WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Розуміння сили - Реферат

Розуміння сили - Реферат

єдиної глобальної планетарної сили. Ця сила безперервно перебуває під руйнівним тиском насильства. Зрозуміти її зміст і потенції означає відкрити дорогу до багаторазового збільшення і розширення позитивної людської практики, побудувати надійну перешкоду насильству, яке теж набирає глобальних ознак.
У ХХ столітті людство постало перед низкою нових загроз - внаслідок можливості виникнення катастрофічних подій через нераціональну діяльність окремих його спільнот, скеровану на спотворене нарощування силових потенціалів, а точніше - потенціалів насильства.
Традиційно, в основному завдяки теоретикам західної школи "реальної політики" та марксистам, у політиці феномен сили розглядається у зв'язку із здатністю до прямої і безпосередньої дії для досягнення визначеної мети. Популярною стала теза теоретиків "реальної політики" про силу як "засіб впливу одного активного суб'єкта на поведінку іншого, на хід політичних подій у бажаному напрямку" [7]. Не меншого поширення здобуло розуміння сили як "одного з легітимних засобів примусу, що застосовується при вирішенні політичних завдань без згоди сторін і коли інші засоби не приводять до вирішення тієї чи іншої проблеми" [8].
К.Маркс і Ф.Енгельс значною мірою поділяли ці погляди: "Досі насильство, війна, грабіжництво, розбій і т.д. оголошувалися рушійною силою історії" [9]; "Насильство (тобто державна влада) - це теж економічна сила!" [10] - писали вони.
Це породжувало і породжує плутанину і зміщення акцентів у розумінні таких феноменів, як "СИЛА" і "НАСИЛЬСТВО".
В наведених визначеннях навіч ототожнення сили і насильства. Сила при цьому навіть не пов'язується із суспільно корисною метою.
Слід зауважити, що природа сили полягає в оптимальній і доцільній організації ресурсів для дії в конкретних умовах і досягнення соціально корисної мети.
Мета - похідний момент суспільно-політичного процесу, який визначає установки, завдання та форми діяльності, а також її кінцевий результат. Мета відіграє головну роль у визначенні моделі організації ресурсів і доцільності їх використання.
Організація ресурсів сили здійснюється згідно з ідеєю (моделлю), яку пропонує рівень цивілізаційного розвитку суспільства (соціально-економічні відносини і технології) та мета дії.
Ресурси - це сукупність "джерел і передумов отримання необхідних людям матеріальних та духовних благ, які можна реалізувати при існуючих технологіях та соціально-економічних відносинах" [11].
Визначальними ознаками сили є гармонійна організація ресурсів у відповідності з суспільно корисною метою, стабільність, здатність до гнучкої та ефективної дії для вирішення проблемних питань суспільного життя, органічна відраза до агресії та насильства.
В діях супільно-політичних сил реалізується найвище пізнання людиною законів природи та суспільства.
Ресурси, засіб і форма (модель) організації ресурсів та мета є складовими частинами, синтез яких породжує суспільно-політичну дію - силу чи насильство.
Ресурси, оптимальна модель їх організації для досягнення мети, суспільно корисна мета, на досягнення якої спрямована сила, формують силу і набирають якості її складових тільки в єдності.
"… сила - це єдність рефлектованої і безпосередньої стійкості, іншими словами - єдність форми і зовнішньої самостійності" [12].
"Що таке досконалість кожної речі? Ні що інше, як життя, що творить в ній, сила його буття" [13].
Сила - істинна цілісність, завершена сутність, яка утримується в певних межах, особливий світ для себе, особлива якість і форма. Виникнення (формування і прояв) сили - це рух, який походить від певного початку, досягає певного значення (апогей, вершина, рівень напруження тощо) і нарешті приходить до занепаду, втрачаючи свої змістові ознаки. Силу потрібно розглядати як безумовно досконалу і позитивну частину людської практики, "яка за своїм змістом є освоєнням і перетворенням природних і соціальних об'єктів" [14].
Насильство, в свою чергу, виступає як хибна і негативна частина людської практики, яка теж може бути скерована на освоєння і перетворення природних та соціальних об'єктів, але із значними незворотними втратами ресурсів, іноді взагалі на межі і навіть за межею доцільності соціально-політичної дії.
Причинами будь-якого насильства є недосконалість суспільних інститутів та амбівалентність мотивів їх діяльності, тобто безсилля і нездатність утримуватися в межах позитивної людської практики, дотримання гуманних законів.
Примус є однією із форм збереження насильства. Застосування примусу в політиці - прояв слабкості суспільства загалом і влади зокрема. Примус - свідчення переродження сили і втрати її змістових ознак.
Переродження сили веде до втрати її спрямованості та якісних параметрів, навіть коли зовнішні ознаки певний час зберігаються. Проте це не означає, що сила породжує насильство. Насильство - наслідок розпаду, загибелі сили, тобто безсилля і хаосу - браку ресурсів, негармонійності та недоцільності їх організації, браку соціально корисної мети.
"Позитивне є завжди ціле, або єдність; те, що протистоїть йому - роз'єднання цілого, дисгармонія, атаксія сил". І далі: "… дисгармонія - це не роз'єднання сил, а їх фальшива єдність, яку можна назвати роз'єднанням лише по відношенню до істинної єдності" [15], тобто безсиллям. Ця думка Ф.Шеллінга може без застережень інтерпретуватись як визначення неоптимальної організації ресурсів та невірно визначеної мети, тобто насильства.
Враховуючи сказане, пропонується визначити силу як раціональну за змістом творчу дію (тобто таку, яка виникає при оптимальній, гармонійній організації ресурсів і передбачає соціально корисну мету), яка належить до позитивної частини людської практики внаслідок обмеження за формою гуманними законами суспільства і відповідності її за змістом людському виміру існування. Таке розуміння сили знімає проблему тотожності "СИЛИ" і "НАСИЛЬСТВА".
Насильство в такому разі виступає як безглузда, руйнівна за природою дія, що входить до негативної частини людської практики - внаслідок виведення її за межі гуманних законів та людського виміру існування. Тобто, антипод "СИЛИ" - "АНТИСИЛА".
Принципова різниця між силою і насильством полягає в тому, що сила творить, будує і тому зберігає ресурси. Насильство - навпаки: руйнує і розпорошує ресурси.
Примус, як легітимна форма насильства, так чи інакше призводить до матеріальнихі моральних втрат. Але вона є тільки меншим злом, яке свідомо обирається політичними лідерами, а більшістю суспільства вимушено визнається необхідністю - як факт, що вже відбувся. При цьому немає серйозних гарантій, що примус знову не повториться в ширших масштабах і не переросте в брутальніші форми насильства.
Як би не було, примус - це прояв безсилля, ознака слабкості, а не сили, хоча б з тих міркувань, що інших засобів для вирішення проблеми в певній ситуації просто не знайшлося.
"Насильство виступає одним з джерел влади. Проте влада (в тому числі і державна) не зводиться до насильства. Доцільно виходити з припущення, що насильство є симптом кризи влади. В нормі влада грунтується на мирних підвалинах" [16].
Насильство повсякчас проявляє себе у формі дії, спрямованій на досягнення цілей, що не є суспільно корисними або їх суспільна корисність викликає сумнів і, зрештою, стає на заваді суспільно-політичному прогресу.
Cила - наслідок стійкої збалансованості відносин між людськими спільнотами, а також окремими людьми. Вона досягає найбільшої потужності в момент "золотої середини" - стану максимальної збалансованості інтересів всіх прошарків
Loading...

 
 

Цікаве