WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Свобода дії як чинник політичного успіху - Реферат

Свобода дії як чинник політичного успіху - Реферат


Реферат на тему:
Свобода дії як чинник політичного успіху
Категорія політичного успіху лишається, на загал, малодослідженою. Науковці розглядають цю проблему переважно в ракурсі переможців і переможених на виборах. Тому часом досить важко охарактеризувати той чи інший етап політичної діяльності політика з точки зору успішності/неуспішності. І не випадково. Адже політичний успіх - категорія суперечлива: прикладів того, як політик неодноразово перемагає на виборах, добивається найвищих посад та зрештою входить в історію як політичний невдаха, багато. Це здебільш пояснюється логікою політичної боротьби. Політичні актори можуть мати і тактичні, і стратегічні цілі. Тому одні й ті ж події можуть оцінюватися як успіх чи неуспіх, а також вважатися результатом сприятливого збігу обставин. Як, наприклад, оцінити проходження політика до парламенту, яке сталося внаслідок невдалої передвиборчої кампанії опонента?
Вирішення проблеми інтерпретації політичного успіху слід шукати у виявленні його сутнісних характеристик, які й визначатимуть різницю між успіхом та везінням. Тому основною метою даної статті є виявлення сутнісних характеристик політичного успіху крізь призму порівняльного аналізу з поняттям "везіння".
Визначимося для початку з загальноприйнятим розуміння успіху як такого. Тлумачний словник російської мови за редакцією С. Ожегова і Н. Шведової слово "успіх" трактує так: "Добрі результати в роботі; везіння в досягненні чогось; суспільне визнання" [6, с. 840]. Як бачимо, в цьому визначенні успіх трактується двояко: за певних обставин він може ототожнюється з везінням, а в іншому - це результат реалізації цілей, що підтверджується суспільним визнанням. Отже, успіх - це те, що обумовлюється наполегливою працею. Везіння ж не потребує жодних зусиль, потрібно лише чекати слушної години, і воно трапиться. Ці поняття мають різні сенси, передбачають різні життєві цінності, а, отже, й визначають різні типи життєдіяльності.
На думку С. Голубєва, поняття успіху активно трактували мислителі епохи Відродження. Зокрема, Н. Макіавеллі вважав, що успіх людської діяльності залежить не тільки від долі-необхідності, але й від того, як людина-діяч, політик зуміє її зрозуміти, щоби протистояти їй [5, с. 136].
Як зауважував В. Дільтей, "зміна умов у XV столітті… сприяла новому світорозумінню. Головною рисою цього часу було утвердження життя: людина та її природні відносини з середовищем стали центром інтересу: визначити себе, утвердити свою волю, насолодитися собою в красі життя та його відображенням в літературі, мистецтві" [3, с. 87]. Відродження заклало основу розуміння діяльнісної суті людини та виконання нею свого призначення в професії. Тобто, було визначено засади, необхідні для конституювання успіху як сенсу та мети життя в різних сферах діяльності.
Доба модерну була сформована на основі синтезу вже існуючих ідеалів європейської цивілізації й капіталізму як господарсько-економічної системи, котра визначила нові духовні характеристики людського буття. Джерела цього явища слід шукати в принципах протестантизму і кальвінізму. Праця стає головним посередником між Богом і людиною, вона стає основою спасіння душі людської. Таким чином, успіх - це долання довгого, тернистого шляху вдосконалення професіоналізму в обраній сфері заради досягнення кінцевого результату. Для людини цієї епохи успішність власної діяльності виражалася в індивідуальній боротьбі, ризику та змагальності. Досягнення кінцевого результату вже не залежить від традиційних церковних та сімейних обмежень, адже людина стає вільною у своїх діях, що відкриває їй шлях до соціального самоствердження. Такий раціонально змодельований світ не залишає місця для везіння, адже освіта, грунтовні знання дають можливість все передбачити і спланувати. Тобто, людина - єдиний автор свого життя, своїх перемог і поразок [1, с. 40 - 43].
Виходячи з цього, успіх - це, по суті, реалізація свого призначення, що потребує значних зусиль, не може бути випадковим і відповідає здібностям і праці людини. Призначення накладає на людську діяльність не тільки відповідальність, а й принцип відповідності місцю, яке людина посідає в соціальному просторі.
Поняття везіння стало своєрідним продуктом епохи постмодерну. Постмодерн прагне подолати усталені норми та принципи вибору єдино правильної, заздалегідь прорахованої дії. Відтак панівними стають ідеї рівноправності різних життєвих цінностей, які базуються на різних культурних і філософських настановах. Це, у свою чергу, унеможливлює створення певної концепції розуміння політичного успіху, адже кожен має свободу дій відповідно до власної моделі світобачення, а, отже, і своє розуміння успіху. В результаті зникає раціоналістичний діяльний дух як запорука досягнення високої мети, з'являється орієнтація на везіння, очікування щасливого випадку. Сподівання на везіння не передбачає жодних продуманих дій та системності, адже за онтологічною суттю воно є випадковим.
Реагуючи на катаклізми епохи модерну, постмодерн актуалізував проблему запобігання їх у майбутньому. А це потребує колективних зусиль, пріоритету колективного, а не індивідуального успіху. Адже "людина - це така істота, котра у власних справах вкрай егоїстична, але за ідею боротиметься як герой" [1, с. 49].
Інтерпретація понять успіху та везіння в різних культурах дозволяє виокремити їх основні характеристики, що дає змогу конкретизувати суть політичного успіху.
Прагнення до успіху передбачає формування специфічних особистісних рис політика, серед яких: здатність висувати конкретні цілі, наявність власної свободи вибору, що опосередковується відповідальністю за результат. Факт постановки цілей свідчить про прагнення людини одержати бажаний результат (тобто, досягти успіху) за рахунок свого особистісно-творчого потенціалу, реалізація якого неможлива без вольових зусиль.
Воля є соціальним аспектом здатності людини цілеспрямовувати діяльність на досягнення суспільно-значимої мети, здійснювати саморегуляцію власних психічних і розумових здібностей та своєї поведінки. Феномен волі проявляється в ситуації здійснення вибору між альтернативними моделями поведінки. Ще Ф. Аквінський визначив волю як здатність робити вибір між добром і злом. На його думку, свобода волі і пов'язані з нею правильні рішення щодо вибору прямо залежать від інтелекту політика. Саме воля дозволяє скеровувати дії на
Loading...

 
 

Цікаве