WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблема реституції церковного майна - Реферат

Проблема реституції церковного майна - Реферат

запровадження почергового богослужіння. Щоправда, в деяких регіонах така новація призвела не до послаблення напруженості у міжцерковних стосунках, а, навпаки, до ще більшого їх загострення.
Як відомо, одним із важливих напрямів економічних реформ в Україні є перерозподіл загальнонаціональної власності, тобто її роздержавлення і приватизація. У зв'язку з цим постає питання про запобігання приватизації колишніх об'єктів церковної власності. Особливо небажаним є привласнення культових споруд іноземцями.
При визначенні нового власника приміщень і майна слід враховувати, передусім, цільове їх призначення. Відтак релігійні організації, відповідно до чинного законодавства, повинні мати першочергове право на володіння ним. Проте ситуація нерідко ускладнюється тим, що колись націоналізоване церковне майно неможливо повернути релігійним організаціям без нанесення значної шкоди його нинішньому власникові. Зважаючи на це, дехто порушує питання про відновлення історичної справедливості шляхом компенсації матеріальних втрат колишньому власникові або викупом об'єкта власності у колишнього власника (релігійної організації) чи участі уприбутках, якщо об'єкт церковної власності приносить користувачам доход. Культові будівлі та майно не повинні продаватися, купуватися, заставлятися, обкладатися податками та іншими зборами.
Крім того, на законодавчому рівні потребує розв'язання проблема недопущення приватизації культових будівель і майна. У цьому зв'язку важливе значення має наказ Фонду державного майна України № 602 від 20 травня 1996 року, яким заборонено включати культові та інші споруди, що належали релігійним організаціям, до статутних фондів акціонерних товариств, які перебувають у процесі корпоратизації та приватизації. У разі включення таких споруд до таких фондів вживаються заходи щодо їх вилучення.
Цивілізоване проведення реституції реквізованого в минулому церковного майна передбачає повернення його законним власникам, тобто релігійним організаціям, а в разі неможливості - розробку правових механізмів проведення їх оцінки та повного вартісного відшкодування. Однак нинішні економічні труднощі не дають можливості державі повною мірою відшкодовувати збитки, завдані релігійним організаціям у радянський період.
При розв'язанні проблем реституції церковного майна найбільш складним є дотримання справедливості. У процесі пошуку шляхів та механізмів поновлення майнових прав релігійних організацій необхідно виходити з принципу правонаступності та спадковості церковної власності. Та розв'язання цієї проблеми значно ускладнюється розколами і міжцерковним протистоянням, зокрема, у православ'ї. Така ситуація заважає справедливому визначенню законного власника тих чи інших церковних споруд. Відтак саме майнове питання ще продовжує виступати одним із джерел конфліктності в релігійному середовищі та у відносинах церкви і держави. Йдеться, передусім, про культові споруди, які є національним історико-культурним надбанням (наприклад, Софіївський собор, Києво-Печерська та Почаївська лаври) і на які, як на національні святині, претендують усі православні церкви в Україні. Нерідко конфлікти на майновому ґрунті набувають політичного забарвлення.
Одним із шляхів розв'язання цієї проблеми може бути розробка механізмів матеріальної компенсації релігійним організаціям за реквізицію їхнього майна. Однак в умовах економічної кризи ця проблема належним чином не може бути розв'язана. Причому компенсація, як пропонують деякі дослідники, може здійснюватися у різних формах: робіт або послуг з реставрації та відновлення храмів та інших культових приміщень, предметів культу, грошових субсидій, надання виробничих і житлових приміщень, виділення земельних ділянок під будівництво храмів, а в перспективі, за прикладом багатьох демократичних країн, вирішення питання щодо закріплення за храмами землі на довічне та безплатне користування. Якщо повернення у власність колишніх культових об'єктів і церковного майна чи матеріальна компенсація з тих чи інших причин неможливі, релігійні організації можуть ставити питання про набуття статусу їх співвласника.
На нашу думку, з метою кращого врахування інтересів сторін, церкви і держави, проблема реституції церковного майна має вирішуватися поетапно. На першому етапі слід повернути у власність релігійних організацій ті культові споруди і церковне майно, що не є пам'ятками історії та культури, які не використовуються ні державою, ні церквою, і не спричиняють спорів та конфліктів ні між релігійними організаціями, ні між ними і державою.
На другому етапі слід вжити заходів для повернення усіх культових об'єктів, які належали релігійним організаціям, у тому числі й тих, що становлять історико-культурну цінність, за умови неухильного виконання вимог законодавства щодо їх використання та утримання.
Необхідно також зазначити, що законодавство України врегульовує порядок повернення релігійним організаціям лише тих культових споруд, які перебувають у власності держави. Щодо культових будівель, які належать до комунальної власності, питання, по суті, залишається відкритим.
В умовах релігійного відродження важливого значення набуває відновлення господарської діяльності релігійних організацій. Для цього потрібно не лише повернути культові споруди і майно, господарські споруди, іншу нерухомість, а й розв'язати комплекс проблем, пов'язаних із власністю на землю, на яких вони стоять. В умовах, коли відбувається суцільна приватизація майна, а земля стає товаром, ці питання значно актуалізуються.
Щодо розв'язання проблеми власності релігійних організацій на землю, то нині пропонуються такі шляхи. Одним передбачається передача землі релігійним організаціям для сільськогосподарського виробництва відповідно до середньорайонної норми безоплатної передачі землі у власність, а для інших статутних цілей - у межах, встановлених органами державної влади та місцевого самоврядування. Другий шлях - це виділення земельних ділянок у межах земельного наділу, що був до націоналізації, або у максимально можливому розмірі, який забезпечував би повноцінне функціонування культового комплексу.
В процесі реституції доводиться стикатися з тим, що більшість культових будівель перебуває в незадовільному стані. Як свідчать обстеження, у регіонах найкраще збереглися споруди, що перебували у користуванні релігійних організацій. Дещо в гіршому стані ті, у яких в минулому
Loading...

 
 

Цікаве