WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична реклама як комунікативна складова формування парламентської еліти (пошукова робота) - Реферат

Політична реклама як комунікативна складова формування парламентської еліти (пошукова робота) - Реферат

виявилося ілюзорним [25]. Тому ми ще довго будемо спостерігати за вкрай повільною еволюцією політичної реклами, що не може не враховувати соціокультурних чинників. Власне це є предметом порівняльного аналізу парламентських виборів у відповідних дослідженнях (А. Литвин) [26]. По-третє, адаптація сутності конституційної реформи на зміст політичної реклами із врахуванням усталеної тенденції до переходу від ціннісних орієнтацій, обумовлених мажоритарною системою виборів народних депутатів, до партійної ідентифікації електоральної комунікації. Відомо, що з кожними парламентськими виборами кількість народних депутатів-партійців у складі Верховної Ради збільшується. Після виборів 1994 року у складі парламенту були представники 15 політичних партій, яким належало 43 % депутатських мандатів. Змішана система виборів 1998 року значно підвищила кількість парламентаріїв-партійців у складі законодавчого органу, до якого було обрано 335 представників 22 політичних партій, що склало майже 75 % депутатського корпусу. Парламентські вибори 2002 року хоча і привели до Верховної Ради представників 24 політичних партій, проте дещо погіршили загальні показники депутатів-партійців, які склали приблизно 70 % від числа депутатського корпусу. На підставі викладеного зроблено висновок: за новим виборчим законом парламент України 2006 року стане в основному партійним, але низький відсоток проходження за партійними списками залишить законодавчий орган таким же невиразним, що стане черговим гальмом на шляху політичної структуризації владних органів і суспільства в цілому (А. Пахарєв) [27].
З огляду на викладене викликає занепокоєння не лише наявність визначених законодавцем умов для створення розпорошених політичних сил в парламенті, які не мають усталеної, а головне досить представницької електоральної підтримки. Вочевидь, на нинішньому етапіструктуризації парламентських партій за допомогою політичної реклами суспільство опинилося на роздоріжжі комунікативних варіацій політичної репрезентації кандидатів у народні депутати. З одного боку, пропорційна модель виборів до Верховної Ради в принципі має змінити акценти політичної реклами від персономічних до ідеологічних орієнтирів. Проте, з іншого боку, зберігається усталена звичка до традиційних форм впливу на електоральну поведінку за допомогою харизматичної індивідуалізації політичних партій (блоків). Свідченням цього є помітне представництво серед партій (блоків), що взяли участь у виборах до Верховної Ради України V скликання, іменних конфігурацій - конкретні політичні діячі використовують своє ім'я для назви тих об'єднань, що прагнуть пройти до парламенту. Чим це можна пояснити? По-перше, дається взнаки звичка до мажоритарної комунікації, коли виборець оцінює не стільки партію, скільки її репрезентантів.
По-друге, теоретична невизначеність, інформаційна тотожність багатьох передвиборчих програм політичних партій, які бажають стати парламентськими. По-третє, брак зрозумілого об'єднувального слогана для малопотужних і невідомих широкому загалу політичних партій, котрі намагаються приєднатися до комунікативно сильного, на їх думку, "паровика", що має подолати шлях передвиборчої боротьби за допомогою власного іміджу. І, нарешті, втрата політиками відчуття реальності, їх відірваність від джерел електоральної комунікації з наступним утворенням інформаційних лакун, які заповнили іміджмейкери, котрі видавали бажане за дійсне. Все це зрештою призвело до закономірного фіналу. Саме це засвідчили результати парламентських виборів 2006 року щодо більшості іменних блоків. Це має стати серйозним уроком для тих, хто замовляє, оплачує політичну рекламу на час виборчої кампанії. У даному разі не йдеться про виробників рекламної продукції, оскільки розв'язання їх особистих питань перебуває за межами як політичної відповідальності, так і інтересів суспільства вийти на рівень якісно іншого формування парламенту на засадах багатопартійності. Природно, що колізії з формуванням коаліційного уряду Верховною Радою України V скликання були до певної міри передбачуваними. Проте Україна має пройти цей шлях з урахуванням неминучих змін у системі політичної комунікації, котра корегуватиме сам принцип формування та поширення передвиборчої агітації у таких напрямах:
· посилення партійної ідентифікації в електоральній свідомості;
· визначення ідеологічних пріоритетів парламентських партій каналами масової комунікації;
· сегментація електоральних симпатій за допомогою усталеного інтерактивного спілкування;
· посилення громадського контролю за парламентськими партіями, що утворили коаліційний уряд.
Таким чином, інформаційний простір суспільства збагачуватиметься політичною рекламою, яка буде не ситуаційною (від виборів до виборів) складовою лише передвиборчої агітації, а константою системи комунікації. Ця обставина стане вирішальним чинником подолання сумнозвісної аритмії політичної реклами, оскільки зміни у виборчій системі обумовлюються появою нових форм електоральної поведінки, яку О. Зубченко розглядає у контексті електоральної культури [28].
У зазначеному вимірі комунікативної залежності політичної реклами від електоральних цінностей політична еліта, котра формує парламент, має рахуватися з громадянами, які його обирають. При цьому стає зрозумілим, що структурований за партійною ознакою законодавчий орган держави неминуче виходитиме на якісно інший рівень політичної комунікації. Його сутність полягає в еволюції політичної реклами до рівня політичної пропаганди, оскільки формат інформаційного впливу на електорат з боку політичних партій "передбачає системне поширення, поглиблене роз'яснення соціально-політичних, економічних, правових поглядів, ідей, теорій для забезпечення формування в суспільстві певних настроїв, закріплення у свідомості громадян тих чи інших цінностей, орієнтацій, уявлень з метою максимального розширення кола прибічників відповідної ціннісної системи" (В. Горбатенко) [29]. Це означає, що для парламентських партій особливої актуальності набуває потреба конкретизації ідеологічних орієнтирів, пошуку чітких світоглядних зв'язків між загальнонаціональними цінностями і цінностями певних соціальних груп, оскільки проблема ідентифікації залишається злободенною для багатьох, особливо новостворених партій. Перед парламентськими виборами 2006 року із 126 політичних партій, зареєстрованих Міністерством юстиції, чотири називали себе комуністичними, чотири - ліберальними, сім - зеленими чи екологічними, чотирнадцять - соціал-демократичними, чотири партії
Loading...

 
 

Цікаве