WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Історичні аспекти становлення виборчої системи України (пошукова робота) - Реферат

Історичні аспекти становлення виборчої системи України (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота:
Історичні аспекти становлення виборчої системи України
Історія державно-правового розвитку на території сучасної України бере свій початок від середини І тисячоліття до Різдва Христового, коли у народів і племен Північного Причорномор'я з'являються перші державні утворення.
Відомості про основні племена, які жили на цих теренах, подає грецький історик Геродот (V cтоліття до н. е.) [1]. У VІІ столітті до н. е. у скіфів, жителів території сучасної України, утворюється могутній племінний союз. Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися на зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, передусім союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям - "царям", які очолювали скіфське військо під час походів. Влада "царів" передавалась у спадщину, але кандидатури "царя" та його наступника затверджувалися народними зборами [2, с. 7].
У Давньоруській державі функціонували народні збори - віче. Із племінних сходів давніх слов'ян вони перетворилися на зібрання, в яких брали участь вільні дорослі жителі міста - купці, ремісники та ін. Але вирішальну роль у них відігравала міська феодальна верхівка - "бояри" і "старці градські". Важливою функцією віча було комплектування народних ополчень і обрання їх ватажків. Віче скликалося під час облоги міста, перед початком воєнних походів, на знак протесту проти політики князя. Виконавчим органом такого зібрання була рада. У зв'язку з тим, що віче збиралося рідко, рада не тільки репрезентувала його, але фактично й заміняла. Правила в ній міська знать [3, с. 103].
На думку іншого дослідника, "віче за князів стало більше залежати од князя, як було то раніше, але все ж не раз і князь мусив слухати його поради. Як ми бачили не раз, віче настановляло і прогонило князів і мало таки чималий вплив на діла політичні. Віче скликав князь з своїх дружинників, з старших місцевих жителів, а часом на віче кликали і духовенство та людей з інших міст і навіть з сел. По городах та селах були свої віча, котрі сходилися на раду про свої спільні господарські справи, і віче те усім керувало і усьому давало порядок" [4, с. 103]. Органом місцевого селянського самоврядування була верв - сільська територіальна громада [5, с. 12 - 21].
Згодом замість віча князь починає збирати раду наближених феодалів, землевласників, духовенства - бояр. Із зміцненням влади князів і державного апарату діяльність віча відмирає. Виняток становили лише віча у Пскові та Новгороді.
Виборчі засади були властиві українському козацтву від самого його виникнення в XVI столітті. "Козаки, що поселилися в Січі, носили назву "запорожців", а весь табір їх звався "кошем". Вони вибирали вільними голосами на "раді" головного начальника, званого "кошовим отаманом". Кош ділився на ''курені", а кожний курінь був під начальством вибраного "курінного отамана" [6, с. 247].
Верховною законодавчою владою в державі запорозьких козаків - Січі - була січова рада. Збиралась вона регулярно у визначені строки - 1 січня і 1 жовтня щороку. Вона ж обирала терміном на один рік виконавчу владу - військову старшину Січі, до якої входили кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар (це відбувалося 1 січня), обирався також верховний суд Січі (терміном на три роки). Кошового отамана обирали на один рік, однак "як він був до вподоби козакам, то його зоставляли і на далі; на війні і у походах він був найстарший начальник і його у всьому слухалося козацтво, а дома, у своїй Січі, він мусів на усе питатися дозволу ради" [4, с. 153].
Козацькі ради проходити досить бурхливо, і найчастіше перемагала у змаганні та сторона, яка голосніше кричала. На цих колегіальних радах обирали і часто з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків. Той, кого обирали, за звичаєм мав двічі відмовитися від пропозиції і погодитися лише втретє, при цьому лаючись і погрожуючи всім [7, с. 103].
Поступово на Січі склалися звичаї та традиції самоврядування, згідно з якими всі члени цієї своєрідної республіки мали рівні права і могли брати участь у козацьких радах.
У ХVII сторіччі, перебуваючи у васальній залежності від Москви, Україна, за словами Д. Дорошенка, користувалась широкою внутрішньою автономією. "Козацька українська держава мала свого окремого голову держави - гетьмана, який вибирався самими ж українцями й тільки присягав після виборів цареві на вірність і з його урядом заключав формальний договір, мала своє власне військо, свої фінанси, свій власний адміністративний та судовий устрій і свої закони" [8, с. 114]. Крім гетьмана, козаки обирали керівників й інших рівнів. "На розсуд Гетьмана при публічній згоді обирали Генерального скарбника, мужа видатного, заслуженого, багатого і прямодушного" [9, с. 32]. Але завжди як козацькі, так і прості урядники, а особливо полковники, повинні були обиратися вільним волевиявленням і голосуванням. Після виборів вони затверджувалися гетьманською владою, хоча вибори цих посадових осіб не повинні були оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди.
У Конституції гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика, написаній під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму, було закладено головні принципи республіканської форми устрою. Згідно з шостим параграфом цього документа, законодавча влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, "генеральні радники від своїх полків" та "посли від Низового Війська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти активну участь" [9, c. 9 - 10]. Рада повинна збиратися тричі на рік: на Різдво Христове, свята Великодня та Покрови, а також за рішенням гетьмана.
На Слобожанщині кожен полковий уряд очолювали виборні полковники й полкова старшина. Особливість полягала в тому, що їх обирало не все товариство і не на обмежений час, а довіку. Рада Старшинська - зібрання (дума, сойм) старшини, полковників (так називалась колегіальна інституція) виконувала дорадчу й представницьку функції, а також здійснювала колегіальне ухвалення загальних рішень. Коли ж до зборів долучали ще й простих козаків, а іноді й поспільство - "чернь", то це називалося "Генеральною Радою". Бувало, на розширені збори Старшинської Ради запрошували представників міст. З'їзди старшини відбувалися на свята Різдва, Великодня, Спаса, Покрови.
До повноважень Ради Старшинської належали: ухвалення звичайних (не конституційних) законів, розв'язання питань про засоби ведення війни й оборони (саме ж проголошення війни чи
Loading...

 
 

Цікаве