WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Принципи організації публічно-владних відносин у місцевому самоврядуванні - Реферат

Принципи організації публічно-владних відносин у місцевому самоврядуванні - Реферат


Реферат на тему:
Принципи організації публічно-владних відносин у місцевому самоврядуванні
Практика публічно-владних повноважень на рівні місцевого самоврядування є темою, котра не втрачає своєї актуальності у дослідницькому середовищі. Це, очевидно, може пояснити, з-поміж іншого, й тим, що від конкретно визначеного способу розподілу ресурсів та засобів здійснення публічної влади у межах локальної територіальної одиниці значною мірою залежить ефективність діяльності органів, що її здійснюють. Останнє, на нашу думку, прямо детермінує й кінцеві результати цієї діяльності, якими, очевидно, слід вважати захист інтересів членів певного територіального колективу (громади).
Теза щодо актуальності дослідження зазначеної проблеми знаходить підтвердження і з огляду на значну кількість відповідних наукових і публіцистичних розвідок як у вітчизняному, так і в зарубіжному науковому середовищі. Так, серед українських правників, політологів, суспільствознавців в цілому заслуговують на увагу праці А. Ткачука, В. Авер'янова, В. Бабкіна, В. Копейчикова, С. Рябова, М. Томенка, Ю. Шемшученка та інших. Серед величезного зарубіжного дослідницького загалу насамперед потрібно згадати британського вченого К. Худа, американців В. Андерссона та Г. Брауна, французьких науковців Б. Гурне, Ж. Веделя та Г. Бребана. Ці автори оригінально досліджують проблему визначення сутності публічно-владної діяльності на рівні місцевого самоврядування, особливостей і принципів її здійснення тощо.
Проте, незважаючи на доволі значну кількість досліджень, проблему навряд чи можна вважати пізнаною. Зокрема, лишаються відкритими питання пошуку найефективнішої моделі політичного владного управління в рамках суспільства перехідного зразка (в тому числі і в Україні), потребують ґрунтовного аналізу його вихідні принципи. Зрозуміло, в межах невеликої статті неможливо розкрити всі аспекти названої проблематики. Радше необхідно прагнути своєрідного концептуального з'ясування її сутності та особливостей.
За визначенням авторів українського політологічного словника, політичне управління розглядається як "вплив суб'єкта політики на політичну ситуацію з метою забезпечення своїх інтересів" [1]. Як бачимо, у цьому випадку політичне управління, певним проявом якого, очевидно, слід вважати й управління в межах територіальної громади, характеризується в контексті первинного феномена політичної системи, що вимагає хоча б побіжного аналізу природи останньої.
Сучасна теорія політичної системи сформувалася у 1950-ті роки під впливом розвитку загальної теорії систем як дисципліни на перетині таких наук, як кібернетика, біологія, політологія. Загальна теорія систем розглядає такі універсальні ознаки системи (як живої, так і неживої):
· взаємозв'язок групи елементів;
· утворення ними самостійної цілісності;
· властивість самозберігатися та вступати у відносини з середовищем та іншими системами.
Від загальної теорії систем бере початок сучасний системний підхід до визначення місця і ролі політики в суспільстві, хоча ґрунт системності було закладено раніше - у працях теоретиків класичної теорії еліти П. Моски, В. Парето, у теорії бюрократії та бюрократизації (М. Вебер, Р. Міхельс) тощо.
Як зазначає А. Бєлов, "системний підхід орієнтує дослідника аналізувати владу не як субстанцію, до якої можна долучатися, а як продукт взаємодії. Влада вже не розглядається як стала, одного разу зафіксована маса. В результаті владні відносини розглядаються як внутрішньо складні структури та процеси з приводу прийняття та реалізації владних рішень" [2].
Крізь призму аналізу політики як системного феномена суспільства влада розуміється як продукт сукупної діяльності людей, як процес і результат взаємодії законів, адміністрацій, інститутів, партій, лідерів, еліти, інтересів тощо.
Прикметно, що таке розуміння політичного управління цілком відповідає дефініції місцевого самоврядування як управлінської діяльності, спрямованої на забезпечення інтересів територіальної громади засобами владного впливу. Проте відповідні інтереси на регіональному (місцевому) рівні, безумовно, має і центральна державна адміністрація, представлена, як правило, у формі місцевих органів державної влади. Звідси - потенція конкуренції повноважень, їх паралельного здійснення, що, як заідчує практика реальних політико-владних відносин, зовсім не сприяє ефективності управлінської діяльності.
Окрім того, ситуація своєрідного "двовладдя" досить часто спричиняє певну анархізацію тієї чи іншої сфери суспільних відносин через неврегульованість проблеми належності цієї сфери до певного органу чи інституту управління або ж, навпаки, стає можливою надмірна зарегульованість якогось сегмента суспільних відносин, що спричиняє гальмування його розвитку. Така ситуація особливо помітна у суспільствах так званого перехідного характеру (у фіскальній сфері, у відносинах роздержавлення й приватизації тощо). Всі ці колізії знайшли своє теоретико-методологічне обґрунтування у теорії політики і теорії державного управління у формі аналізу тенденцій централізації та концентрації, децентралізації і деконцентрації влади, передовсім - державної.
Децентралізація, як і інші форми "розподілу" державної влади, означає, зпоміж іншого, усунення монополізму державного управління з царини суспільних відносин. Автори одного з політологічних словників пропонують таке розуміння сутності поняття "державне управління": це "одна з форм діяльності держави, яка виражається у реалізації законів, в організації суспільних відносин з метою забезпечення державних інтересів і політики, яку проводить держава" [3].
Сучасна політична теорія розглядає місцеве самоврядування переважно крізь призму понять "деконцентрації" та "децентралізації" державної влади. Однак серед дослідницького загалу не помітно одностайності щодо цього. "Деякі дослідники вважають, що децентралізація - це характерне для сфери державного управління явище, обумовлене об'єктивними і суб'єктивними факторами. Його необхідність є актуальною з цілого ряду причин, перш за все - через розподіл функцій між центральними інстанціями і місцевим самоврядуванням" [4].
У дослідницькому середовищі користується популярністю французький погляд на проблему децентралізації і деконцентрації публічно-владних повноважень у рамках політичної системи суспільства. Його апологетом прийнято вважати Ж. Веделя, за тлумаченням якого децентралізація - це організаційна техніка, котра полягає у передачі важливих прав з прийняття рішень представникам центральної влади, поставленим на чолі різного роду адміністративних округів чи державних служб [5]. Деконцентрація - це передача прав на прийняття рішень органам, які не перебувають в ієрархічному підпорядкуванні центральним органам влади і котрі, як правило, обираються зацікавленими громадянами. "Деконцентрація - це спосіб організації владарювання всередині держави, а децентралізація - це відчуження повноважень однієї юридичної особи (держава) на користь іншої(місцевий управлінський колектив)" [6]. Загальними принципами децентралізації у Франції є:
а) вільне самоуправління місцевих колективів;
б) передача місцевим колективам повноважень держави;
в) паралельно з такою "передачею" необхідне забезпечення органів місцевого самоврядування відповідними фінансовими, людськими та юридичними ресурсами.
За І. Грицяком, децентралізація державного управління - це "діяльність незалежного місцевого самоврядування в результаті передачі їм повноважень держави" [7]. Передача повноважень у цьому випадку розглядається не як делегування, а як перетворення державних повноважень на самоуправлінські, що, очевидно, дає можливість розгляду різної природи влади місцевого самоврядування і державної влади. При цьому І. Грицяк зауважує: "Якщо процеси деконцентрації поширюються лише на державну
Loading...

 
 

Цікаве