WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Історичні аспекти становлення виборчої системи України (пошукова робота) - Реферат

Історичні аспекти становлення виборчої системи України (пошукова робота) - Реферат

укладення миру було компетенцією верховної влади - московського царя), дипломатичні справи і відносини з суміжними державами, визначення кандидатів на гетьманство та умови обрання гетьмана (саме ж обрання відбувалося на Генеральній Раді; напевно, Рада Старшинська могла скидати гетьмана), ведення державних справ, поки не обрано нового гетьмана (у періоди ''міжгетьманства" утворювалася "урядуюча старшина"), вчиненнясуду у важливих політичних справах, встановлення нових податків та скасування старих, контроль за станом скарбниці, розпорядження адміністративно-поліційного характеру тощо.
Усе ж коло повноважень Ради Старшинської було обмеженим, бо сама вона була установою держави не суверенної, підвладної, чимало питань верховного управління розв'язувалося поза нею. Існування Ради припинилося 1764 року із встановленням Малоросійської колегії в уряді царської Росії.
Виборчі традиції в Україні формувалися під значним впливом суміжних держав, під чиїм підпорядкуванням перебували в різні часи окремі її території. У Росії існувала така установа колегіального правління, як Боярська дума - вища рада феодальної знаті при князеві, а потім при цареві, до якої збирали представників трьох найзнатніших станів: бояр, окольничих та думних дворян. Цар Петро І скасував Боярську думу у зв'язку із заснуванням Сенату - найвищої урядової установи Російської імперії XVIII століття, на яку було покладено нагляд у справах суду, фінансів та адміністрації.
Перша російська виборча система була створена у ході підготовки земської реформи 1864 року та її "охоронної" корекції 1890 року. Ця система за допомогою квот, курій і цензів забезпечувала переважне представництво у земстві дворянства з метою попередження можливих соціальних і політичних колізій у відносинах між різними групами.
У російському політичному устрої існувала й така виборна інституція, як міська дума. Це був розпорядчий орган міського самоврядування, який складався з представників різних суспільних станів, верств. Після міської реформи 1870 року до думи починають обирати гласних на засадах майнового цензу.
Значним внеском у запровадження в Росії виборчого права, започаткування традицій і практики парламентаризму вважається утворення Державної думи - найвищої в імперії представницької установи. Вона існувала впродовж 1906 - 1917 років і мала чотири скликання. Вибори до Думи були багатоступеневими, проводилися в чотирьох нерівноправних куріях, до того ж майже половина населення країни була позбавлена права голосу. Однак, попри всі ці вади, Державна дума була кроком у напрямку розвитку конституційних засад організації суспільного життя, першим досвідом парламентаризму на російських теренах.
Певною спробою запровадити практику політичного представництва на вітчизняному ґрунті можна назвати безуспішне скликання Всеросійських Установчих зборів у січні 1918 року. Вибори до них були призначені ще Тимчасовим урядом одразу ж після Лютневої революції і проводилися за партійно-пропорційною системою.
Незважаючи на всі проблеми встановлення правил проведення виборів, вони мали важливе значення для політичного і соціального розвитку суспільства, оскільки залучали до участі в управлінні представників усіх верств населення, становленню плебісцитних механізмів формування інститутів влади. Правлячим колам вдавалося проводити вибори під своїм контролем і за рахунок застосування різних цензів, квот та курій забезпечувати переважне становище у представницьких органах влади. Звичайно, можна звинувачувати реформаторів за надмірну адміністративну опіку електорального волевиявлення підданих. Проте цензові маніпуляції, на нашу думку, були не такими болючими для суспільства, як насильницька революція, на порозі якої стояла Росія напередодні Великої реформи. Прийнята виборча система сприяла еволюційній трансформації соціально-політичного стану російського суспільства.
Значним внеском у розвиток електоральної культури були вибори, що проходили у Західній Україні за часів панування Австрії та Польщі. Декретом австрійського імператора від 1861 року Галичина, яка була однією з австрійських провінцій, отримала право обирати свій крайовий законодавчий орган місцевого самоврядування - Галицький сейм. Цей представницький орган складався з курій, до яких обиралися депутати окремо від кожної верстви населення. До першої курії належали великі землевласники, поміщики (вони становили 0,03 % населення, але мали третину депутатських місць). Без виборів до складу сейму входили митрополити, єпископи та ректори університетів. Друга курія представляла заможну міську буржуазію, адвокатів, лікарів тощо. Третя - торгово-промислову буржуазію. Четверта, так звана сільська курія, репрезентувала селян, вірніше, тих із них, хто сплачував безпосередні податки. Хто ж таких податків не платив (сільська біднота, робітники у містах), то й виборчого права не мав. Вибори у четвертій курії були непрямими, населення обирало тут лише уповноважених - "правиборців", які тільки й мали право голосувати за того чи іншого кандидата.
Як зазначають деякі дослідники, хоча й існували виборні органи крайового (сейм) та місцевого управління, однак будь-якої серйозної ролі вони не відігравали. Управлінські функції австрійські власті передали польським магнатам та адміністрації. Намісниками, наприклад, з 1850 року були винятково поляки [10, с. 44]. Отож виборче право тут ще не було загальним і рівним. Тільки 1907 року в Австрії, як відзначають В. Кульчицький та Б. Тищик, було запроваджено загальне виборче право, але права обирати не одержали жінки, військовослужбовці та молодь до 24 років. Крім цього, воно й надалі забезпечувало привілеї німецьких правлячих кіл. Так, німці обирали одного депутата від 40 тисяч населення, поляки - від 52 тисяч, чехи - від 60 тисяч, а українці - від 102 тисяч [11, с. 137]. Слід зазначити, що саме боротьба галицьких українців проти несправедливості куріальної виборчої системи, побудованої на майновому цензі, сприяла змінам у виборчому законодавстві Австрії.
За часів Західноукраїнської Народної Республіки, у квітні 1919 року, Українська Національна Рада прийняла новий виборчий закон. Однопалатний Сейм повинен був бути обраний за національно-пропорційною системою. Тобто за кожною національністю, залежно від кількості населення, було визначено певне число послів. Це гарантувало усім національним меншинам, незалежно від перипетій виборчої кампанії, мати своїх послів (депутатів) у парламенті. Зазначимо, що такого демократичного на державному рівні забезпечення прав національних меншин при виборах законодавчих
Loading...

 
 

Цікаве