WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблема реституції церковного майна - Реферат

Проблема реституції церковного майна - Реферат


Реферат на тему:
Проблема реституції церковного майна
Розвиток демократичних процесів в Україні, становлення правової держави актуалізували проблему реституції (лат. restitutio - відновлення) церковного майна. Комплексне вирішення цього непростого питання безперечно сприятиме гармонізації стосунків між церквою й державою, послабленню суспільної напруги.
Процес релігійного відродження в Україні обумовив значне збільшення кількості релігійних організацій. А це, в свою чергу, актуалізувало проблему забезпечення їх культовими приміщеннями та майном. Як свідчить статистика, ситуація у цій сфері досить складна. Якщо, наприклад, Закарпатська реформатська церква забезпечена культовими будівлями на 98 %, то Українська православна церква - на 76,7 %, Українська православна церква Київського патріархату - на 77,6 %, Українська автокефальна православна церква - на 60,7 %, віруючі-мусульмани - на 35,1 %. Помітна різниця і в реґіональному розрізі. У західному реґіоні забезпеченість найвища - 84,5 %, в південно-східному - лише 63,8 %, а в центральному - 70,2 %.
Як відомо, політика радянської держави у церковній сфері впродовж майже семи десятиліть спрямовувалася на ослаблення, а в перспективі і на повне викорінення релігії. Релігійні організації позбавлялися власності, у них брутально вилучалися культові споруди і майно.
Цілеспрямовано боротися проти релігії більшовики почали з перших днів свого владарювання. Так, у пункті 2 Декрету ІІ Всеросійського з'їзду рад "Про землю", ухваленому вже 26 жовтня (8 листопада) 1917 року, зазначалося, що "поміщицькі маєтки, так само, як усі землі удільні, монастирські, церковні з усім живим і мертвим реманентом, садибними будівлями і всіма приналежностями переходять у розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів, аж до Установчих зборів".
Невдовзі, відповідно до наказу Народного комісаріату державного опікування від 20 січня (2 лютого) 1918 року, було припинено видачу коштів на утримання церков, каплиць і здійснення церковних обрядів. Церковні служби і обряди дозволялося здійснювати за умови відповідних клопотань колективів віруючих із зобов'язанням взяти на себе утримання церковнослужителів та витрати на догяд і ремонт приміщень та інвентаря.
У прийнятому 23 січня 1918 року Декреті Ради Народних Комісарів "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" ставлення нової влади до церковної власності було визначено цілком однозначно:
"12. Ніякі церковні й релігійні громади не мають права володіти власністю. Прав юридичної особи вони не мають.
13. Все майно церковних і релігійних громад, що існують в Росії, оголошується народним добром".
Декрет Ради Народних Комісарів УСРР від 17 травня 1919 року "Про передачу майна монастирських, церковних та інших релігійних установ у відання Народного комісаріату соціального забезпечення" містив положення про порядок передачі церковного майна у власність держави та місцевих рад. У ньому, зокрема, йшлося про передачу храмів і речей, призначених для богослужбових цілей, земель і лісів, маєтків і будівель сільськогосподарського призначення, з сільськогосподарським реманентом та племінним і продуктивним тваринництвом, підприємств, пов'язаних із сільським господарством і промисловістю, у відання відповідних народних комісаріатів, а всього іншого церковного та монастирського майна - у відання Народного комісаріату соціального забезпечення. Храми і речі, призначені для релігійних обрядів, передавалися у відання місцевих рад.
Наступним кроком радянської влади, спрямованим на вилучення майна у релігійних організацій, було прийняття Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом (8 березня 1922 року) постанови "Про передачу церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим". Нею, зокрема, передбачалося "вилучити з церковного майна… всі дорогоцінні речі з платини, золота, срібла, дорогоцінного каміння, слонової кістки… і передати їх у фонд ЦК допомоги голодуючим… Приховування від опису дорогоцінних речей з золота, срібла, дорогоцінного каміння, слонової кістки карається примусовими роботами на строк до одного року з конфіскацією всього майна релігійних або церковних організацій". 29 вересня 1926 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет та Рада Народних Комісарів УСРР прийняли постанову "Про визнання колишньої Києво-Печерської лаври за історико-культурний державний заповідник і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко". З ухваленням цього документа Києво-Печерська лавра була перетворена з важливого релігійно-духовного осередка на світський історико-культурний заклад.
Таким чином, уже в перші роки радянської влади було націоналізовано все церковне майно, релігійні організації повністю позбавлялися права власності. Цим було значно підірвано економічні підвалини церкви. Єдине, на що релігійні громади мали право, так це користуватися окремими культовими приміщеннями.
На початку демократизації українського суспільства, з метою нормалізації державно-церковних відносин, владні структури взяли курс на подолання негативних наслідків колишньої радянської політики щодо релігії і церкви. Зокрема, було вирішено розпочати реституцію культових будівель і майна релігійних організацій. Одним із перших нормативно-правових документів, що стосувався цих питань, була Постанова Ради Міністрів Української РСР від 5 квітня 1991 року, згідно з якою частина архітектурних пам'яток передавалась релігійним організаціям у постійне користування. Цією Постановою було визначено також 46 найвизначніших колишніх культових будівель та церковних комплексів, які не могли бути повернені церкві. Серед них, зокрема, значилися такі київські шедеври, як Софіївський та Михайлівський собори, окремі споруди Києво-Печерського історико-культурного заповідника, комплекси споруд Видубицького і Братського монастирів, Кирилівська та Андріївська церкви, Миколаївський костьол.
Прийнятий 1991 року Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" задекларував чимало положень стосовно майнового стану релігійних організацій, зокрема забезпечення їх культовими приміщеннями та майном. Однак законодавець, на жаль, не визначав механізму реального розв'язання цієї важливої проблеми.
У зв'язку з недостатньою правовою врегульованістю проблеми реституції, Президент України Л. Кравчук видав Указ "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям
Loading...

 
 

Цікаве