WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська наука про політику. Спроба оцінки потенціалу (пошукова робота) - Реферат

Українська наука про політику. Спроба оцінки потенціалу (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота:
Українська наука про політику. Спроба оцінки потенціалу.
Безпосереднім стимулом написання цієї статті стали два взаємопов'язані зібрання вчених, які відбулися у першій половині 2003 року в Києві: "круглий стіл" на тему "Політична наука в Україні: стан і перспективи" (29 січня, Національний університет "Києво-Могилянська академія") і Всеукраїнська зустріч представників політичної науки (24 - 25 травня, комплекс "Пуща-Озерна"). На персональному рівні головними організаторами цих заходів були професор С. Рябов з Києво-Могилянської академії (НаУКМА) та професор О. Габріелян з Таврійського національного університету ім. В. Вернадського.
Мета дослідження та дослідницький підхід
Головною проблемою обох зібрань була ідентифікація нинішнього стану і (на цій підставі) прогнозування можливостей подальшого розвитку політичної науки в Україні. Мета моєї статті визначається цією ж проблемою і полягає у віднайденні та обґрунтуванні релевантного їй висновку.
Перша особливість пропонованого дослідження полягає в тому, що воно здійснювалося в дусі case study, тобто як вивчення обмеженого у часі-просторі явища наукової активності, а точніше - двох згаданих вище зібрань. Я маю намір розглянути різні виміри цих заходів, котрі стали не тільки показовими спробами "пошуку ідентичності" групами вітчизняних науковців, а й об'єктивними індикаторами стану політичної науки.
Жанр case study передбачає детальний опис досліджуваного явища. Оскільки офіційних звітів про роботу згаданих заходів і досі не оприлюднено, то спиратимуся на власні "польові нотатки". Вони не є стенографічними і тому не можуть не бути неповними та несуб'єктивними. Окрім того, вихідні нотатки були піддані аналізу і тлумаченню, а описувані явища - оцінці, а це все суттєво залежить від поглядів і уподобань конкретного дослідника. З цих причин не наполягатиму на беззаперечності зроблених висновків, а пропонуватиму їх лише як гіпотези в одній з реалістичних "систем дослідницьких координат".
Особливим елементом першого згаданого зібрання було розповсюдження колективної монографії "Политическая наука в Украине: становление и перспективы" [1]. Оскільки названа праця потрапила до рук більшості учасників "круглого столу" безпосередньо перед його початком, то і вплив її на перебіг дискусії видається мінімальним. Водночас для "домашнього аналізу" книга корисна принаймні з двох причин: по-перше, вона містить статтю професора О. Габріеляна, основні тези якої він проголосив у своєму виступі, що певним чином вплинуло на спрямованість дискусії науковців [2]; по-друге, вміщені у монографії тексти, розширюючи поле case study, допомагають сформулювати й обґрунтувати висновок стосовно проблеми, яка розглядається. Крім книги учасники обох зібрань одержали від організаторів програми роботи та списки запрошених учасників.
Друга суттєва особливість мого підходу полягає в тому, що дослідження здійснюється не "зсередини" політичної науки, а "ззовні". Інакше кажучи, я досліджую стан цієї науки не через конкретно-науковий аналіз та оцінку змісту міркувань учасників зібрань, а розглядаючи специфіку цього змісту з точки зору певних закономірностей розвитку наукового пізнання.
Що ж це за закономірності? Наскільки мені відомо, сьогодні немає нетривіальних теоретичних продуктів, які б описували і прогнозували розвиток політичної науки подібно до того, як, наприклад, розвиток природничих наук подається у концепціях відомих представників постпозитивізму К. Поппера [3] і Т. Куна [4]. Тому роблю припущення про правомірність, принаймні у наближенні, використання результатів пошуку цих вчених для оцінки стану та перспектив української політичної науки.
Не тільки екстраполяція на політичну науку конкретних концепцій провідних постпозитивістів, а й взагалі поширення на царину суспільствознавства закономірностей, з'ясованих на матеріалі природознавства, видається досить проблематичним. Не виключено, що одне або навіть обидва запропоновані припущення з часом виявляться помилковими. Проте звернення до знайомих концептуальних інструментів у дослідженні нових галузей знання видається мені вихідною аналогією, доречною при спробі подолання сьогоднішньої невизначеності з українською політологією [5].
Наукове співтовариство
Першою підказкою у дослідженні політичної науки, яка випливає з прийняття концепції Т. Куна, є необхідність вивчення стану відповідного наукового співтовариства (наукової спільноти, scientific community). Ця першочерговість може викликати сумніви, оскільки ключовими поняттями концепції Т. Куна зазвичай вважаються "парадигма", "нормальна наука", "наукова революція" тощо. Проте пафос підходу американського вченого, котрий розглядав науку не як надперсональний поступ Абсолютної Ідеї, а як людський витвір за конкретних соціокультурних обставин, вимагає саме такого підходу. "Коли б цю книгу треба було написати наново, - підкреслював Т. Кун у "Доповненні 1969 року", - то її слід би було розпочати з розгляду спільноти як особливої структури в науці" [6]. Спільноти, пояснював вчений далі, є тими елементарними структурами, котрі у його книзі представлені як засновники і творці наукового знання.
У моєму дослідженні національне співтовариство політологів репрезентоване двома групами вчених. Перша ("заплановані" заздалегідь учасники "круглого столу") зафіксована у списку, розданому перед початком роботи. Звичайно, частина запрошених не взяла участь у зібранні, а якась кількість присутніх не планувалась і тому не була врахована.
Список налічував 42 особи, в тому числі чотирьох американців. З 38 вітчизняних вчених я ідентифікував 23, які прибули на зібрання та брали більш-менш активну участь у дискусії. Кількість вчених з Сімферополя, Донецька, Харкова та Херсона не перевищила півдесятка, а їхня роль, за винятком професора О. Габріеляна, не була значною. Отже, в основному це був захід столичного кола політологів, інституційна структура та відносна активність якого відображена у таблиці 1 (коли якась особа репрезентувала кілька інституцій, то враховувалася лише одна з них, вказана першою).
Таблиця 1
№ Вид і назва інституції Кількість представників (планувалося) Кількість представників (було)
Вищі навчальні заклади 14 9
1 Національний університет "Києво-Могилянська академія" 6 6
2 Київський національний університет ім. Т. Шевченка 2 1
3 Національна академія державного управління при Президентові України 2 1
4 Міжрегіональна академія управління персоналом 2 0
5 Київський університет туризму, економіки і права 1 1
6 Університет економіки і права "Крок" 1 0
Науково-дослідницькі центри 11 5
7 Інститут філософії НАН України 2 0
8 Інститут історії України НАН України 1 1
9 Інститут держави і права НАН України 3 1
10 Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України 1 1
11 Національний інститут проблем міжнародної безпеки РНБО України 3 1
12 Українська академія політичних наук 1 1
Засоби професійної і масової інформації 4 2
13 Журнал "Політична думка" 2 1
14 Газета "Дзеркало тижня" 1 0
15 Телеканал "1 + 1" 1 1
Інші 4 2
16 Міжнародний фонд "Відродження" (МФВ) 2 1
17 Верховна Рада України 1 0
18 ВАК України 1 1
Разом 33 18
Таблиця свідчить, що основними сферами розвитку політичної науки у Києві є вищі навчальні заклади та науково-дослідні інститути НАН України. Порівняно висока кількість учасників від НаУКМА видається природною, оскільки
Loading...

 
 

Цікаве