WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Історичні аспекти становлення виборчої системи України (пошукова робота) - Реферат

Історичні аспекти становлення виборчої системи України (пошукова робота) - Реферат

органів, по суті, не знала і не знає донині світова виборча практика.
За час перебування Західної України під Польщею (1919 - 1939 роки) тут кілька разів проводилися вибори до польського сейму: у 1922, 1928, 1930 роках. Історики свідчать, що головним у них було не саме висування населенням своїх представників, а прагнення влади через участь українців у виборах домогтися визнання ними факту державної приналежності до Польщі.
Інституцією суспільного представництва стала Українська Центральна Рада, яку було засновано в Києві 3 березня 1917 року (за старим стилем), на другий день після того, як цар Микола ІІ зрікся престолу. Уже в червні Центральна Рада нараховувала 568 членів і була визнана не тільки як орган представництва різних політичних сил, а ще й як установа, яка має парламентські, тобто законодавчі, повноваження.
Центральна Рада своїм III Універсалом проголосила утворення Української Народної Республіки, ухвалила рішення про вибори Українських Установчих зборів, а 29 квітня 1917 року обрала Михайла Грушевського Президентом УНР та схвалила Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР), яка вважається фактично першою конституцією України. Цей документ враховував один з найголовніших принципів західної демократії: поділ влади. Законодавчу владу здійснювали Всенародні Збори, які повинні були обиратися шляхом всенародного голосування.
Верховна Рада та Ради інших рівнів, які були за часів СРСР представницькими органами, мали вельми обмежену і принижену роль, оскільки входили до соціальної системи, що визначалася не законодавством, а переважно партійно-державною практикою та загальним рівнем політичної культури суспільства. Виборча практика за часів СРСР була перетворена на майже ритуальну, помпезно-декоративну процедуру обов'язкового засвідчення громадянами лояльного, вірнопідданого ставлення до системи. Вибори, в яких незмінно "брали участь" 99,9 % виборців, не були змаганням за владу, оскільки вважалося, що влада вже завойована "народом" раз і назавжди. Не були вибори і визначенням, добором особового складу органів влади. Адже депутатів добирали і призначали у вузькому колі партійно-державного апарату, оформлюючи рішення в ретельно відпрацьовану псевдовиборчу процедуру. Депутатський корпус складався з представників номенклатури і тих, хто був відібраний відповідно до рознарядки, яка неначебто відбивала класову, партійну, національну, професійну, статеву пропорції населення. Делеговане представництво підмінювалося відповідністю самих тільки анкетних даних. Отож не дивно, що Ради незмінно одностайно схвалювали всі запропоновані згори рішення, а виборці так само не могли вплинути на поведінку свого представника, як і депутат на дії когось із міністрів.
Розвиток і реформування виборчої системи в Україні у 80 - 90 роках ХХ століття і по сьогодні пройшли кілька основних етапів. Як відомо, наприкінці 80-х років у СРСР і Україні в основі розвитку радянської моделі представницької демократії були процеси взаємопов'язаного реформування структури представницьких органів державної влади на всіх рівнях і системи організації виборів (виборчої системи).
До основних напрямків конституційного і законодавчого реформування системи організації і проведення виборів в умовах існування колишньої союзної федерації (кінець 80-х - початок 90-х років), яке відбувалося в рамках мирного, ненасильницького політико-правового розвитку, можна віднести:
1. Реформування структури представницьких і виконавчих органів державної влади і системи організації виборів у рамках і на основі механізму внесення змін і доповнень до Конституції України. У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради України. Радянський принцип резервування місць для офіційно визнаних політичних об'єднань був вилучений із Закону про вибори.
2. Скасування закріпленої конституційної монополії однієї партії на формування всіх представницьких органів. Відповідно до змін і доповнень, внесених до Конституції України 24 жовтня 1990 року, вперше було введено багатопартійність і встановлено, що політичні партії "через своїх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах беруть участь у розробці та здійсненні політики республіки і в управлінні державними і громадськими справами на основі їх програм і статутів відповідно до Конституції Української РСР і чинних законів" [12].
3. Поширення виборчих механізмів на інститути виконавчої влади (обрання Президента Української РСР) [13].
У процесі реорганізації системи виборів використовувались різні варіанти поєднання механізмів формування представницьких органів у тісній взаємодії з розвитком багатопартійності. Одним із головних практичних результатів виборчих кампаній 90-х років стало виникнення і правове оформлення партій, громадсько-політичних рухів та їх виборчих об'єднань.
Вибори до Верховної Ради України, що відбулися у березні 1994 року, проходили за новим Законом, прийнятим на восьмій сесії Верховної Ради України дванадцятого скликання 18 листопада 1993 року. Цей Закон, як і попередній, відповідав міжнародним стандартам проведення демократичних виборів. Багато положень носило яскраво виражений демократичний характер. Це, зокрема, такі з них:
а) закон надає право обирати всім громадянам, що досягли 18 років. "Депутатом може бути обраний громадянин України, який має право голосу, не молодший 25 років на день виборів, який постійно проживає на території України не менше двох останніх років" [14]. Це право не залежить від соціального та майнового статусу громадян, раси, національності, статі, освіти, віросповідання та фаху;
б) обумовлює принцип "один виборець - один голос";
в) закон забезпечує виборцям таємність голосування та неприпустимість контролю чи обмеження їхньої волі, виявленої шляхом голосування;
г) важливим моментом є відкритість процесу підготовки та проведення виборів, що прямо обумовлено Законом. Представники кандидатів та громадські спостерігачі мають право бути присутніми на всіх стадіях виборчого процесу, включаючи підрахунок голосів, повідомлення підсумків, реєстрацію кандидатів та збори виборчих комісій. Таке ж право надається засобам масової інформації у національному масштабі;
д) згідно із Законом, вся важлива інформація стосовно виборів має поширюватися через засоби масової інформації у національному масштабі. Ця інформація повинна публікуватися українською, російською та "іншими мовами населення країни". Таким чином забезпечується контроль за поширенням у національному масштабі інформації
Loading...

 
 

Цікаве