WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів (пошукова робота) - Реферат

Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів (пошукова робота) - Реферат

лідера полягає в тому, щоб забезпечити нерозривний зв'язок державної волі з волею і свідомістю людей, з їх здатністю реагувати на державно-політичні рішення.
Урок п'ятий: лідер зобов'язаний адекватно відображати інтереси широких мас. На політика завжди чигає небезпека абсолютної і часто невиправданої ідентифікації своїх уявлень та потреб з інтересами мас. Кожному лідеру варто пам'ятати, що в політиці існує широкий спектр соціальних інтересів, які постійно зіштовхуються, протиставляються й узгоджуються. Причому, це змагання не абстрактних ідеалів,які нерідко продукуються "згори", а цілком реальних, земних інтересів конкретних людей та суспільних груп. Поряд з широким розмаїттям індивідуальних і групових інтересів у суспільстві існують і загальні інтереси, до яких, на думку С. Рябова і В. Трипольського, належать "дотримання певного порядку й безпеки; виконання встановлених правил взаємодії, співжиття, збереження й розширення зв'язків; протистояння руйнівному впливу (однаково, стихійному чи соціальному); прийнятне й можливе в даних умовах розв'язання соціальних суперечностей; поліпшення умов життя людини або хоча б просто відтворення їх відповідно до людської природи й гідності" [5]. В сучасній Україні гармонізацію суспільних інтересів слід пов'язувати з необхідністю подолання трьох управлінських криз - участі, проникнення й розподілу.
Завдання поступової ліквідації кризи участі в українському суспільстві має включати розв'язання таких проблем:
1) використання потенціалу асоційованих груп інтересів у зв'язку з їх орієнтацією на тривалі життєві інтереси людей та прагматичні особистісні запити індивідів, а також значно ширшими можливостями (порівняно з політичними партіями) щодо тривалості та стійкості утримання масової уваги на певних політичних об'єктах; створення організаційної інфраструктури громадського співробітництва, в якій можуть бути реалізовані потреби і запити індивідів, урегульовані гострополітичні проблеми, що є джерелом соціально-політичної напруги; недопущення асиметричного характеру діяльності груп інтересів у бік представництва і забезпечення інтересів окремих верств і груп населення (наприклад, груп з високими доходами або з високим рівнем освіти, представників окремих етнічних меншин тощо); забезпечення мінімізації діяльності протестуючих груп та домінування асоційованих груп інтересів, орієнтованих на співробітництво, визнання наявного соціального і політичного порядку, а не на конфронтацію;
2) створення необхідних передумов для вільної політичної конкуренції елітних груп, визначення таких правил змагальності еліт, які б гарантували необхідність дотримання демократичного принципу участі мас в управлінні суспільством; відпрацювання чіткої правової процедури змагальності за голоси виборців як єдиного способу завоювання влади;
3) досягнення соціокультурного "тонусу", що передбачає самоорганізацію участі в межах автономних, активно функціонуючих інститутів артикуляції інтересів; цілеспрямоване формування морально-культурних критеріїв політичної участі, таких як: а) дотримання громадянської відповідальності, що передбачає активну громадянську участь, спрямовану на підтримання життєдіяльності суспільного організму; б) довіра громадян одне до одного та до інститутів державного управління і місцевого самоврядування; в) соціальне партнерство, що включає готовність низової ланки суспільства підкорятися існуючим нормам і розпорядженням державної влади та використання останньою потенціалу масової участі у прийнятті політичних рішень; г) атмосфера довір'я представників влади до своїх громадян, а також лояльності останніх до уряду й держави в цілому;
4) широке запровадження громадянських свобод і доступність знань щодо організаційних умов участі, спрямованих на формування ефективних механізмів впливу громадян на процеси прийняття політичних рішень;
5) створення сприятливих можливостей для політичної участі опозиції з посиленням уваги на необхідності створення відповідної правової бази для її діяльності у формі законів про партії, доповнення до парламентського регламенту, де передбачаються цілі, функції, гарантії, механізм діяльності опозиції, її відповідальність перед суспільством, державою; створення нормативів і можливостей для конструктивної діяльності парламентської опозиції, пошук парламентської "технології консенсусу", що потребує, зокрема, передбачення в регламенті норм, згідно з якими деякі комітети мають очолювати депутати, що репрезентують опозиційні партії, а комітети повинні мати змогу виступати з альтернативними співдоповідями на засіданнях парламенту.
Усунення другої з управлінських криз - кризи проникнення - потребує:
1) формування інститутів та умов суспільної організації, за яких насамперед, або винятково, трудівник може стати власником, оскільки міра власності в соціально організованому суспільстві є мірою свободи; перехід від нормативно-правового до практичного утвердження демократії, прийнятної і вигідної для переважної більшості громадян, з опорою на такі елементи, як народний суверенітет, демократичні права і свободи, економічні, соціальні та інші права особи; подолання ейфорії щодо можливостей суспільства у вирішенні проблеми олігархізації як соціально-політичного явища, орієнтація на формування такого правового режиму, за якого олігархія була б під контролем суспільства;
2) подолання вузькопартійних інтересів, групової ієрархії, визначення потенційно незаконних інтересів через моделювання виражених у законі інтересів щодо інтересів суспільства в цілому; реалізація соціальних інтересів через їх взаємозв'язок з владою і державним управлінням, практичне утвердження функції державної влади, що полягає в реалізації панівного інтересу за допомогою організації державного управління поведінкою людей і соціальними процесами;
3) сприяння розвиткові децентралізації як демократичного контрольованого політичного процесу, котрий передбачає делегування центральним урядом чітко визначених повноважень на місцевий рівень з метою розв'язання питань загальнонаціональної ваги, а також втілення у життя специфічних регіонально-локальних програм; визначення граничних можливостей самоврядування й оптимального співвідношення державного управління і самоврядування з метою підвищення рівня управління державою, регіонами й окремими територіями, забезпечення легітимності управління як довіра населення до управлінських центрів і його готовності брати участь в управлінні.
Криза розподілу в Україні може бути подолана при забезпеченні основних напрямів суспільно-політичного розвитку, що зумовлюють:
1) розвиток малого підприємництва як дієвого засобу створення додаткових робочих місць, насичення ринку товарами і послугами,
Loading...

 
 

Цікаве