WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів (пошукова робота) - Реферат

Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів (пошукова робота) - Реферат

формування середнього класу; захист законних інтересів вітчизняних підприємців і споживачів, підвищення конкурентоспроможності товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках; вирішення проблеми власності з урахуванням соціальної справедливості, відповідної вимогам і потребам більшості суспільства, створення реального, відповідального перед суспільством власника чи групи власників на кожному приватизованому об'єкті;
2) створення в суспільстві ситуації рівності у забезпеченні основних прав і обов'язків, а також допущення соціальної і економічної нерівності на основі справедливості, яка дає можливість надання компенсаційних переваг для кожної людини й, зокрема, для менш забезпечених членів суспільства; створення такої схеми соціального співробітництва, яка викликає бажання до співпраці у кожного, в тому числі й улюдей з невисоким соціальним статусом; поєднання індивідуальної свободи і справедливого розподілу матеріальних благ, рівність і відкритість доступу до владно значущих посад на основі конкурентного відбору;
3) подолання лицемірства представників влади, пов'язаного з намаганням приховати опікування виключно власним добробутом за гучними заявами про їх прагнення до забезпечення народного добробуту, а також цинізму населення, пов'язаного з поступовою втратою значимості моральних норм та ідеалів.
Урок шостий: інноваційність і конструктивність у діяльності - запорука успіху політика. Продукування нових ідей, новаторське осмислення настроїв і запитів населення сприяє авторитетові лідера. Не менш важливою є конструктивність його політичних ідей і програм. Усі відомі політичні діячі увійшли в історію саме завдяки цілісності й позитивному характеру своїх програм. Отже, їхня діяльність, на відміну від діяльності "професійних" опозиціонерів, має позначатися лише знаком "плюс".
Одним з основних завдань політичних лідерів, якщо вони прагнуть адекватно відображати потреби суспільства, є формування і розвиток інноваційної політики держави. В існуючих нині програмах українських політичних партій і лідерів, які їх репрезентують, за висновком В. Семиноженка, немає прогнозної складової, вони не спираються на економічні й соціокультурні реалії, в них не представлено доказової бази. "Тим часом, - зазначає український вчений, - як стверджує політична наука, та партія чи той політичний діяч стає політичним лідером, хто, на відміну від рядового виборця, не із сьогодення вдивляється в невизначене майбутнє, а з майбутнього бачить сьогодення. В цьому розумінні інновація як спосіб просування вперед може стати потужним політичним засобом партії, яка оволоділа інноваційним мисленням" [6].
Вищезазначене дає підстави для формування завдань щодо втілення інноваційної політики. До них можна віднести такі: 1) орієнтація на знання як особливий ресурс прогресивного розвитку суспільства; всебічне стимулювання безперервного навчання як життєво важливої необхідності, пов'язаної з динамічною зміною соціально-економічних реалій; 2) підтримка державними засобами конкурентних переваг потенціалу вітчизняної наукової традиції, яка полягає в домінуванні фундаментальних досліджень над прикладними; 3) доведення прогнозування майбутнього до рівня технологічного інструментарію, використання його як стратегічного ресурсу інноваціййного розвитку; 4) формування середовища інноваційного мислення, суспільної культури інноваційного розвитку.
Урок сьомий: мова політика - показник його інтелектуального рівня і спроможності у політиці. Х. Ортега-і-Гассет писав: "Коли людям незрозуміло, що саме вони збираються сказати, вони не змовкають, а, навпаки, висловлюють свої почуття в найвищому ступені, тобто - кричать. А крик - озвучена преамбула агресії, війни, кровопролиття" [7]. Отже, однією із складових успіху політичного лідера є мистецтво говорити й особливо уміння вести публічні диспути, дискусії, зберігаючи при цьому спокій і рівновагу. До того ж, "людина просто зобов'язана говорити правильно". Ці слова належать М. Тетчер, чия мова завжди відповідала загальноприйнятим правилам і граматичним канонам. Та й не лише це мала на увазі англійська "королева політики". Мова, якщо це стосується діяльності політичного лідера, має повністю відповідати тій, якою говорять головні учасники політичного життя.
Аналізуючи феномен політичної мови, Л. Нагорна зазначає: "У своїх крайніх проявах символізація політики перетворює останню у різновид шоу-бізнесу, "політичний театр". Наскільки пропоновані "вистави" сподобаються публіці, величезною мірою залежить від гнучкості й досконалості політичної мови" [8]. Отже, політична мова за сучасних умов у діяльності політичних лідерів є важливим інструментом, що використовується у боротьбі за владу й особистий імідж. Мова політика в ідеалі здатна пробуджувати суспільну думку до конструктивних орієнтацій і спонукання відповідних дій, продукувати поєднання інтересів держави і громадянського суспільства.
Щоб досягти високого рівня взаємозв'язку з народом політичний лідер має орієнтуватися на такі критерії використання мовних засобів: 1) мова має бути зрозумілою широкому загалові й водночас відображати сучасний рівень політичного знання; 2) оскільки політик переважно оперує символами, ефективність політичного дискурсу залежить від того, наскільки ці символи співзвучні масовій свідомості (зокрема, вторинний символ "Так!" виявився більш співзвучним українській ментальності, ніж ексклюзивний символ "Не так!"); 3) важливим чинником збудження емоцій і спрощення процесу ідентифікації є звертання лідера до політичних міфів; 4) прямолінійна агітація зазвичай програє вдалому використанню вербальних апеляцій до співпричетності ("ми", "разом", "мій народ", "моя нація"); саме завдяки використанню цього потенціалу 2004 року вдалося забезпечити перемогу опозиційним українським політтехнологам; 5) в сучасних умовах політична мова може бути серйозною зброєю, якщо її потенціал поєднається з можливостями Інтернету, мобільних телефонів та інших динамічних трансляторів інформації; 6) противагою мовній агресії у політиці слугує застосування миротворчої лексики, яка уникає абсолютизації перемоги над супротивником, розмежування між "нашими" і "не нашими", різких звинувачень чи образ на адресу опонентів.
Стосовно останнього Л. Нагорна слушно зауважує: "Перевести стилістику активної нетерпимості у дискурс толерантності - важливе завдання політичної еліти, від розв'язання якого залежатиме в кінцевому рахунку доля демократії в Україні. Еліта - як правляча, так і опозиційна - має навчитися домовлятися, тобто поступатися часткою своїх інтересів в ім'я стабільності і спокою. Виключення з політики погрожувально-силових засобів унеможливить розгортання латентних конфліктів за непередбачуваними сценаріями"
Loading...

 
 

Цікаве