WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми досліджень міжнародних відносин - Реферат

Проблеми досліджень міжнародних відносин - Реферат

категорії, попри їх застосування у політологічному аналізі, потребують визначення з точки зору економічних та культурологічних аспектів, які не враховуються достатньою мірою у теорії міжнародних відносин.
На нашу думку, ця дилема лежить в основі висновку, якого дійшли деякі сучасні дослідники: складність комплексного аналізу тенденцій та закономірностей розвитку міжнародних відносин пояснюється тим, що ще не існує цілісної науки про зовнішню політику і міжнародні відносини [1]. Це, зокрема, обумовлює неспроможність існуючих теорій пояснити глибинну сутність процесів, які відбуваються на сучасному етапі, та спрогнозувати розвиток міжнародних відносин в цілому [2]. З огляду на те, що політичні відносини тісно переплітаються з економічними та соціокультурними сферами діяльності, їхнє теоретичне осмислення шляхом узагальнення знань лише про природу політичних відносин на локальному та глобальному рівнях має штучний характер.
У цьому контексті слід додати, що наукова теорія, у нашому випадку - теорія міжнародних відносин, відповідно до методологічних підходів Т. Парсонса, в класичному розумінні має базуватися на аналізі однакових елементів системи в рамках ідентичних емпіричних процесів [3]. Це необхідно для виявлення закономірностей динаміки розвитку системи. Проте, чи існують однакові елементи в системі міжнародних відносин?
Це питання постає ще гостріше за умови зростання темпів соціальних, політичних та економічних змін, внаслідок чого посилюється асиметричність у розвитку складових системи, і розвиток міжнародних відносин, зокрема їхніх суб'єктів, набуває непередбачуваного та різновекторного характеру.
З огляду на це, проблема полягає ще й тому, що розвиток теорії міжнародних відносин не може відбуватися традиційним шляхом встановлення чи розширення меж емпіричного охоплення. Причина такої ситуації полягає у методологічних обмеженнях теорії міжнародних відносин, які призводять до фрагментарності емпіричного матеріалу і, відповідно, до різних підходів та неможливості цілісного бачення предмета дослідження. У такій ситуації виникає небезпека втрати системності теорії та її практичного застосування [4].
Водночас слід зазначити, що в науковій літературі можна виділити кілька напрямків дослідження міжнародних відносин: історичний, політологічний та соціологічний, які мають суттєві відмінності у підходах і методах аналізу та узагальнення існуючого емпіричного матеріалу.
Що ж стосується політологічного аналізу поведінки держави у контексті глобалізації, то з'ясування сучасного стану політичних систем (простих - держави, і складної - система міжнародних відносин), логіки їх розвитку на макрополітичному рівні, то він здійснюється переважно на основі детерміністичного підходу. А це значно звужує можливості альтернативного осмислення та об'єктивного аналізу міжнародних відносин.
Отже, постає необхідність використання досвіду та методологічної бази міждисциплінарних досліджень із застосуванням синергетичного, цивілізаційного та світосистемного підходів, які дозволяють узагальнити увесь комплекс питань, пов'язаних із функціонуванням суспільств у глобальному контексті та їх динамічну природу розвитку. Варто зазначити, що міжнародні відносини внаслідок глобалізації набули найвищого рівня системності. У цьому контексті застосування системного підходу дозволяє з'ясувати головні принципи взаємодії суб'єктів міжнародних відносин, архітектуру їхнього взаємовпливу та можливі тенденції подальшого розвитку.
Таким чином, закономірності становлення та розвитку системи міжнародних відносин, як сукупності сталих, впорядкованих зв'язків між складовими, можна розглядати як головне джерело інформації про природу міжнародних відносин в контексті глобалізації. На нашу думку, найбільш ефективним з існуючих підходів є розгляд сучасної міжнародної політичної системи на основі розробок Т. Парсонса [5] та Д. Істона [6]. На цій основі сучасну систему міжнародних відносин можна визначити як сукупність відносин взаємодії між "простими" політичними системами (державами), які, у свою чергу, є сукупностями відносин, що перебувають у постійній взаємодії зі своїм зовнішнім середовищем через механізми "входів" і "виходів".
На "входах" елемент складної системи отримує ззовні імпульси, сигнали, ресурси, зустрічається з викликами, які загрожують її цілісності. Джерелом "вимог", які є одним з видів системних викликів, постають, з одного боку, складові її внутрішнього середовища (екологічна, біологічна, особистісні і соціальні системи), з іншого боку - зовнішнє середовище (міжнародно-політичні, міжнародно-екологічні і міжнародні соціальні системи). Усі "вимоги", що надходять на "входи" з глобального зовнішнього середовища, переробляються всередині політичної системи шляхом реагування всіх її елементів і викликають її сукупну реакцію, за допомогою якої вона адаптується до середовища. На "виходах" така реакція набуває форми політичних дій, урядових актів і заходів тощо.
У свою чергу, ця зворотна реакція системи є початком нового циклу її взаємодії з середовищем, сприяє змінам у зовнішньому середовищі, яке продукує наступні "вимоги". Таким чином, цей підхід дозволяє виробити модель системи міжнародних відносин як цілісного організму, елементи якого постійно взаємодіють із зовнішнім середовищем і безперервно "вивіряють" свої "відповіді" із станом системи та реакцією інших елементів [7].
Цей підхід, незважаючи на критику деяких дослідників, дозволяє сформулювати припущення, що поведінка суб'єктів міжнародних відносин, поряд з внутрішніми факторами, визначається характером відносин у системі в цілому (середовищем). Таким чином, тиск зовнішнього середовища на певному етапі розвитку системи є визначальним у формуванні поведінки суб'єкта та його розвитку в цілому. Система, досягаючи певного рівня розвитку (цілісності), починає самоорганізовуватися та функціювати за власними законами.
Прикладами такої самоорганізації у практичній площині є пошуки державами найоптимальнішого діалогу з провідними гравцями на міжнародній арені. Отже, держави, в силу об'єктивних обставин, змушені перебудовувати свої відносини з сусідами та внутрішні процеси для того, щоб підтримувати продуктивний діалог.
Грунтуючись на такій моделі, можна зробити висновок, що міжнародні відносини в умовах глобалізації набули складної динамічної природи і виникнення системи міжнародних відносин можна розглядати як найвищу форму організації відносин між суб'єктами у єдиному життєвому просторі, які, за моделлю Л. Берталанфі,перебувають у взаємодії [8].
Враховуючи те, що формування системи міжнародних відносин у контексті глобалізації має досить складну та багатовимірну природу, слід зазначити, що, з точки зору загальної теорії систем, складну систему, якою є система міжнародних відносин, неможливо описати точно і детально, що, власне кажучи, випливає вже з визначення такої системи.
Основна дилема полягає у виробленні компромісу між простотою опису, що є однією з передумов розуміння природи міжнародних відносин, і необхідністю врахування численних поведінкових (тобто, типу вхід - вихід) характеристик складної системи. Вирішення цієї дилеми шляхом застосування класичного системного підходу полягає у визначенні ієрархії системи. Таким чином, модель складної системи формується на основі сукупності моделей, кожна з яких описує поведінку системи з точки зору різних рівнів абстрагування [9].
У цьому
Loading...

 
 

Цікаве