WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська наука про політику. Спроба оцінки потенціалу (пошукова робота) - Реферат

Українська наука про політику. Спроба оцінки потенціалу (пошукова робота) - Реферат

В. Пазенок, Л. Шкляр та інші). Зазначена суперечність є характерним індикатором стану політології, якщо поглянути на неї з позиції Т. Куна. Вчені взагалі не зобов'язані і не хочуть бути філософами, писав він. Насправді нормальна наука зазвичай дистанціюється від творчої філософії, і, ймовірно, для цього є підстави. Проте це не означає, що філософські пошуки не можуть бути ефективним засобом послаблення влади старих традицій над розумом та продукування підґрунтя для нової традиції. Далеко не випадково появі фізики Ньютона у ХVІІ столітті і теорії відносності та квантової механіки у ХХ столітті передували, а потім їх супроводжували фундаментальні філософські дослідження [11]. На тлі цього свідчення наявні запити української політичної науки до філософської думки мають цілком показовий характер: вони відповідають загальним особливостям переходу до фази нормальної науки з новою парадигмою.
Фаза нормальної науки, за Т. Куном, може виникнути внаслідок революційного здолання кризи попередньої нормальної фази, тобто як завершення чергового циклу розвитку наукового пізнання. Проте в межах найпершого з таких циклів нормальна наука виникає через здолання свого допарадигмального стану [12]. Під час січневого "круглого столу" я висунув саме таке припущення щодо нинішньої ситуації з політологією. Проте не буду на ньому наполягати категорично, оскільки достатня аргументація "за" чи "проти" вимагає поглиблених історико-наукових досліджень, які виходять за межі даної статті. Зроблю тільки одне зауваження.
Вже згадуваний попередник політології - "ідеологізований комплекс соціальних наук" - мав, безумовно, свої зразки або "парадигми". Найзнаменитіший серед них - "Капітал" К. Маркса. Вивчення цього твору, його тлумачення, спроби розв'язання на підставі досягнень К. Маркса широкого кола суспільствознавчих проблем нібито дозволяють розглядати метаморфози політології лише як перехідний пошук нової парадигми, що відбувається у межах усталеного майже два століття тому циклічного режиму розвитку науки. Та чи були зразки наукових пошуків К. Маркса, В. Леніна та їхніх послідовників "власне науковими"? Відповідь на це запитання суттєво залежить від того, що вважається "власне наукою", в тому числі й "власне політичною наукою". Певні зауваження з цього приводу висловлювались професором О. Габріеляном та іншими учасниками "круглого столу" як у негативних, так і у позитивних судженнях. "Власне політична наука" має позбавитись умоглядності, претензії на універсальність і концептуальну довершеність, переважання просвітницько-пропагандистської функції. Натомість вона має бути емпірично уґрунтованою, використовувати широкий інструментарій якісних та кількісних методів дослідження політичних реалій, здійснювати прогностичну функцію тощо [13] (порівн. також [14]). За зазначених характеристик цілком доцільно, на мою думку, використати задля розмежування "власне науки" та позанаукових форм пізнавальної активності відомий критерій демаркації К. Поппера.
Я, безумовно, визнаю певну систему емпіричною, або науковою, тільки в тому разі, коли існує можливість її практичної перевірки, зазначав К. Поппер. Виходячи з цих міркувань, слушно припустити, що здатність системи бути не верифікованою, а фальсифікованою слід розглядати як критерій демаркації [15].
Відповідно до визначеного критерію та інших своїх теоретичних знахідок, К. Поппер оцінював марксизм не як власне науку, а як хибне історичне пророцтво [16]. Деякі учасники описуваних київських зібрань використовували для цього поняття заангажованої ідеології, апологетики та навіть міфології. Тому й видається сумнівним, що сучасний стан політології у нашій країні репрезентує початок нового циклу в межах давно усталеного механізму парадигмального розвитку, а не унікальний процес переходу від допарадигмального пізнання до "власне науки", точніше - до "нормальної української політичної науки".
Хаос народжує порядок?
Всеукраїнська зустріч політологів у Пущі-Озерній тривала два дні. Перший був присвячений загальній проблемі ідентифікації стану політичної науки та її викладання.
Тема виявлення складної структури політично-орієнтованої теоретичної та практичної активності знайшла суттєвий розвиток у доповіді професора С. Рябова (НаУКМА). Як провідний принцип поділу різних ділянок цієї царини, він використав залежність виду активності від свого конкретного суб'єкта та, у випадку освіти, адресата. Так, суб'єктом фундаментальної науки є спільнота академічних та університетських вчених; вони ж почасти мають справу й з політичними технологіями. Проте для професійного успіху цього виду активності доцільно формувати окремі, орієнтовані на досягнення конкретного результату за обмежений проміжок часу, команди, наприклад у передвиборчих штабах політичних партій. Нарешті, існує й певна сфера емпіричних знань, носієм яких є пересічний громадянин.
З точки зору викладання науки про політику видається важливим, на думку професора С. Рябова, виокремлення політичної дидактики. Вона поділяється на систему освіти майбутніх науковців, яка мусить суттєво перетинатися зі сферою фундаментальної науки; інша справа - цілеспрямована підготовка практичних політиків; нарешті, окрему ділянку політичної дидактики складають різноманітні форми освіти пересічних громадян.
Політологія по суті має бути різновидом громадянської освіти студентської молоді, здійснюваним кваліфікованими викладачами вищих навчальних закладів. Тому вона, по-перше, не можеуникнути навантаження домінуючими тут-і-зараз суспільними цінностями. По-друге, навряд чи доречно будувати загальноосвітні курси політології для майбутніх інженерів або правоохоронців із залученням того ж обсягу фундаментальної інформації, який потрібен майбутнім фахівцям з політичної науки або викладачам-суспільствознавцям.
У перший день травневого зібрання досить помітною була активність колег з США - доктора П. Хакера та доктора А. Рінгстайна. Я зафіксував два фокуси їхніх міркувань: по-перше, увага до сучасних, в тому числі математизованих, методів політичних досліджень (зокрема, до регресивного аналізу); по-друге, визнання суттєвої ролі недержавних професійних асоціацій політологів у демократичних суспільствах (зокрема, APSA - Американської Асоціації Політичної Науки).
Недержавний статус APSA забезпечує певну незалежність і незаангажованість досліджень злободенних питань політичної реальності, селекції та оприлюднення найкращих наукових результатів. Натомість подібні професійні об'єднання, що існують у нашій країні, зазвичай мають (або щосили прагнуть одержати) державний статус, що, за висловом провідного наукового співробітника Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ О. Дергачова, породжує ситуацію, коли "наука не працює, а обслуговує замовлення".
Загальне незадоволення сучасним станом політичної науки в Україні висловив завідуючий кафедрою політології НаУКМА С. Кисельов. Доцент Ужгородського національного університету О. Пелін підтримав цю оцінку, досить суворо охарактеризувавши наявний методологічний рівень як часто-густо "шаманство" [17]. Неузгодженість і сваволя, які панують в методології і навіть у понятійному апараті, утруднюють не тільки спілкування вітчизняних вчених, а й встановлення взаєморозуміння зі світовою спільнотою фахівців [18]. Цей негатив, який у жодному випадку не можна визнати проявом цивілізованого методологічного плюралізму, разом з тим видається мені, коли зважити на концепцію Т. Куна, цілком типовим виявом
Loading...

 
 

Цікаве