WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Роль політичної еліти у процесах інституціоналізації громадянського суспільства - Реферат

Роль політичної еліти у процесах інституціоналізації громадянського суспільства - Реферат

перетворення, а на іншому вчиняти дії, спрямовані на їх згортання.
Перша хвиля процесу модернізації в Україні засвідчила, що за слабко розвиненого представництва політичних інтересів і непрозорого процесу прийняття рішень приватизацію й лібералізацію можуть використати старі та нові групи інтересів, що домінують у політиці й інститутах держави.
Однак при всій важливості соціальної будови й політичних переваг правлячої еліти її функціональні можливості залежать від рівня модернізації основних соціальних груп і верств, співвідношення їх інтересів і моделі соціальної структури в цілому. Політична еліта не народжує нових соціальних тенденцій, "це - сукупне породження усіх процесів політичної життєдіяльності суспільства" [7], вона може лише підсилити або послабити те, що вже існує в надрах суспільства й проявляється у взаєминах провідних соціальних груп. Але ж, аби не гальмувати цей процес, еліта має бути відкритою і постійно оновлюватися. Інакше вона прийде в занепад внаслідок бюрократизму, корупції та інших явищ. Доки економічний і політичний розвиток не супроводжується певними зрушеннями в соціальній структурі й політичної культурі, ліберальна демократія не може відбутися.
Політична модернізація, як і модернізація взагалі, натрапляє на перешкоди і пастки. Найбільш поширені з них: крайнощі технократизму, який ігнорує соціальні потреби суспільства; популізм, що приносить в жертву соціальній політиці ефективність економічного розвитку; нездатність або небажання політичної влади поширити імпульс модернізації з елітарного на масовий рівень; "різна міра зацікавленості, прийняття та розуміння модернізаційної мети політичною елітою, а також наявним потенціалом для її втілення" [8]; неглибоке, механічне сприйняття сучасних політичних цінностей і норм при фактичному домінуванні традиційної політичної культури.
Аналізуючи роль політичної еліти у взаєминах держави і суспільства на сучасному етапі, дослідники відзначають дві основні тенденції. Перша тенденція: за будь-яких політичних змін, навіть найрадикальніших, стара еліта повністю не сходить з авансцени, а приєднується до нової еліти, стає її частиною, або ж (при революційних потрясіннях) лишається на політичному кону у вигляді окремих фрагментів. Друга тенденція: нова еліта запозичує у старої еліти певні цінності, норми, навіть ідеї. До речі, таке запозичення може здійснюватися цілком відкрито, якщо йдеться про повагу до загальнонаціональних цінностей; цей процес, однак, може бути й "контрабандним" - старі ідеологеми використовуються всупереч публічним деклараціям про повний розрив з минулим.
Ці тенденції простежуються і в характері сучасного політичного розвитку, який в Україні має амбівалентний характер: модернізаторський та антимодернізаторський водночас. Перша тенденція проявляється у включенні в політичне життя соціальних груп та індивідів (в усіх сферах суспільного життя створено інститути громадянського суспільства), в послаблені традиційної політичної еліти. За даними соціологічних досліджень, рівень довіри населення до державних і недержавних структур в Україні гранично низький. Аналіз цієї тенденції дав такі результати: найвищий ступінь довіри виявляється до громадських (недержавних) інститутів - 0,35; представницької влади - 0,32; державні установи в середньому мають індекс довіри 0,27; судова влада - 0,27. Це, можливо, можна пояснити саме тим, що інститути громадянського суспільства певною мірою протиставляються державній владі, яка на сьогодні не користується високим авторитетом [9].
Друга тенденція виражається в специфічній формі здійснення модернізації. Ця специфіка полягає в авторитарних методах діяльності та менталітеті політичної еліти, які визнають тільки однобічне - згори вниз - спрямування команд при закритому характері прийняття рішень. Політичний режим в Україні виявився різновидом гібридизації, яка грунтується на поєднанні демократичних інститутів, норм і цінностей з авторитарними. Динаміка трансформаційних процесів дуже слабка. Є. Головаха, аналізуючи причини цього, відзначає, що, на відміну від держав "соціалістичного табору", Україна стала на шлях демократичних перетворень, ініціатором та реалізатором яких були представники провінційної радянської бюрократії. Вони готові були декларативно схвалити нову ідеологію й нові, ринкові гасла, але не були підготовлені до практичної реалізації цих гасел [10].
На думку М. Ходаківського, специфіка полягає у "залишках старого радянського світогляду; націонал-романтичної ідеї; патерналізмі; регіональному партикуляризмі; особистому інтересі" [11].
Модернізація практично ніколи не супроводжується стабілізацією існуючих політичних структур. Послаблення легітимності, марні пошуки владою додаткової соціальної та міжнародної підтримки - явища, типові для перехідного періоду. Українська модернізація наштовхується на безліч перешкод політичного патерналізму та клієнтелізму на шляху не тільки до зростання рівня політичної участі, але й розвитку системи в ширшому соціально-історичному значенні. "Україна сьогодні нагадує середньовічне, феодальне суспільство, в якому політична сфера домінує над економічною, що базується на патерналістсько-клієнтистських відносинах…" [12]. Слабість інфраструктури громадянського суспільства та брак каналів самовираження окремих прошарків суспільства компенсується формуванням множини елітних груп. Замість розвинутого суспільного плюралізму високими темпами формується елітний корпоративізм.
В умовах політичної модернізації важливого значення набуває ідеологічна орієнтація політичної еліти. За допомогою ідеології політична еліта виробляє ідейно-ціннісні орієнтири своєї поведінки і дій.
Безпосередній вплив політичної еліти на об'єкт політики базується на визнанні нею певних ідей і настановлень, на розумінні певними шарами суспільства їх привабливості, на авторитеті лідера. Політичний лідер залишається лідером доти, доки він діє, використовуючи свій ідеологічний і моральний потенціал для здійснення властивих його статусу ролей.
Базою для формування ідеологічних позицій політичного лідера стають усвідомлені ним політичні інтереси. На їх основі здійснюється вибір політичних пріоритетів, що враховують інтереси й потреби різних верств суспільства. Залежно від характеру і змісту відображених в ідеології інтересів, ідеологічна мотивація дій політичного лідера може сприяти об'єднанню людей, але може й розділяти суспільство за тими чи іншими цінностями. Політики можуть бути зацікавлені як у першому, так і в другому випадках ефекту ідеологічноїмотивації.
Важливим напрямом дій нової політичної еліти стає вироблення ідеології модернізації, оформлення доктрини, за допомогою якої може сформуватися ідейний взаємозв'язок "верхів" і "низів", який стане джерелом суспільної згоди, активізатором суспільної волі, мотивом утвердження суспільних цінностей, призведе до своєрідної "революції свідомості".
Перехід від комуністичної ідеології до ідеологічного плюралізму в Україні потребує, як з'ясувалося, досить тривалого часу. Згідно з дослідженнями Інституту соціології НАН України, ідеологічні переваги громадян України можна поділити на чотири основні групи. 1994 року прихильниками соціалістичної течії вважали себе 10,7 % опитаних, комуністичної - 10,3 %, національно-демократичної - 6,4 %, соціал-демократичної - 5,0 %. Не визначили свою позицію - 17,9%, взагалі не розуміються на цих течіях - 27,6 %. За даними цього ж опитування найменше
Loading...

 
 

Цікаве