WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми законодавчого врегулювання процесів розвитку Воєнної організації держави - Реферат

Проблеми законодавчого врегулювання процесів розвитку Воєнної організації держави - Реферат

захист населення у випадку катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо [1, с. 51 - 57].
В наступні роки процес удосконалення законодавчої бази забезпечення обороноздатності країни продовжувався. Так, 2000 року було внесено зміни до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України та оновлено або доповнено значну частину найважливіших оборонних законів. Насамперед, у жовтні того ж року було прийнято в новій редакції Закони України "Про оборону України" та "Про Збройні Сили України", якими систематизовано підходи до забезпечення обороноздатності держави, уточнено повноваження державних органів у сфері оборони, повніше окреслено завдання ЗС України та регламентовано питання їх життєдіяльності. Закладено сучасні основи будівництва військових формувань з позиції взаємного доповнення їх зусиль та координації дій, приведення їх статусу, складу й структури у відповідність до функціонального призначення в єдиній системі забезпечення воєнної безпеки держави [5, с. 10].
Отже, в період з 1991 по 2000 рік Україна визначила свою зовнішньополітичну концепцію: позаблоковий, без'ядерний, миролюбний курс, участь у системах колективного захисту, незалежність, рівноправність, взаємовигідність у відносинах з усіма країнами, інтегрування в європейську та світову спільноту, відмова від війни як засобу розв'язання міжнародних суперечностей. Відповідно до цих положень формувались політика і система забезпечення національної безпеки країни, реалізація військових аспектів якої безпосередньо покладалась на Воєнну організацію держави.
На початку нового тисячоліття сталися фундаментальні зміни у сфері міжнародної безпеки. Воєнні засоби, створені наприкінці минулого тисячоліття для протидії небезпеці індустріального і постіндустріального характеру, не завжди здатні подолати виклики й загрози принципово нового походження [6, с. 5]. Формування європейської політики безпеки, міжнародне співробітництво України в проведенні миротворчих операцій і партнерські відносини з НАТО обумовили новий погляд нашої держави на формування політики воєнної безпеки, що, у свою чергу, вимагало перегляду законодавчої бази у цій сфері та вироблення нових підходів до реформування ВОД.
Так, 19 червня 2003 року було прийнято Закон України "Про основи національної безпеки України", який визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності [7]. З огляду на геополітичні зміни та внутрішню обстановку в країні, цей документ чіткіше визначив загрози національним інтересам і національній безпеці, та, відповідно, основні напрями державної політики з питань національної безпеки. До них, зокрема, віднесено: курс України на повноправну участь в загальноєвропейських і регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного Договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з країнами СНД, іншими державами світу.
На відміну від Концепції, в Законі "Про основи національної безпеки України" було конкретизовано визначення Воєнної організації держави як сукупності органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів. Хоча документ не містить переліку компонентів ВОД, але, на нашу думку, він значно досконаліший, ніж попередні законодавчі акти.
За результатами аналізу змін у воєнно-політичній обстановці та з огляду на демократичні перетворення в українському суспільстві, 15 липня 2004 року було ухвалено нову редакцію Воєнної доктрини України [8, с. 5]. Було затверджено оновлені принципи та цільові настанови щодо забезпечення воєнної безпеки України, у тому числі й завдання Збройних Сил та інших військових формувань.
Важливою особливістю нової редакції Воєнної доктрини є її спрямованість на запобігання воєнним конфліктам. В основу політики воєнної безпеки покладено, насамперед, концепції воєнно-політичного партнерства та стримування можливої агресії. Стратегічною метою зовнішньої політики України, визначеною в документі, є інтеграція до європейських і трансатлантичних структур безпеки.
Для визначення зовнішньополітичних орієнтирів державної політики надзвичайно важливим є положення нової Воєнної доктрини, згідно з яким Україна, користуючись невід'ємним правом кожної держави на індивідуальну та колективну оборону, в разі збройної агресії не виключає можливості отримання військової допомоги від інших держав.
Очевидно, що нова Воєнна доктрина повністю відображає рішення воєнно-політичного керівництва України від 23 травня 2002 року про вироблення стратегії приєднання нашої держави до НАТО.
Важливим кроком до утвердження демократичних перетворень у воєнній сфері стало прийняття 28 січня 2004 року Закону України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" [9]. Цей закон, з метою захисту національних інтересів України, утвердження і зміцнення конституційних засад демократичної правової держави у сфері цивільно-військових відносин, забезпечення прав і свобод людини та, відповідно до міжнародних зобов'язань, взятих нашою державою, визначає правові засади організації і здійснення демократичного цивільного контролю над ВОД і правоохоронними органами.
Отже, суттєві зміни зовнішньо- та внутрішньополітичного курсу України, обумовлені фундаментальними змінами у сфері міжнародної безпеки, вимагали вдосконалення системи безпеки держави та приведення її законодавчої бази у відповідність до вимог поточного моменту, що, безумовно, внесло корективи і в процес формування ВОД. Нагальна проблема її реформування обумовила відповідні зміни і в її структурі.
Так, у січні 1997 року Указом Президента України було введено в дію Державну програму будівництва та розвитку ЗС України на період до 2005 року. Та суттєві зміни, що відбулися у світі наприкінці 1990-х років, обумовили уточнення цієї програми, і вже в липні 2000 року було затверджено Державну програму реформування та розвитку ЗС України, теж розраховану на період до 2005 року. Було ухвалено й пакет документів щодо їх реалізації.
Згодом, 2004 року, було проведено оборонний огляд, на підставі якого розроблено Стратегічний оборонний бюлетень на період до 2015 року. Він визначає основні напрями і шляхи досягнення майбутнього обрису Збройних Сил України [10].
Удосконалення Воєнної організації України вимагало перегляду її складових частин, а також завдань, які вони виконують. 14 грудня 1999 року Президент України підписав Указ про адміністративну реформу, згідно з яким Національна гвардія Україниліквідовувалась як структура, що вже зіграла свою роль на першому етапі становлення нашої незалежної держави. У зв'язку з цим близько 26 тисяч гвардійців повинні були увійти до військових формувань Збройних Сил і Міністерства внутрішніх справ України.
Необхідність реформування Прикордонних військ пов'язувалась із зміною загроз національній безпеці та інтересам України на державному кордоні, які мали переважно
Loading...

 
 

Цікаве