WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми законодавчого врегулювання процесів розвитку Воєнної організації держави - Реферат

Проблеми законодавчого врегулювання процесів розвитку Воєнної організації держави - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми законодавчого врегулювання процесів розвитку Воєнної організації держави
Утвердження України як незалежної держави пов'язане, передусім, із забезпеченням національної безпеки. Загрози внутрішнього та зовнішнього характеру у цій сфері потребували вироблення й реалізації державної політики в тій її частині, яка забезпечує захищеність суспільства і держави від воєнних загроз. Одним із основних суб'єктів забезпечення національної безпеки є Воєнна організація держави (ВОД). Відтак, Україна повинна була невідкладно сформувати правове поле, достатнє для створення і розвитку відповідних структур. Важливо пам'ятати, що "фінішу" цей процес об'єктивно мати не повинен. Динамічні зміни в країні та світі змушують постійно вдосконалювати правове поле, приводити його у відповідність до реалій поточного моменту. Особливої уваги у цьому зв'язку заслуговує проблема законодавчого оформлення воєнної політики і Воєнної організації держави.
Науковому дослідженню цієї проблеми присвячують свої праці чимало вчених. Це, зокрема, В. Котюк, В. Кохно, В. Горбатенко, І. Князєв, В. Ліпкан, Л. Поляков, П. Процик, Г. Ситник, В. Смолянюк, В. Шамрай [2]. Однак вони аналізують переважно окремі законодавчі акти або ж вузькі "зрізи" означеної проблеми. Автор цієї статті має за мету здійснити загальний огляд процесу створення і вдосконалення нормативно-правової бази формування й оптимізації Воєнної організації України, її складових елементів, а також виявити основні недоліки та упущення, які виникли в ході цього процесу, показати їх негативний влив на формування ВОД.
На початковому етапі формування політики воєнної безпеки було прийнято низку важливих нормативних актів. Так, Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні" всі військові формування, що дислокувалися на території республіки, було підпорядковано Верховній Раді України. 11 жовтня того ж року приймається Постанова Верховної Ради України "Про створення Ради оборони України", а 6 грудня - Закон України "Про оборону України". Окремі закони (листопад - грудень 1991 року) спрямовувалися на визначення режиму кордонів України, порядок їх охорони й перетину. В 1991 - 1993 роках відповідними законами було оформлено діяльність силових структур держави: Служби безпеки України (20 вересня 1991 року), Національної гвардії України (4 листопада 1991 року), Прикордонних військ України (4 листопада 1991 року), Збройних Сил України (6 грудня 1991 року), Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (26 березня 1992 року) та Цивільної оборони України (3 лютого 1993 року) [1].
Особливу роль у системі правових основ відіграє Воєнна доктрина України, схвалена 1993 року Постановою Верховної Ради України. Вона мала оборонний характер та визначала головні напрями зовнішньої і внутрішньої політики держави у сфері воєнної безпеки. Згідно з цим державним актом, Україна набула позаблокового статусу і задекларувала намір стати без'ядерною державою [1, с. 46 - 51].
Отже, до 1993 року в основному було закладено правові основи воєнної політики України і започатковано розбудову ВОД. На жаль, вже тоді не обійшлося без серйозних упущень, які негативно вплинули як на систему забезпечення національної безпеки у воєнній сфері в цілому, так і на будівництво воєнної організації зокрема.
На той час не було прийнято Конституції України, а отже й не визначено головних національних цінностей, інтересів держави та загроз щодо їх реалізації. Не було ухвалено й Концепції національної безпеки, яка мала б визначати політику у сфері забезпечення національної безпеки. Натомість було прийнято Воєнну доктрину, яка, за логікою, мала б стати складовою частиною Концепції [1, с. 46].
Воєнна доктрина визначала три групи проблем забезпечення національної безпеки: воєнно-політичні (предмет зовнішньої політики), воєнно-технічні (предмет воєнної стратегії) та воєнно-економічні (предмет економічної безпеки). Як справедливо зазначає Г. Костенко, поєднання навіть двох положень призводить до того, що реалізувати таку доктрину на практиці неможливо [3, с. 86].
Не було визначено взаємну підпорядкованість нормативно-правових актів у сфері національної безпеки, а отже, й пріоритетність при їх виробленні [4, с. 117 - 135].
Жодним нормативним актом не узаконювалась така комплексна, інтегративна силова структура, як Воєнна організація держави. Це призвело до безсистемності у формуванні її компонентів та регламентації їх функціонування і взаємодії.
Звичайно, такий стан речей не задовольняв ні владні структури, ні суспільство в цілому - принаймні, його найактивніших представників. Тому наступним кроком у формуванні воєнної політики України в період з 1996 по 2000 рік було прийняття пакету документів, які мали заповнити прогалини в законодавчій сфері та внести корективи, викликані зміною воєнно-політичної ситуації в регіоні.
Так, 28 червня 1996 року Верховна Рада прийняла Конституцію України, яка затвердила статус нашої держави як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової. Основний Закон містив положення, які регламентували реалізацію політики захисту національних інтересів у воєнній сфері:
· захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу;
· оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України;
· забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом;
· зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права [1, с. 18].
16 січня 1997 року Постановою Верховної Ради України було схвалено Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. В цьому документі вперше було чітко визначено національні інтереси України, загрози її національній безпеці та основні напрями державної політики національної безпеки.
Концепцією, вперше в історії України, було законодавчо оформлено систему забезпечення національної безпеки. Важливо, що в ній визначалися суб'єкти системи забезпечення національної безпеки та їх повноваження. Це, зокрема, ВОД, яка включала: Збройні Сили України, Службу безпеки України, Національну гвардію України, внутрішні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування, створені відповідно до Конституції країни. ВОД, за своїм функціональним призначенням, забезпечуєоборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості її кордонів; протидіє зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру; бореться з організованою злочинністю; забезпечує
Loading...

 
 

Цікаве