WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Постмодерн і трансформація ціннісної основи людського буття - Реферат

Постмодерн і трансформація ціннісної основи людського буття - Реферат

самоствердження людини;
· зниження ступеня довіри суспільства до ієрархічних інститутів, бюрократизації й централізації;
· зниження значимості політичної, економічної влади й наукового авторитету;
· виникнення груп населення (переважно молоді) з новими формами поведінки, які означають відхилення від усталених традиційних норм;
·відхід значної частини населення від інструментальної раціональності і зростання прихильності до вищих цілей, духовних запитів;
· синтез наукових і релігійних знань у прагненні зберегти почуття єдності, порядку і гармонії людського буття;
· пошук нетрадиційних шляхів осмислення ролі економічних явищ у житті суспільства; тлумачення суспільного виробництва не лише як виробництва матеріальних благ, а й як комплексу можливостей самореалізації індивіда, що передбачає залучення до цього процесу фактично усіх сторін людського життя.
Таким чином, постмодернізація в теоретичному і практично-політичному сенсі тяжіє до культурно-духовного синтезу, який передбачає універсалізм іншого порядку, ніж попередній, часів становлення модернізаційної теорії. Цей універсалізм ґрунтується на прагненні до глибокого взаємопорозуміння сторін, пошуках нових суспільних цінностей, умінні досягати компромісу з принципових політичних питань тощо. І хоч важко не погодитися з Г. Померанцем, який вважає, що "легше вказати рухи, які розривають світ на частини, ніж те, що веде до духовного синтезу" [18], та все ж спробуємо розкрити глибинні позитивно-твірні ознаки цього поняття.
П. Козловськи, аналізуючи явище постмодерну, зокрема, відзначає, що постмодерн дозволяє "звільнитися від сталевих лещат філософії історії з її трьохступеневим членуванням: античність - середньовіччя - Новий час". І якщо проблему Нового часу (Модерну - В. Г.) з його нетерпимістю до альтернатив "становило примирення того, що вже відбулося з майбутнім", то постмодерну "необхідно набути нового синтезу по той бік протистояння раціоналізму та ірраціоналізму" [19].
Свідченням усвідомлення останнього представниками постмодернізаційних теорій є поступове визнання того, що для соціального розвитку сучасного світу будь-яка прямолінійність прозахідного спрямування є не просто неприйнятною, а навіть стає небезпечною. "Завдяки поширенню масової культури, - зазначає український дослідник А. Мартинов, - поступово порушується соціальний механізм взаєморозуміння між різними поколіннями всередині певних країн, які належать до окремих соціально-культурних типів. Наприклад, молодь, як свідчить іранський досвід, найбільш активно вестернізується. За цих обставин конфлікт поколінь як рушій соціально-історичного процесу має шанс стати внутрішнім конфліктом різних цивілізаційних цінностей" [20].
Така загроза поступово стає зрозумілою вітчизняним вченим і реформаторам, які, в свою чергу, поступово починають усвідомлювати не тільки безперспективність сліпого копіювання вчорашнього західництва з його тенденцією до руйнування традиційних цінностей, а й недалекоглядність вимог національної замкненості, що веде до автаркії. Однак вищезазначене - лиш наслідок переходу від модернізації до постмодернізації. Що ж постало причиною?
Причину поступової втрати потягу до глобальних модернізаційних стратегій, як вважає О. Панарін, слід шукати у політичній системі, котра є не лише сукупністю інститутів, а й полем певних очікувань, установок, ідентифікацій, які "забезпечують готовність до керівництва і підпорядкування". На певному етапі суспільного розвитку політичне поле перестало випромінювати напругу, внаслідок чого виник перебій у розвитку політичної системи, який і став "початком переходу від модернізаційної парадигми до постмодерністської" [21].
Погоджуючись в основному з думкою О. Панаріна, слід зазначити, що характерною особливістю трактування сутності постмодерного суспільства є втрата дослідниками відчуття його наперед визначеної цілісності, а так само і вживання щодо поняття "постмодернізація" терміна "парадигма" є, на нашу думку, не зовсім коректним з огляду на його семантичний зміст. Цей термін похідний від грецького paradeigma і перекладається як приклад, зразок. Подібне смислове наповнення є органічно чужим для процесу постмодернізації. Дослідження, здійснювані в аспекті виявлення парадигми, згладжують суперечності, тоді як консенсус - "це горизонт; він завжди недосяжний". Окрім того, завжди з'являється хтось, щоб розладнати "розумний" порядок [22]. Тож постмодернізація, як явище до певної міри протилежне модернізації, тяжіє у семантичному відношенні до опозиційного парадигмі семантично-смислового терміна "синтагма", похідного від грецького syntagma (буквально - разом вибудуване, поєднане).
У цьому випадку вдаємося до семантичного позначення феномена постмодернізації, аби усвідомити це явище таким, що в теоретичному плані характеризується багатоаспектністю підходів, а в практично-соціальному - співіснуванням різнорідних елементів. Якщо парадигматика символізує собою одномірність, нетерпимість і абсолютизацію протилежностей, то синтагматика навпаки - дає змогу поєднати у свідомості множинність контрастних елементів і, відповідно, тлумачити постмодернізацію як безперервний процес творення нового світу, як цілісну мозаїку, в якій кожна частка (одиниця будь-якої складності, тьмяності чи яскравості, утвердження форми чи змісту) має самодостатнє і самоцінне значення. Висловлене підтверджує відомий знавець політичного характеру постмодернізму З. Бауман, який визначає останній як кінець безальтернативного "Суперпроекту", що не визнає множинності і приписує рецепти того, як влаштувати людські справи раз і назавжди [23].
Утвердження постмодернізації пов'язане зі змінами, які відбувалися у світі в останній чверті ХХ століття, насамперед у передових західних країнах. Ці зміни пов'язані з переходом від суспільства індустріального типу з домінуючою в ньому цінністю інструментальної раціональності до постіндустріального, де домінуючими стають цінності постмодерну, котрі несуть із собою "низку різних соцієтальних змін, від рівноправності жінок до демократичних політичних інститутів і занепаду державно-соціалістичних режимів" [24]. При цьому варто зазначити, що змінам піддається не саме суспільство як основа людського буття. Воно якраз залишається незмінним упродовж усього розвитку людської цивілізації. Зміни цивілізаційних періодів і циклів вирішальним чином впливають на основні характеристики людського життя. Завдання їхньої фіксації спрощується тим, що значна частина перехідного етапу суспільної трансформації від індустріального (модерного) до постіндустріального (постмодерного) суспільства вже прожита людством у високорозвинених західних країнах, які й подають приклади і стандарти людського співжиття в нових умовах.
Сучасне суспільство, трансформуючись, поступово перестає бути антиподом
Loading...

 
 

Цікаве