порядок і терміни проведення заходів тощо), міністр оборони Д. Рамсфелд затвердив "Вказівки щодо планування реформування міністерства оборони", які структурно увійшли до "Вказівок щодо планування оборони" 2004 року [13, с. 2].
Подібна проблема щодо вироблення єдиного розуміння змісту поняття "реформування ЗСУ" виникла й у нас. Хоча всіма нормативними актами цей процес визначається як реформування, подекуди трапляються випадки підміни цього поняття. Так, у "Білій книзі України" за 2004 рік у розділі 3 "Напрями та шляхи досягнення майбутнього обрису ЗСУ" використовується термін "модернізація", який вносить додаткову плутанину в процедуру "реформування" вітчизняного війська [14, с. 54].
Виникає логічне запитання: як можна планувати та здійснювати комплексний захід, коли не вироблено єдиного концептуального бачення його сутності? Невизначеність понятійного апарату реформування військової сфери України вже призвела до прикрих наслідків. Зокрема, цей процес протягом 1990-х років політичні й державні діячі України сприймали по-різному, іноді з протилежних позицій. Так, одні вважали головним "скорочення чисельності та озброєння", інші - "структурні зміни та модернізацію", а дехто навіть "серйозну загрозу воєнній безпеці України" [12, с. 30]. Такі протиріччя призвели до критичного сприйняття військово-перетворювальних процесів народом України. Та, попри все, понятійний апарат військово-реформаційної сфери й досі не має визначення в жодному нормативному документі. Не внесла ясності в розуміння цієї процедури й Концепція реформування та розвитку ЗСУ, яка є складовою однойменної Державної програми. Її зміст, крім того, що не містить пояснень основних термінів зазначеного процесу, є малодоступним широкому загалу через гриф "Таємно". Не розібравшись з понятійним апаратом, законодавець допускає процесуальну помилку - недотримання логіки законодавчого оформлення фундаментальних основ реформування ЗСУ [15, с. 44 - 45].
Досвід США дозволяє визначити такий алгоритм дій воєнно-політичного керівництва держави у сфері оборонного планування: 1) моніторинг, аналіз і прогнозування воєнних викликів та загроз національній безпеці країни; 2) визначення можливостей держави щодо їх нейтралізації; 3) корегування основ державної політики у сфері забезпечення національної безпеки; 4) формування політичного курсу оборонного будівництва; 5) вироблення
Loading...

 
 

Цікаве