WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Роль політичних еліт України і Росії в модернізаційних процесах початку 1990-х років - Реферат

Роль політичних еліт України і Росії в модернізаційних процесах початку 1990-х років - Реферат

його згортання.
У політичній сфері основним завданням еліти на початковому етапі суспільних трансформацій був перехід усіх її представників на державницькі позиції, формування на цій основі, так би мовити, базового внутрішньоелітного консенсусу. В Росії таке питання стояло досить гостро - протистояння з союзними органами виконувало суттєву консолідуючу роль. Важливим чинником було також те, що лідери руху за суверенітет РРФСР в результаті стали на чолі перетворень. Тривалі традиції російської державності також не давали підстав сумніватися у спроможності РФ як самостійного суб'єкта міжнародних відносин. Натомість в Україні питання національного суверенітету не мало однозначної підтримки усіх сегментів еліти. Значна кількість її представників підтримала ідею незалежності з суто кон'юнктурних міркувань. Більшість представників номенклатури, які фактично складали кістяк нової еліти, ще тривалий час вважали українську державу та її незалежність чимось тимчасовим і несерйозним, що спонукало їх концентруватись виключно на власних інтересах, не сприяло плідній професійній діяльності.
Наступним завданням, яке постало перед елітами обох країн, було вироблення стратегії і базових принципів модернізації у сфері владних відносин, здійснення не лише формальної, інституціональної, а й реальної демократизації. В Росії під патронатом керівництва держави робилися спроби створення науково обгрунтованої стратегії реформування економічної і політичної сфери суспільства. Самепрограма, розроблена командою Є. Гайдара, була покладена в основу діяльності уряду, який він сам і очолив. Втім, ця програма була побудована на хибних уявленнях про ефективність ринкових відносин як засобу швидкого оздоровлення економіки, не враховувала низки істотних особливостей господарства пострадянської країни, а отже не могла бути і не була реалізована. В Україні ж брак базового консенсусу з наріжних питань державотворення, моделі економічного та політичного розвитку спричинила ситуацію, коли проблема вироблення реального грунтовного плану реформаційних заходів тривалий час так і не отримала достатньої уваги з боку політичної еліти. Дослідники відзначають, що не було жодної планомірності і системності у перетвореннях, що започатковувалися владою [2, с. 81]. Єдиною метою, що досить чітко простежувалася в її діях, було власне збагачення представників еліти [6, с. 104].
Важливою умовою успіху модернізації є формування чіткої конфігурації владних відносин. Брак такого стабільного балансу сил між сегментами еліти і владними інститутами спонукає до постійної боротьби за розширення впливу. В цих умовах вирішення завдань суспільної модернізації відходить на другий план. І в Україні, і в Росії дуже швидко постала проблема розподілу влади між парламентом і президентом. Це протистояння відвертало увагу від вирішення нагальних економічних і політичних проблем. В Росії елітам не вдалося запобігти ескалації напруженості, і справа дійшла до штурму резиденції законодавчого органу. В результаті президент Б. Єльцин зміг сконцентрувати у своїх руках значну частину владних повноважень, істотно звузивши повноваження Державної Думи. У такий спосіб було вирішено проблему "розподілу влади". Втім, "позаполітичні" методи досягнення цієї мети і надто широкі повноваження, які отримав російський президент, свідчать про істотне посилення авторитарних тенденцій і ставлять під сумнів можливість побудови тут демократичної держави [4, с. 68]. В Україні суперечності між виконавчою і законодавчою гілками влади також були чи не найважливішим елементом політичного життя країни протягом перших років незалежності. Але вирішення цього питання не вийшло за межі політичної сфери, і поступове посилення позицій президента відбувалося без використання грубої сили. Проте встановлення стабільної конфігурації владних повноважень істотно затягувалося, що, відповідно, гальмувало здійснення системних реформ. Отже, бачимо, що у випадку Росії відповідь еліти на даний виклик була не адекватною вимогам демократизації, а в Україні - запізнілою і неповною.
В суспільній сфері першочерговим завданням еліт стало формування нової національної ідеї, яка могла б стати підгрунтям для консолідації суспільства, орієнтації його на реалізацію завдань модернізації. В Росії ідеологічний вакуум, що утворився після краху комуністичної доктрини, було швидко заповнено ідеями відродження могутності держави, повернення їй статусу потужного міжнародного гравця. Така ідеологія отримала підтримку значної кількості населення, більшість якого відчувала ностальгію за величчю Радянського Союзу та була невдоволена сучасним станом. Нова ідеологічна система була підтримана і елітою, яка бачила в ній спосіб посилення державної влади, а, отже, і власних повноважень.
В Україні питання національної ідеї постало доволі гостро з отриманням незалежності, що до того тривалий час виконувала роль орієнтира для національно-демократичних сил у суспільстві. Ідеї демократії і ринку були швидко дискредитовані в очах багатьох українців через різке погіршення рівня життя, яке відбувалось під гаслами їх запровадження. Пізніше вже екс-президент Л. Кравчук згадає: "Ми будували своє суспільство на незалежності. Це була ідея. Це свічка, до якої мали прийти: незалежність, самостійність, соборність... Ми поставили перед собою ідею. А її наповнення? Вакуум? Це ж має бути механізм реалізації ідеї від дитячого садка, сім'ї до верхніх щаблів держави" [5, с. 12]. В умовах низького рівня національної свідомості у суспільстві ставилась під сумнів навіть цінність самої української незалежності. Але навіть в таких кризових умовах українська еліта не спромоглась висунути скільки-небудь успішного проекту національної ідеї. Це спричиняло поглиблення різноманітних розколів в суспільстві, не сприяло консолідації його сил на завданнях модернізації.
Очевидно, що будь-які масштабні перетворення істотно поглиблюють протиріччя в суспільстві. Загострення конфліктів у соціальній, політичній, етнічній площинах може призвести до різних деформацій у розвитку соціуму і держави, істотно загальмувати провадження реформ. Причинами посилення суперечностей в транзитних суспільствах є підвищення політизації мас під час "мітингового" періоду здобуття незалежності, етнічна
Loading...

 
 

Цікаве