WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів (пошукова робота) - Реферат

Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота
Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів
Політичне лідерство має широкі об'єктивні засади. Кожна історична епоха потребує, а відтак і народжує свого лідера. Кожному етапові суспільного розвитку, кожній соціальній групі, політичній системі й політичному режимові властиві свої методи формування, виховання й рекрутування політичних лідерів. За умов тоталітаризму й авторитаризму лідерів у сучасному загальнодемократичному розумінні не буває, а є диктатори, номенклатура і бюрократія, які прориваються до влади не за законами політичного лідерства, а за правилами "захоплюючого права", використовуючи монополію на знання, організацію та засоби виробництва.
Аналізуючи існуючі в різних теоріях типи політичного лідерства, різницю в їх характеристиці, слід порушити питання про критерії оцінки провідника: як вирізнити його із строкатої юрби політичних діячів різних рівнів і рангів? Більшість сучасних дослідників зосереджується на трьох критеріях: наявність власної, зрозумілої для всіх політичної програми, яка відповідає інтересам більшості суспільства; особистісні якості (воля, цілеспрямованість, наполегливість), глибокі знання, що дають лідерові змогу реалізувати свою програму; популярність, здатність завоювати настрої мас, уміння створити ефективну систему політичного керівництва. Ці критерії є водночас функціями політичного лідера у найзагальнішому їх вираженні. Саме на них слід спиратися, прогнозуючи результати політичної діяльності того чи іншого політичного лідера.
Найважливішими з них є такі: інтеграція суспільства, громадян, об'єднання мас довкола спільних завдань і цінностей; пошук і прийняття оптимальних політичних рішень; захист мас від беззаконня, самоуправства бюрократії, підтримання громадського порядку; налагодження системи постійного зв'язку з масами, запобігання відчуженню громадян від політичного керівництва; ініціювання оновлення, генерування оптимізму й соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей; легітимація суспільно-політичного устрою.
Діяльність політичних лідерів має утверджувати істину, яка полягає в тому, що політика не повинна розглядатися як загальнодоступна справа. Її найстрашніший ворог - некомпетентність, особливо войовнича. Адже саме вона панує в царині політики тоді, коли від політичного успіху окремої особи залежить доля народу. "В Україні роль політичних лідерів особливо значна, оскільки вони виступають потужним державостверджуючим (чи то гальмуючим) чинником перехідного часу і водночас прикладом закономірностей розвитку правлячого прошарку посттоталітарного типу в цілому, його реальної спроможності виконувати політико-управлінську роль в умовах ринкових відносин й реформаційних змін" [1]. Звідси - надзвичайно важливо при здійсненні прогнозування в цьому сегменті політичного розвитку враховувати найважливіші уроки наявного політичного досвіду. Спробуємо їх сформулювати, спираючись на політичну теорію і практику.
Урок перший: лідерство у політиці є лише засобом, метою ж може і має бути лише суспільне благо. Політичний лідер будь-якого рангу завжди мусить пам'ятати, заради чого і кого він прийшов у політику. Тільки за цієї умови він залишиться на висоті свого покликання. Як засвідчує світовий досвід, досягнення суспільного блага забезпечується через підвищення ефективності державного управління. Криза, в якій опиняються ті чи інші держави, є, насамперед, кризою управління людей і управлінських підрозділів. Причому в перехідні періоди розвитку суспільства різко зростає ціна помилкових і неефективних рішень політичних лідерів.
В сучасній науці ефективність управління розглядається як основна оцінна категорія управлінської діяльності, що означає оптимальне співвідношення людських, організаційних, часових, науково-технічних, матеріальних та інших ресурсів. Ефективність державного управління слід розглядати не лише як економічно-господарську цінність, а й як цінність морального порядку поряд з такими чинниками, як раціональність, продуктивність, демократизм, справедливість, професіоналізм тощо. В контексті здійснення політичного лідерства велике значення має організаційна і фахова ефективність управління.
Принципи забезпечення оптимальної діяльності лідера в системі державного управління обгрунтував ще Н. Макіавеллі. Основними з них, на думку мислителя, є: 1) авторитет, влада лідера грунтуються на підтримці прихильників; 2) підлеглі повинні знати, чого вони можуть чекати від свого лідера і розуміти, чого він чекає від них; 3) лідер повинен бути наділений волею до виживання; 4) лідер - завжди зразок мудрості і справедливості для своїх прибічників. Ці принципи, на нашу думку, зберігають своє значення і в сучасній системі організації державного управління. Визначальними елементами сучасного налагодження ефективної організаційно-управлінської діяльності слід вважати характер взаємовідносин, рушійні сили, процеси прийняття рішень. До основних важелів ефективності державного управління належать: матеріальні витрати на підготовку управлінців; рівень задоволення потреб працівника у праці; економія часу й ресурсів; диференціація виконавських функцій; соціальний ефект; координація зусиль в управлінській системі; орієнтація на об'єкти управління; надання додаткових можливостей задоволення особистих мотивів праці.
Фахова ефективність управління включає практичні навички, які розвиваються у процесі постійного самовдосконалення суб'єкта управлінської діяльності шляхом безперервної, копіткої праці. В цьому контексті П. Друкер виокремлює п'ять основних навичок лідера в системі управління: 1) починати не з постановки завдань, а з організації свого часу; 2) концентрувати увагу на тому, щоб дієвіше вплинути на діяльність і результати організації, фірми, установи, в якій працює управлінець; 3) спиратися на сильні сторони колег, починати з того, що людина може робити, а не з того, що вимагає від неї та чи інша робота; 4) зосереджувати зусилля на кількох основних ділянках роботи, насамперед тих, на яких можна отримати високі результати; 5) приймати ефективні самостійні рішення.
Управляючи суспільством, політичний лідер має розглядати його як цілісний об'єкт і звертати при цьому увагу на такі критерії ефективності: рівень (ступінь зростання) реального національного продукту на душу населення; використання витрат; здатність населення до споживання; рівень конкуренції, в тому числі у сфері управління; адекватність і точність планування та прогнозування суспільного розвитку. Українським лідерам, враховуючи специфіку перехідного періоду розвитку нашої країни, варто орієнтуватися на таку систему критеріїв ефективності державного управління, як: динаміка продуктивності суспільної
Loading...

 
 

Цікаве