WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів (пошукова робота) - Реферат

Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів (пошукова робота) - Реферат

праці; кількість державних службовців, структура організації управління та організаційно-психологічний клімат в управлінській системі; ступінь розвиненості інформаційних структур; ієрархічні відносини й характер взаємодії членів управлінської системи; індивідуальні характеристикикерівництва, рівень спеціальної підготовки та інтелектуального рівня управлінських кадрів; мобільність у системі прийняття державно-політичних рішень; мотиваційна спрямованість діяльності в системі державного управління.
Урок другий: популізм не завжди панацея, непопулярність не завжди глухий кут. Справжній політик навіть перед загрозою поразки на виборах не має права відступати від власних попередньо проголошених програмових положень. У цьому відношенні лідер зазвичай опиняється перед дилемою: з одного боку, для того, щоб підтримувати належний рівень масової підтримки, він мусить вдаватися до різних популістських заходів, з іншого ж боку, з метою забезпечення реалістичної політики, вживати непопулярні заходи.
На пострадянському просторі процвітає примітивний різновид політичного лідерства, прямо чи опосередковано орієнтований на завоювання популярності переважно за допомогою гучних, демагогічних гасел, нічим не підкріплених обіцянок. Надзвичайно негативною тенденцією є використання лідерами популізму як способу відходу від вирішення об'єктивних інтересів і соціальних потреб населення. Це, зокрема, виявляється у правотворчій діяльності, коли розробка і прийняття законів спрямовуються не на впорядкування суспільних відносин, а на підвищення політичного рейтингу посадових осіб або тих, хто прагне завоювати владу будь-яким способом. Така політика неперспективна і з часом її істинна сутність стає зрозумілою людям, що означає політичну смерть для лідера, який її здійснював. Антитезою популістським діям є відстоювання власного переконання, якщо воно справді сприяє розвитку країни.
Прикладом лідерства такого спрямування була діяльність М. Тетчер. Ще очолюючи міністерство освіти, вона в процесі здійснення радикальної освітньої реформи витримала неабиякий тиск. Після диференційованого і вмотивованого скасування видачі безплатного молока в середніх школах справа дійшла навіть до молочних бунтів у всій Англії. Однак М. Тетчер, заслуживши прізвисько "крадійки молока", ні на йоту не відступила від своїх позицій і, зрештою, вдало завершила реформу. Американський журналіст К. Огден з цього приводу зазначає: "Вона на власному гіркому досвіді пізнала важливу істину: перш ніж починати політичну битву, слід спочатку переконатися, що це справді велика битва, в іншому випадку краще шукати способів діяти в обхід. Молочна битва не заслуговувала фронтального наступу, але зате навчила її важливості флангових маневрів" [2].
Зважаючи на вищезазначене, можна зауважити, що популізм для політичного лідера означає плин за течією. Прагнення ж втілити реальні програмові положення, пов'язані із суспільними потребами, є вмінням веслувати проти течії, не рахуючись з труднощами.
Урок третій: слід зберігати у своїх діях, і навіть у думках, повагу до своїх опонентів. Опонентів ніхто не любить. Та політичному лідерові не належить дошукуватися їх "таємних задумів", слід примусити себе дотримуватися презумпції невинуватості щодо політичних супротивників. Інакше можна скотитися до лайливої фразеології ("зрадник", "іуда", "агент", "капітулянт", "ренегат" тощо), якою, наприклад, був перенасичений політичний лексикон В. Леніна.
У процесі політичної боротьби сучасному лідерові слід використовувати елементи тонкої політичної стратегії, які кардинально відрізняються від елементарного, показного несприйняття. В цьому контексті Г. Почепцов зазначає: "Розвиток стратегії, що працює з протидією, завжди перебуває під впливом двох гравців. На арені постійно відчуватиметься присутність опонента. Немає і не може бути стовідсоткової впевненості в досяжності стратегічних цілей, але до них можна рухатися, зваживши ризики і свої можливості" [3].
Виходячи з вищезазначеного, до елементів розумної, стратегічно забезпеченої нейтралізації опонентів можна віднести наступні: втягування опонента у невиграшну для нього сферу полеміки, практично-політичної діяльності, активно застосовуючи при цьому засоби громадської думки; розширення власного політичного поля шляхом перехоплення ідей супротивника та їх динамічного, ефективного використання; управління супротивником через його дезорієнтацію щодо своїх істинних намірів, якщо цього потребує досягнення поставленої мети і вирішення конкретних завдань; зниження іміджу конкурента і створення йому негативної реклами; з цією метою, на думку Є. Петракової, найбільш ефективними для застосування є методи "клапана" (переорієнтація громадської думки з позитиву на негатив), "живої мішені" (перенесення негативу з одного об'єкта на інший), "краплі" (систематична подача критичного матеріалу), "підказки" (демонстрація перед масовою аудиторією правильності обраної позиції щодо розуміння певної ситуації), "резонансної технології" (використання раптового інтересу масової свідомості) [4].
Урок четвертий: компроміс - явище позитивне, але не завжди; в певних ситуаціях альтернативою може виступати політична воля. За всієї необхідності компромісів у політиці та їх користі для політичного діяча, вони можуть стати згубними, якщо політик заради миттєвого успіху поступається принципами демократії, громадянською позицією, переконаннями. Типовим "майстром" компромісів у політиці був М. Горбачов. Але ми знаємо ціну цього: Нагірний Карабах, танки на вулицях мирних міст, одіозні постаті деяких політичних лідерів у республіках колишнього СРСР.
Противагою подібним компромісам в умовах перехідного періоду слугує політична воля лідера, яка реалізується в процесі подолання можливих труднощів, пов'язаних з потребою аналізу суспільно-політичної ситуації, з необхідністю корекції мети цілеспрямованого суспільного розвитку, з боротьбою і протистоянням, що виникають у процесі втілення соціальних реформ. Державна воля, що знаходить своє вираження в діяльності державних діячів, означає детермінований загальнонародними інтересами суб'єктивно-регулятивний процес, пов'язаний із прагненням панівних сил чи всього суспільства надати своїм цілям та інтересам загальнообов'язкового характеру за допомогою владних розпоряджень та сили державного примусу.
В умовах стабільного розвитку державна воля, як правило, реалізується у вигляді системи юридичних норм. Однак навіть за цих умов далеко не завжди й не всі норми права є відображенням чи втіленням цієї волі. В умовах перехідного суспільного розвитку до цього додаються політичне протиборство, недосконалість нормотворчого процесу, соціальні потрясіння тощо. За цих умов завдання політичного
Loading...

 
 

Цікаве