WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Пріоритетні напрямки оптимізації національно-державницької самосвідомості в Україні - Реферат

Пріоритетні напрямки оптимізації національно-державницької самосвідомості в Україні - Реферат

вироблення українськими інтелектуальними силами на сучасній науковій основі національної ідеї та перспектив її розвитку, яка б відповідала інтересам цілої нації і могла б слугувати базою для творення ідеології, програм, концепцій громадських та політичних об'єднань. Таку філософію національного буття мають усі розвинуті країни. Вона служить основою патріотизму їх громадян, забезпечує нормальне політичне життя, визначає їх діяльність як суб'єктів міжнародної політики. Вивчити їх досвід і скористатися ним треба обов'язково, але бездумно запозичувати його і механічно переносити на наш грунт - цілковитий абсурд.
Отже, вироблення консолідуючої національної ідеї ми розглядаємо як ще одну детермінанту оптимізації функціонування національної самосвідомості - чинника ефективного державотворення.
Далі слід зауважити, що суперечність між виплеканою національною ідеєю, з одного боку, та її соціально-правовим закріпленням у вигляді стабільного суспільного ладу, політичного режиму, державної форми - з другого, є однією з найістотніших ознак так званих перехідних періодів, у тому числі й того періоду, який зараз переживає Україна. Цей час суспільно-політичних трансформацій являє собою констеляцію безлічі суперечок між неузаконеним новим та юридично і морально вмираючим старим, зіткнення різних світоглядних устремлінь, групових та корпоративних домагань, добу загальноправової невизначеності. Відмітимо, що здобуття незалежності Україною не було підкріплено деталізованою системою заходів, яка зростала б на ґрунті певної історично сформованої й достатньо вкоріненої в масовій свідомості національної ідеології. Наслідком цього є і нелегітимність державної влади. Отож через брак легітимної, загальновизнаної концепції державотворення поступово зросло значення суто матеріальних і прагматичних вимірів у функціонуванні держави. Можна говорити навіть про рефлекторний, безініціативний характер сучасного державотворення в Україні. За таких умов, коли не існує чи не найважливішої компоненти стратегії державотворення, а саме відповідного соціально-психологічного клімату, сформованого певними культурними традиціями, цілком реально постає загроза самому існуванню нації.
Зведення до мінімуму в країні порозуміння між тими, хто приймає рішення (на державному рівні), та виконавцями призводить до втрати контакту, взаємодії "верхів" і "низів" та виникнення ворожнечі між ними з подальшим тотальним відокремленням і партикуляцією, порушенням системних зв'язків управління (саботаж, спрямований згори до низу і знизу до гори). Зрештою виникають передумови соціального конфлікту, в основі якого лежать насамперед матеріальні та духовні умови життя нації, що постійно погіршуються і втрачають будь-яке значення для національної еліти. Остання яскраво виявляє саме в цій ситуації своє невміння і, головне, небажання бути хранителькою нації.
Брак соціально-психологічної цілісності суспільства означає нелегітимність політичної влади в країні (мається на увазі нелегітимність не тільки влади окремого конкретного політика чи політичної партії, а й політичного режиму в цілому, коли все пов'язане з державою втрачає довіру та підтримку нації, яка має бути джерелом суверенної влади). Тобто, це ситуація, коли народ психологічно і практично відокремлюється від держави, а вона - від народу, набуваючи у своїй діяльності фактичної самодостатності. Легітимація - це складний процес збирання суспільства на основі спільних цінностей та, водночас, доведення спроможності реалізовувати колективну ідентичність і національну самосвідомість з боку політичної організації суспільства. Надто ж у ситуації, коли створюються нові держави та соціальні інститути. А саме таку ситуацію ми маємо в сучасній Україні.
Державна влада як така не здатна зазвичай встановлювати колективну ідентичність суспільства. Неспроможна вона також сама здійснювати соціальну інтеграцію на ґрунті колективних цінностей, що їй принципово непідвладні [4]. Будь-яка політична організація суспільства потребує вільного та максимального визнання на ґрунті вже визнаних спільнотою цінностей і форм колективного співжиття, що віддзеркалюються у національній самосвідомості. Але легітимація як процес, у свою чергу, вимагає певних умов, головна з яких - публічність. Легітимація - це розгорнутий у часі політичний дискурс, процес поширення, обговорення, обдумування, зрештою - доведення колективної правильності та прийнятності соціально-правових норм, що їх здебільш стихійно встановлюють нові політики. Тому ще говорять про легітимаційний потенціал політичного дискурсу. Леґітимаційний потенціал - це засади та мотиви, що можуть бути мобілізовані для публічного доведення легітимності політики, мають соціальну силу утворювати консенсус як найважливішу умову легітимації.
Політика є реальним уособленням поділу єдиного - влади - між членами суспільства та знанням про закономірності її розподілу. Національна ж самосвідомість є знанням та відчуттям (свідомим переживанням) етносоціальної єдності людей. Національна ідея і певний рівень національної самосвідомості ще не є достатньою ознакою політичної організації нації. Вони є вираженням протоправової, протополітичної - природно-історичної сув'язі людей, їхньої родової "організації". Звичайно, можна цією назвою позначати й сферу політичного, сферу розподілу влади. Але в такому випадку національна ідея не є і не може бути поняттям власне політичного шару людських взаємин. Її таємниця - це таємниця легітимації певної влади. Ототожнення національної ідеї з режимом, що отримує соціально-політичну легітимність на її основі, призводить до виникнення небезпечної ситуації його самоузаконення і загрози політичної сваволі. Однозначне політичне витлумачення національної ідеї неодмінно зумовлює наївне (спрощене на користь можновладців!) позакритичне уявлення про їхню немовби природну легітимність. Опертя будь-якої влади лише на "національну" ідеологію є позаправовим, тому що у цьому разі зникають зовнішні критерії оцінки, розсуду, істини.
Отже, ми доповнюємо перелік основних детермінант оптимізації функціонування національної самосвідомості як чинника ефективного державотворення ще однією: легітимація влади у свідомості та самосвідомості нації. Відносно національної самосвідомості як чинника державотворення легітимація являє собою проблему в двох найважливіших сенсах.
По-перше, йдеться про історичне повернення до практики легітимації після тривалого панування нелегітимної (самолегітимної) влади, тобто про зняття антагонізму у паралельній самоідентифікації індивіда з нацією та державою з її владними структурами, коли держава сприймалася як щось відчужене від самої нації.
По-друге, йдеться про штучне визначення (за допомогою цілеспрямованої пропаганди, спланованої ідеологічної дії) тієї системи цінностей, що мають складатися природно-історично (в культурі, традиціях, мові, звичаєвому бутті тощо) та які утворюють леґітимаційне підґрунтя та леґітимаційний потенціалнової політичної системи. Від рівня легітимності влади
Loading...

 
 

Цікаве