WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → „Помаранчева революція” в політичному дискурсі (пошукова робота) - Реферат

„Помаранчева революція” в політичному дискурсі (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота
"Помаранчева революція" в політичному дискурсі
Різке зростання політичної участі громадян України в останній період президентської виборчої кампанії 2004 року, протистояння влади та опозиції за підтримки сотень тисяч людей з епіцентром на майдані Незалежності в Києві, визнання Верховним Судом України другого туру президентських виборів недійсними та призначення повторного голосування, перемога опозиційного кандидата В. Ющенка - всі ці події вже стійко утвердились у свідомості пересічного українця як "помаранчева революція". Сам термін з'явився в останній тиждень листопада 2004 року в ЗМІ як стисла характеристика тих бурхливих подій, як символ соціальних очікувань та як візуальне сприйняття домінування, в першу чергу на майдані Незалежності, помаранчевої символіки прихильників В. Ющенка. Відчуття революційності додало ще й те, що в нерівній боротьбі за владу перемогу отримав опозиційний кандидат. Відтак, термін набув ще одного значення - як символ перемоги опозиції на президентських виборах 2004 року в Україні.
"Помаранчева революція" в цьому сенсі не була унікальною. Роком раніше в Грузії опозиція пройшла до влади в результаті "революції троянд". Першою "революцією з прикметником" слід, напевно, вважати "оксамитову революцію" 1989 року в Чехії, коли опозиція на чолі з В. Гавелом змогла ненасильницьким шляхом усунути комуністів від влади та вийти з-під впливу Кремля.
Не дивно, що термін "помаранчева революція" має значне символічне навантаження. Тому так легко увійшов він до нашого слововжитку, і кожен, чуючи чи вимовляючи його, вкладає туди ще й свій зміст. Поширенню цього словосполучення сприяло й те, що мало які слова мають настільки широкий діапазон значень, як слово революція. Телевізійна реклама переповнена повідомленнями про "революційні технології", починаючи від засобів комунікації до транспорту чи особистої гігієни. Зміни в суспільних поглядах чи способі виробництва також широко використовуються з прикметником революційні.
У цій розвідці я не прагнутиму дати відповідь на запитання, чому сталася "помаранчева революція" - ця тема вже порушувалась в дослідженнях українських та зарубіжних авторів. Мене цікавитиме інше - чи події листопада - грудня 2004 року, що отримали назву "помаранчева революція", були справді революцією у тому значенні, в якому прийнято використовувати цей термін у соціальних, зокрема, політичних дослідженнях. Якщо ні, то як можна визначити суть цих подій з політологічної точки зору?
Розпочну зі стислого огляду останніх публікацій в українських та закордонних виданнях щодо подій "помаранчевої революції". Оскільки сам термін "помаранчева революція" з'явився з легкої руки журналістів, то переважна частина публікацій у вітчизняних друкованих та електронних ЗМІ висвітлює події листопада - грудня 2004 року саме як революцію, не вдаючись при цьому до глибшого аналізу. Це не дивно, адже завдання журналіста полягає у приверненні уваги до події та свого ставлення до неї.
Спроби глибшого аналізу "помаранчевої революції" були здійснені кількома авторами. М. Колодяжний, використовуючи дещо еклектичний перелік складових революції (її передумови, цілі, рушійні сили, революційна ситуація, поштовх до революції, її хід, результати і характер) вважає, що "помаранчеву революцію" можна вважати революцією. За типом, чи характером, в термінології М. Колодяжного, революція названа буржуазною на тій підставі, що "вона розчищає суспільство від тих пережитків і залишків, які заважають нормально розвиватись ринковій економіці" [1].
С. Грабовський у стислій публікації в "Українській правді" стверджує, що "помаранчева революція" 2004 року, як і "революція на граніті" 1990 року, як акції "Україна без Кучми" та "Повстань, Україно!", як і ухвалення Конституції України 1996 року, є складовими тривалого процесу. Цей процес і слід було назвати новітньою українською революцією" [2].
Близьку до цієї думку, в сенсі ширшого, історіософського розуміння змін, висловлює Т. Возняк, наголошуючи на потребі "другої хвилі української революції". Першою хвилею, він вважає, була "оксамитова революція" 1991 року [3].
Соціолог Ю. Саєнко, аналізуючи події, що відбулися у період між двома турами виборів, обережно наголошує, що "...прямо зараз достатньо повно оцінити і пояснити те, що відбулося, принципово неможливо", проте стверджує, що "справді, відбулася революція у суспільній свідомості - але ще тільки у намірах до змін. До революції у соціальній структурі ще далеко" [4].
Подібну думку висловлює й канадський політолог Т. Кузьо. Він вважає, що "помаранчева революція" є другою і останньою фазою української революції, котра розпочалась наприкінці радянської епохи. "У 1991 році в Україні відбулась національна революція, а у 2004 році країна пережила демократичну революцію. Тому революція 1991 року була незакінченою до 2004 року" [5]. Крім того, Т. Кузьо вважає, що "помаранчева революція" поєднала три революції в одній: національну, демократичну і антикорупційну. Як бачимо, Т. Кузьо використовує поняття "революція" в дуже широкому сенсі, як ознаку змін у важливих галузях життя соціуму.
Історик С. Кульчицький у газеті "День" опублікував дві розлогі статті з аналізом подій, що передували "помаранчевій революції" 2004 року. У першій публікації робиться спроба оцінити передумови листопадових подій 2004 року. За глибиною змін та швидкістю, з якою вони відбулися, автор називає їх революцією [6]. В другій публікації, присвяченій реконструкції планів Л. Кучми залишитися при владі, С. Кульчицький відзначає, що "помаранчева революція" - це тільки епізод, хай навіть найважливіший у двохсотденному марафоні президентських виборів 2004 року. Погляд на революцію повинен формуватися в ході аналізу цих виборів" [7].
На шпальтах того ж "Дня" своїм баченням драматичних подій кінця 2004 року поділився політолог А. Гальчинський. Відштовхуючись від праці П. Сорокіна "Революція і соціологія", у якій метр соціології виокремлює три фази революції - емоційну, деструктивну та конструктивну, А. Гальчинський наголошує: "Дуже важливо, щоб "ватаги" помаранчевої революції усвідомили специфіку відповідної логіки, щоб період виходу із революційного стану та входження суспільства у конструктивну фазу настав якомога швидше" [8].
Тезу про те, що Україна справді пережила революцію, А. Гальчинський розвинув у нещодавно виданій книзі "Помаранчева революція і нова влада". Користуючись запозиченим з радянського суспільствознавства поділом революцій на політичні та соціальні, вчений пише, що листопадові події 2004 року в Україні були початком соціальної революції і за своїм змістом є другим, демократичним етапом суспільних перетворень [9]. Перший етап, слід вважати, тривав з 1991 до 2004 року і полягав у демонтажі основних атрибутів адміністративно-командної системи та формування інституційних основ нового політичного устрою держави. Таке твердження викликає запитання: чи коректно говорити про революцію як про етап чи фазу трансформаційнихперетворень? Іншими словами, свідками яких процесів ми були в Україні - еволюційних чи революційних?
Альтернативний погляд щодо оцінок сутності подій листопада - грудня 2004 року я знайшов у В. Малинковича. Цей автор вважає, що головною метою опозиції був реванш - прихід до влади, а не системні зміни в суспільстві. Без таких змін, на його думку, про революцію говорити немає сенсу [10].
Вникливий аналіз українських подій у порівнянні з подіями в Сербії, Грузії та Киргизстані зробив харківський дослідник О. Романюк. Автор досить уважно аналізує передумови та динаміку політичних

 
 

Цікаве

Загрузка...