WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Семантичне поле понять „політичне лідерство/керівництво” в політології - Реферат

Семантичне поле понять „політичне лідерство/керівництво” в політології - Реферат

беруть участь не лише послідовники, але й політичні супротивники, ставлення до яких не можна випускати з аналізу явища політичного лідерства. Тобто, йдеться про те, що увага звертається на певний аспект дуже складного процесу. Здебільшого це проблема взаємовпливу суб'єктів політичного процесу при спільній діяльності в політичній сфері суспільства; ефективність результатів цієї діяльності; лідерство розглядають як один з механізмів інтеграції групової діяльності, регулювання відносин людей як мистецтво встановлення консенсусу індивідів, соціальних груп, політичних інститутів, суспільства в цілому; лідерство вважають наслідком сили волі, проявом "творчого інстинкту" людини; як феномен влади, спосіб організації, заснований на умінні згуртувати громадян у спільній діяльності; ототожнюють політичне лідерство та політичне керівництво взагалі.
Своєрідна еволюція поглядів стосовно лідерства супроводжувала процес розвитку вітчизняного суспільствознавства. Тривалий ідеологічний контроль у цій сфері (до 1960-х рр.) виводив проблему політичного лідерства за межі наукового розгляду. В умовах радянського суспільного ладу проблема політичного і правового, управлінського аспектів суспільного життя практично не розводилися. Рівність громадян перед законом було замінено рівністю тих же громадян перед свавіллям політичної влади. (Процес формування та еволюції цього явища досліджено та розкрито на підставі документів, зокрема, професором Ю. Шаповалом та ін.) [7].
Чіткі межі демократичних і бюрократичних принципів управління виявилися розмитими, що на поверхні соціального життя проявилося як своєрідний симбіоз демократичних і бюрократичних інститутів (наприклад, вибори як форма призначення). Внаслідок тривалого практикування методів партійного "керування" суспільними інститутами бюрократія успішно мімікрувала під демократію.
Надання пріоритету адміністративним важелям, не здатним ефективно впливати на процеси суспільного життя, що все більше ускладнюються, мало своїм наслідком те, що поняття "політичне керівництво" набуло всезагального значення, яке увібрало в себе всі інші можливі смисли. Збіднений термінологічний апарат суспільної науки свідчить про однобічність, тенденційність у розробці (або неможливість чи небажання за певних політичних обставин такої розробки) цієї проблеми.
Потреба ефективнішого "управління соціалістичним виробничим колективом" [8] зумовила необхідність вивчення явища лідерства. У 1960-х роках Б. Паригін та інші дослідники вивчали лідерство і керівництво як два подібні за цільовими функціями, але різні за соціально-психологічними механізмами і змістом явища (Н. Жеброва, 1968 р.; Б. Паригін, 1970 р.; Л. Уманский, 1970 р.; І. Волков, 1970 р.; Г. Ашин, 1971 р. та ін.). Поклавши цей принцип в основу досліджень впливу і співвідношення лідерства і керівництва, дослідники в такий спосіб уточнили змістовий аспект вказаних понять.
Внаслідок вивчення соціальними психологами відносин людей в малих групах, семантичне поле поняття "лідерства" значно розширилося. Так, "керівництво - це процес соціальної організації і управління спілкуванням і діяльністю членів групи, який здійснюється керівником як посередником соціального контролю і влади на основі правових відносин. Лідерство - процес соціально-психологічної самоорганізації і самоуправління спілкуванням і діяльністю членів малої групи, який здійснюється лідером як суб'єктом" [9]. Як вважають дослідники, з точки зору окремо взятого індивіда за відомих умов керівництво може сприйматися як неухильний, зовнішньо детермінований процес соціального стимулювання і впливу. Лідерство ж сприймається як внутрішній, збуджуючий процес групового впливу і мотивації.
Під лідерством зазвичай мали на увазі характеристику психологічних відносин, які виникають в групі "за вертикаллю", тобто з точки зору відносин домінування - підкорення. Поняття "керівництво" належить до організації діяльності групи, до процесу управління нею. Найсуттєвішу різницю між цими поняттями розкрито в праці Б. Паригіна "Основи соціально-психологічної теорії" [10]. Головною детермінантою процесу лідерства, згідно з цим підходом, є мета і завдання, що постають перед групою, від чого залежить, хто стане лідером і який стиль лідерства виявиться найефективнішим. Тобто, від самого початку дослідження проблеми лідерства у радянській соціально-психологічній літературі спостерігалися розбіжності у змісті понять "лідер" і "керівник" [11].
Згодом підхід до проблеми лідерства на рівні малих груп переріс у питання про політичне лідерство, тобто про лідерство на рівні великих груп [12]. Але наукова традиція, яка склалася, продовжувала діяти. Вивчення цих складних понять у різних ракурсах здебільш продовжують осмислюватися крізь призму уявлень і висновків, сформульованих соціальною психологією відносно процесів, котрі вивчаються на рівні лабораторного експерименту. А його характеризує ізольованість, обмежена кількість учасників і, відповідно, розірвані суспільні зв'язки, які важко піддаються навіть дуже ускладненому лабораторному відтворенню.
До цього часу в наукових поглядах ототожнюються поняття "лідерство" і "керівництво". Так, Є. Шестопал і Л. Гозман говорять про "безпідставність розведення лідерства і керівництва". Як ілюстрацію вони використовують приклад утворення нового політичного руху або партії, стверджуючи, що "людина, яка пропагує певні політичні ідеї, приваблює людей не лише цілями, які висуває, але й своїми особистими властивостями, будучи водночас організатором і лідером руху або партії, яка формується" [13]. Цей приклад не відображає явище в цілому. Організації або рухи, партії мають не лише момент виникнення, але й подальшого розвитку або занепаду чи загибелі. Тому процес політичного лідерства не повинен розглядатися статично і, тим більше, ототожнюватися з поняттям політичного керівництва. Роз'яснення авторами своєї позиції пов'язане із зовнішньою формою (проведення виборів глав держав): "…провівши вибори президентівреспублік, а тепер вже суверенних держав, тим самим визнаючи феномен політичного лідера на державному рівні" [14]. По-перше, постає питання про коректність виведення трактування політичного лідерства, виходячи з одного його аспекту, а саме політичного лідера. За такого підходу не враховуються особливості політичних умов, специфіки динаміки перебігу процесу тощо. Тобто, політичне лідерство ототожнюється з політичним лідером. По-друге, таке твердження є сумнівним, оскільки як сама процедура виборів, так і пропоновані суспільству на роль національних лідерів політичні діячі не завжди відповідають цій ролі.
В конкретній політичній практиці співвідношення лідерства і керівництва у суспільстві складається по-різному. Лідер і керівник можуть поєднуватися або й ні в одній особі. В іншому випадку відносини між ними можуть набирати варіативного характеру - від співробітництва до конфронтації. В межах певної спільноти може функціонувати один або кілька лідерів. Політичний стан суспільства може характеризуватися постійним продукуванням (відтворенням) на різних його щаблях цілих плеяд лідерів різного рівня і масштабу, тобто наявністю інституту політичного лідерства. Або ж не існуванням цього інституту, що часто трапляється в умовах недемократичних (тоталітарно-авторитарних) режимів, коли все обмежується "політичним театром".
Залежно від теоретичних позицій, концепції політичного лідерства поділяють на три основні групи. До першої слід віднести ті, які розглядають лідерство як універсальний феномен людської діяльності, основною тезою яких є положення, що природа лідерства однакова в усіх сферах суспільного життя. До другої групи належать такі, що ототожнюють лідерство з керівництвом і управлінням; при цьому формальне володіння владою розглядається як необхідна і достатня умова лідерства; діяльність лідера постає як адміністративна, специфіка явища зводиться переважно до правових (партійно-етичних, релігійних тощо) регуляторів політичної поведінки посадової особи. Політичне лідерство як соціальний
Loading...

 
 

Цікаве