WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Конфліктний вимір етнонаціонального розвитку України (пошукова робота) - Реферат

Конфліктний вимір етнонаціонального розвитку України (пошукова робота) - Реферат

культових споруд, 40 - у повну власність [40]. Крім цього, створено умови для підготовки служителів культу з-поміж татар в 5 духовних навчальних закладах. Такий розвиток конфесійної структури на півострові пов'язаний з фінансовою допомогою деяких організацій ісламських держав - Туреччини, Кувейту та інших.
Однак, на тлі високого рівня релігійності татар, тривогу викликає відродження ісламських громад вахабістського спрямування. Соціальною основою вахабізму є вразливі прошарки кримськотатарської молоді. Якщо 2001 року налічувалося 16 вахабських громад, то 2004 року їх вже було понад 30 [41].
Напруженими є стосунки мусульман і православних. До початку масової репатріації татар до Криму (1990-і роки) на півострові абсолютно домінувало православне населення - росіяни та українці. Національні меншини також були християнами (німці, вірмени, італійці). Повернення татар змінило етноконфесійну ситуацію в Криму. Виникло протистояння, спричинене прагненням кримських татар поновити історичну справедливість на батьківщині.
Небезпека полягає у перенесенні з-за кордону на українську землю протистояння між різними течіями і напрямками в ісламі, а також в експорті ідей ісламського фундаменталізму. Відтак українське мусульманство може стати інструментом впливу на політичну орієнтацію віруючих мусульман, на прояви екстремізму та етнічного радикалізму. 80 % від загальної кількості прочан з України щорічно складають мусульмани Криму [42].
На жаль, державна регіональна політика в Криму не має чітко вираженої концепції. Вона нагадує іноді "пожежні" спроби залагодити питання. На нашу думку, трансформація проблеми Криму тільки в проблему кримських татар - наслідок ігнорування етнополітичного потенціалу півострова. Проблема інтеграції репатріантів в українське суспільство - складова комплексної проблеми формування українського соціокультурного простору в АРК.
Підсумуємо:
1) в найближчі роки необхідно подолати певні соціальні й етнічні стереотипи: "російськості" або "татарськості" Криму; засудити довільне тлумачення історії, а також спроби каталізувати ті чи інші події (акції) на півострові. Варто згадати спроби насадження у свідомості українського соціуму думки про "ісламську загрозу", пропаганду слов'янської солідарності";
2) слід виховувати нове покоління етнічної еліти в дусі загальнодемократичних цінностей та примату загальнонаціональних інтересів;
3) вирішення економічних проблем репатріантів має корелюватися з їх самовизначенням як громадян України, в рамках правового поля держави, а не на підставі етнічних преференцій.
Отже, різне ставлення до національних традицій та сприйняття критеріїв етнічної ідентифікації, ментальна різниця в регіонах, різний ступінь національної свідомості, з одного боку, дають можливість говорити про брак конфлікту етнічних спільнот, а з іншого - про наявність регіонального індексу "політичних сподівань".
Можливий розвиток подій
Регіон
Крим 1. Державна автономізація.
2. Сепаратизм.
3. Спроба розіграти "татарську карту".
Закарпаття Від адміністративної автономії до "спеціальної самоврядної адміністративної території".
Донеччина Проросійські настрої, реанімація ідеї відродження Донецько-Криворізької республіки (з середини 1990-х років).
Миколаївщина Економічна самостійність (заяви міської обласної Ради), скасування кордонів з СНД.
Харківщина Етнополітичний ідеал у поверненні до колишнього радянського простору, єдність з Росією; офіційне введення двомовності.
Одещина Економіко-правовий експеримент з розширенням економічної самостійності регіону; створення вільної економічної зони.
Буковина Активізація румунофільства; намагання створити окремий адміністративний район.
На тлі регіональних відмінностей етнічний вимір вимальовується менш виразно. Але ж фрагментація інтересів створює перешкоди для міжнаціональної інтеграції.
Геокультурний ландшафт України розмаїтий - він представлений історично-культурними та ідентифікаційними ареалами, які не мають чітких меж і накладаються один на інший (Слобожанщина, Галичина, Північна Буковина, Закарпаття, Крим). В цих ареалах мовна, етнічна та конфесійна карти не збігаються. Друга особливість - перебування деяких культурних центрів за межами України (маємо на увазі центри російської мови, католицької, ісламської ідентичностей). Для України актуальним є мегатренд геокультурної мозаїчності, котрий передбачає етнонаціональну єдність. Тобто держава має не українізувати єврея, росіянина чи татарина, що призведе до протистояння, а забезпечити можливість вільного розвитку всіх етносів у демократичній державі зі спільною ідеєю будівництва української нації. І в цьому сенсі слід перетворити багатоетнічність населення України на "силовий чинник" державності.
Різкий перехід від тоталітарного типу суспільної системи до незалежності, невизначеність геополітичної стратегії, соціально-економічної політики, брак правил гри в полікультурному соціумі, відмова від патріотичної, інтернаціональної парадигми призводять до ускладнення процесу пострадянської ідентифікації в Україні. Різка політизація на тлі проголошення національних держав (наприклад, в Латвії, Естонії) та проголошення прав титульної нації здатні спровокувати гострі міжетнічні протистояння.
На честь України слід сказати, що демократизація у всіх сферах життя, відмова від тоталітарної спадщини, відсутність ознак дискримінації, перш за все на національному грунті, сприяють толерантному співіснуванню різних народів. Законодавчо було закріплено недопустимість привілеїв за етнічною чиіншою ознакою. Однак криза в економіці, брак об'єднуючої національної ідеології, активна політизація етносів на фоні різних ментальних пріоритетів обумовили кризовість та конфліктність процесу етнічної ідентифікації.
1) Конфліктний потенціал пострадянської етнічної ідентифікації полягає в багатокультурації українського суспільства. Найбільший поділ пролягає між прибічниками етнічного патріотизму, а в крайніх випадках - націоналізму, з одного боку, а з іншого - прибічниками "слов'янської єдності" та територіального патріотизму.
2) Постійним джерелом напруги в Україні є мовна біполярність. Мовний розкол в суспільстві перетворюється на знаряддя політичної боротьби. Неспівпадіння етнічної належності з мовною самоідентифікацією є серйозною етнополітичною проблемою. Мова стає сильнішим ідентифікатором, ніж етнос.
3) Поляризація етнічних інтересів в регіональному розподілі створює перешкоди на шляху консолідації українського етносу.
4) Брак рівноваги між збереженням креативного потенціалу української нації і реалізією прав інших етносів.
5) Подвійна ідентичність українського суспільства може породжувати заперечення національних цінностей, демонстрування презирства до всього національного. Звідси - необхідність створення правового механізму міжетнічного компромісу як шанс стабілізації проблеми полікультурності, подолання кризового стану української нації.
6) Брак національної ідеології, здатної консолідувати навколо ідеї всебічного розвитку української незалежної держави всіх громадян незалежно від їх етнічного походження. У цьому сенсі зменшуватиметься
Loading...

 
 

Цікаве