WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Світоглядні системи: потреба синтезу - Реферат

Світоглядні системи: потреба синтезу - Реферат

а держава була служницею суспільства, то на Сході все було інакше. Держава там ніколи не була "надбудовою" над соціально-економічними відносинами суспільства. Вона в особі причетних до влади соціальних верхів не лише виконувала функції панівного класу ("держава-клас"), а й була провідним елементом базисної структури суспільства. Більше того, вона мала абсолютну владу над суспільством, підкоряла його. Відповідно абсолютизувалися і сама структура, і система панівних ідей (ідеологія).
Підкорене державою суспільство в різних східних структурах мало різний вигляд. У Єгипті, наприклад, суспільства як такого майже не існувало взагалі: воно практично розчинялося в інститутах всемогутньої держави. В Китаї суспільство існувало на рівні ідей та окремих організацій. В Шумері та Вавилоні суспільство в цілому та індивіди, як його складова, зуміли захистити навіть деякі формальні права, відображені в системі законів. Нарешті, в Індії суспільство у формі варн та каст, у вигляді класичноїгромади у певному розумінні навіть виходило на перший план. Щоправда, індійське "передове" суспільство не заперечувало панівної ролі держави як системи інститутів і верховної влади, як провідного елемента в системі суспільних відносин.
У ранній період, коли ніяких ознак приватної власності ще не існувало, таке панування не було досить помітним через первинну єдність держави і суспільства. Держава виступала формою організації суспільства. Особи, які очолювали державу, щиро вважали себе служителями суспільства, організованого в державу. Із зростанням престижного споживання та успіхами приватизації картина змінилася. Держава як апарат влади відокремилася від суспільства і протиставила себе суспільству, одночасно підкорюючи його.
Панівне становище держави визначало і механізми її правового регулювання. На Сході, незважаючи на наявність зводів законів, а точніше - збірників урядових регламентів, ніколи не існувало системи приватного права, яке було атрибутом західноєвропейських держав від античних часів. Закони завжди писалися від імені держави і, насамперед, для захисту її інтересів.
Оскільки не існувало системи приватноправових гарантій, то це призводило до того, що лише причетність до влади надавала індивідові певний високий і відносно незалежний соціальний статус. Заможність могла сприяти досягненню такої позиції: можна було купити ранг, добитися посади, породичатися з владними особами (наприклад, завдяки шлюбу). Власне тому інтереси держави тісно поєднувалися з інтересами особистості як представника апарату влади, але завжди переважали над інтересами тієї ж особистості як власника, навіть якщо йшлося про найвищу посадову особу.
Подальший розвиток політичних взаємовідносин на Сході потрапляє у залежність від релігійних систем. Насамперед йдеться про іслам, який виступає не лише релігійною концепцією, а й новою моделлю державності.
Іслам переборов близькосхідну релігійну кволість стародавнього світу і протиставив їй стрункість, подекуди жорсткість догматичної доктрини , яка базувалася на п'ятьох символах віри - молитва, сповідь, піст, милостиня, хадж. Релігійна жорсткість зробила іслам нетерпимим до інакомислячих аж до релігійних війн з ними, а також створила передумови для сковування релігійними путами громад самих мусульман. Такі процеси уможливили поєднання релігії з політикою, релігії з владою.
Подібні риси розвитку політичної системи спостерігаємо і в Китаї. Конфуціанська імперія виявилася могутньою і непорушною саме тому, що підгрунтям її була головна (але не єдина, як іслам) офіційна релігія - конфуціанство.
Ісламська ж державність відігравала вирішальну роль в об'єднанні досить різних у етнічному, культурному, історичному та цивілізаційному плані країн у єдине (релігійне) ціле.
Стародавні держави, які перетворилися на султанати, емірати або ханства, стали міцнішими саме за рахунок зміцнення влади релігією. Підтвердженням цього можуть бути новостворені за доби Середньовіччя держави Африки, Південно-Східної та Центральної Азії.
Завдяки ісламові чимало етнічних спільнот набуло ознак державності. Цьому сприяла і простота адміністративної організації. Будь-якої, навіть примітивної ієрархічної структури вистачало для того, щоб за умов політичного вакууму якнайшвидше створити державну організацію (ісламські братства-ордени).
Таким чином, у ісламських країнах політичне управління здійснювалося за допомогою релігійних норм, які одночасно були і політичними, і правовими. У такий спосіб державні структури, створені за стародавніх часів, стали легітимними, а релігія перетворилася на ідеологію політичної системи.
Політичне управління, підкріплене релігійними нормами, залишалося дієвим протягом багатьох століть. І навіть колоніалізм, який суттєво змінив традиційний Схід, не зміг знищити своєрідності управлінських інструментів і методів, притаманних східному світоглядові.
Сучасний Схід розвивається суперечливо та неоднозначно. Незважаючи на чіткі спільні ознаки, він ніколи не був одноманітним. Завжди існували і цивілізаційні, і релігійні, і політичні відмінності, які посилюються за рахунок суттєвих змін у світовому просторі. Процеси інтеграції та глобалізації певним чином уніфікують суспільні, державні процедури, у тому числі й управлінські.
Східні країни сьогодні (власне, як і західні) перебувають в процесі вироблення нових моделей розвитку [2, 9, 31], які, з одного боку, узгоджуються з світовими тенденціями, з іншого - спрямовані на збереження східної своєрідності. Виділяють кілька таких моделей. Чи не найпоширенішою на сьогодні є точка зору Л.Васильєва [2].
Перша, так звана японська, характеризує розвиток країн Далекого Сходу. Йдеться про країни (Японія, Південна Корея), які досягли помітних успіхів, використавши західнокапіталістичний шлях розвитку. Про це свідчить панування вільного ринку та жорстка конкуренція приватних власників. Значна роль на сучасному ринку відводиться маркетингу та особливо менеджменту. На підставі останнього функціонують відносно нові утворення - транснаціональні корпорації, які використовують не лише економічні, а й політичні засоби управління.
Посилюється роль держави як ефективної установи в управлінні та взаємодії економічних і політичних міжнародних структур. Так, японська держава, щонайменше з післявоєнних часів, стала інструментом забезпечення ефективного функціонування господарства країни. При цьому вона зберігає за собою й інші функції, необхідні для нормального розвитку
Loading...

 
 

Цікаве